Парапсихолог Ю.Батулін: «Потрібен закон, який забороняє пропаганду біоінформаційного насильства»

За прогнозом японських учених, до 2005 року людство перебуватиме в умовах кібернетичної революції. Потім почнеться нова науково-технологічна доба — розвитку біоенергології та біоінформатики.

До такого прогнозу можна ставитися по-різному, залежно від рівня освіченості, сприйняття нового, зокрема «крамольних» ідей, нарешті, від загальної культури людини. Проте не помічати досягнення біоенергетичного напряму в науці сьогодні неможливо. Надзвичайний інтерес в Україні й за її межами викликали дослідження енергетики клітини, якими займається відомий харківський учений-біолог В.Шахбазов. Методику визначення енергетичного потенціалу організму «за Шахбазовим» застосовують сьогодні в багатьох медичних закладах. Працями українського вченого зацікавилися закордонні колеги, запросивши до наукового співробітництва.

Поняття «біологічного поля», пов’язане з ім’ям нашого видатного співвітчизника вченого-біолога А.Гурвіча, збурює уми не тільки «єретиків» науки, а й академічних учених. Проблеми біовипро-мінювань живих організмів досліджуються в солідних наукових центрах із застосуванням досягнень квантової фізики. Німецьким ученим удалося створити чутливу апаратуру для виявлення й дос-лідження феномена.

Дослідження в царині біоенергології, які значною мірою випереджають свій час, проводяться сьогодні й «під дахом» Міжнародної академії біоенерготехнологій (МАБЕТ). Недавно в Києві пройшла міжнародна науково-практична конференція «Теорія єдиного енергоінформаційного поля як основа конструювання нових технологічних систем у XXI столітті». Тут не місце заглиблюватися в теорії, нехай над ними ламають списи вчені. Проте деякі, так би мовити, прикладні аспекти біоенергології спонукали до цієї розмови з науковим співробітником Національного науково-дос-лідного центру оборонних технологій і військової безпеки України, головним експертом МАБЕТ Юрієм БАТУЛІНИМ.

— Юрію Павловичу, сьогодні не лише в Україні, а й у світі говорять і пишуть про кризу сучасної науки, про необхідність формування нової наукової парадигми. Справді, наукова думка, звершивши колосальний прорив у техніці й технології, виявилася не в змозі знайти пояснення багатьом природним явищам, приміром, як виникло життя на Землі, не кажучи вже про те, що заведено називати феноменами. Наукові авторитети заявляють сьогодні про неспроможність науки розв’язати назрілі проблеми суспільства.

— Якщо застійні явища притаманні суспільним формаціям, то вони притаманні й науці, яка забезпечує їх. Вступивши в XXI століття, не гріх критично проаналізувати науковий прогрес сторіччя минулого. За кількістю виданих на-гора наукових досягнень, захищених дисертацій наука, безсумнівно, пішла вперед. Та якщо більшу частину відкриттів розглянути в площині основ світорозуміння, то наука останнього століття може виявитися далеко не такою прогресивною, як здається на перший погляд, оскільки багато наукових відкриттів не витримали перевірки часом.

Походження життя з білка можна доводити ще не одне століття й не довести, бо зробити це неможливо навіть у сучасних лабораторіях: немає з чим порівнювати результати.

Теорія Дарвіна про походження людини від мавпи за сто років нівелювалася до гіпотези, позаяк не вдалося підтвердити її навіть експериментально.

Переворотом у фізиці можна назвати відкриття 1897 р. Дж. Томпсоном електрона. На вивчення його природи, властивостей і структури було витрачено понад 100 років. Електрон були не проти оголосити першопочатком фізичного світу.

Сьогодні фізики змушені відмовлятися від раніше поширених поглядів. «Відповідно до досліджень останніх десятиліть, електрон не є ізольо-ваною системою, — пише доктор фізико-математичних наук В.Олійник. — Реальний спостережуваний електрон нерозривно пов’язаний із навколишнім світом і своєю поведінкою та фізичними властивостями зобов’язаний взаємодіяти з ним». Цю точку зору поділяють учені з Міжнародної академії біоенерготехнологій Н.Косинов, В.Гарбарук (обидва — Україна), Ф. Гарєєв (Росія) й ін.

Можна вважати науковим досягненням минулого століття ядерні й термоядерні маніпуляції. Але з позицій Вищого розуму прогресивним вважається те, що сприяє життєзабезпеченню на Землі. Хіросіма, Нагасакі, Чорнобиль попередили людство про небезпечні діяння вчених-фізиків. Подружжя Кюрі, Опенгеймер, Курчатов, Сахаров, усвідомивши можливі наслідки застосування їхніх наукових відкриттів, як відомо, були не в захваті. Наслідки ці доведеться пізнати прийдешнім поколінням, коли почнуть руйнуватися оболонки ядерних реакторів і капсул, похованих на дні океанів і в землі. Сьогодні ймовірну небезпеку не розрахувати, бо немає даних про небезпечні поховання. Держава — володар ядерних засобів користується правом на власні таємниці, під прикриттям яких можна робити що завгодно. Будь-яка таємниця — це взаконена заборона на правду.

Епохальним відкриттям був вихід людини в космос. Космічну техніку можна було б назвати гімном інженерної думки, якби не паливо, що застосовується в ракетоносіях. Воно непоправно шкодить як земній поверхні, так і атмосфері. Озоновий шар, що забезпечує життя на Землі, буквально зрешечено численними запусками ракет. Руйнування навколоземного поясу призводить до зростання серцево-судинних і онкологічних захворювань, передчасної смерті величезної кількості людей. Це попередження Всесвіту за неправильні дії людини в навколоземному просторі. Найближчими десятиліттями вона навряд чи одержить довіру на безперешкодне освоєння глибин Всесвіту.

— Тим паче, що вона поки що не в змозі подолати глобальні екологічні проблеми, породжені нею на Землі.

— Людину відучили користуватися природними методами відновлення здоров’я та зробили залежною від синтетичних ліків, далеких від Природи. Що з цього вийшло, сьогодні відомо кожному: система лікування ліками збанкрутувала. Нарешті змушені це відверто визнати й деякі представники офіційної медицини. Так, у статті, опублікованій недавно в «ДТ», доктор медичних наук Володимир Мосієнко пише: «Терапія ліками в її гіппократівській моделі вже давно зазнає банкрутство, переконливим доказом чого є неспроможність досі розв’язати проблему навіть застуди та грипу, а про серйозніші хвороби годі й говорити».

Захворювання, пов’язані з вживанням ліків, протягом останніх десятиліть міцно утримують третю позицію після серцево-судинних і ракових.

Чи можна назвати науку прогресуючою, якщо здоров’я суспільства набирає характеру національної трагедії?..

В основі своїй сучасна наука виснажується. Наукова безвихідь очевидна. У неї потрапляють цілі наукові напрями. Неспроможними можуть виявитися поширені погляди на фізичну й енергетичну основу Всесвіту, життя і смерть, взаємодію Космосу з живим світом, біологічну структуру людини, принципи лікування захворювань.

Теорія фізичного вакууму, успішно розроблювана сучасними фізиками, остаточно ставить хрест на матеріалістичному погляді на сотворіння світу. Сучасна теорія матеріальності думки, підтверджена парапсихологами на практиці, ставить під сумнів існуючу нині теорію елементарних частинок і швидкості світла.

На перший план у XXI столітті висуваються природні енергії, якими спроможна керувати людина. Біо- і псиенергія претендують на «владу» як у суспільстві, так і в науці. Це сьогодні вже визнано аналітиками багатьох країн.

Як парапсихолог-аналітик, що займається дослідженням природних і суспільних явищ, хочу зазначити, що все вищесказане — не відлуння боротьби двох ідеологій, а закономірний природний процес спірального розвитку.

— Парапсихологію наша офі-ційна наука не визнає. Багато хто вважає її чимось на кшталт заняття для диваків. Проте сьогодні вже не таємниця, що не так давно дослідженнями в цій сфері займалися серйозно та ще й під грифом «таємно». Ви, наскільки мені відомо, безпосередньо були до них причетні. Могли б розповісти про ці роботи (на які, як потім стало відомо, витрачалися величезні кошти), чи їхні результати настільки незначні, що не заслуговують на увагу?

— Успішніше від інших наукових напрямів розвивається нині біоенергологія. У більшості країн це закритий напрям. Залежно від розроблюваної тематики ці нові напрями «сховано» під фінансовим дахом відповідних силових структур.

Чому сучасна наука не може пояснити виявлені паранормальні явища? Підхід до пізнання того, що відбувається в сучасній науці, базується на матеріалістичних поглядах, тоді як паранормальні явища лежать за межами п’яти органів почуттів людини. Не можна вивчити раніше невідоме старим методом пізнання.

Хто вважає все це вигадкою невігласів, для тих парапсихологія — шарлатанство.

Кожному — за інформованістю, кожному — за вірою.

Перша кімната в ООН — це кімната медитації. Генеральна Асамблея починається з однієї хвилини медитативного мовчання (налаштування). Щодня для співробітників ООН проводиться годинний сеанс медитації. З 1975 року тут функціонує відділення паранормальних явищ.

Може, варто запозичити досвід ООН нашим нервовим парламентаріям?

Де наука прагне розгадати таємниці природних явищ, там їх вивчають, після чого формують навколо них громадську думку. Де не вірять ні в Бога, ні в чорта, там паранормальні явища оголошують вигадкою та нав’язують цю думку суспільству.

В Україні ставлення до парапсихології настільки сумбурне, наскільки й уважне. Офіційно парапсихологію не визнають. Неофіційно до послуг парапсихологів, екстрасенсів і біоцілителів вдаються повсюдно. Цікаво, що коли починається передвиборна кампанія, декотрі з тих, кого ми обираємо, кидаються (так-так!) на пошуки парапсихологів, спроможних організувати підтримку, вплив, тиск. Можливо, справді парапсихологію вигідніше утримувати поза офіційною наукою: до передвиборної гонки — під грифом «шарлатанство», з її початком — під грифом «таємно»? Тим паче що надійність обох грифів перевірено часом.

— Нібито парапсихологію було заборонено як «лженауку»...

— Дослідження паранормальних явищ у колишньому СРСР (отже, і в Україні) не припинялися ні на рік. Чутки про заборону парапсихології, запущені колись у суспільство, — лише чутки. Тримати парапсихологію в полі зору ЦК КПРС, як і решту «прикритих» наук, у ті роки змушувала не потреба суспільства, а міжнародна обстановка. «Третє око» обох систем відстежувало у протилежному таборі кожне ноу-хау. Якщо подібного в однієї зі сторін не виявлялося, на ноги піднімалася відповідна наука з завданням в найкоротший термін якщо не обігнати, то хоча б наздогнати супротивника в даній науковій сфері.

1953 року президент США підписав план «Національної психологічної війни». Це була спільна розробка Пентагона й ЦРУ під цілком таємну програму «МК-ультра» (надмозковий контроль). Щойно розвідка донесла про це, за вка-зівкою ЦК було створено таємну лабораторію біоінформації, сформовану з представників різних професій, наділених паранормальними здібностями. Штат лабораторії за найкращих часів доходив до 200 чоловік. Курирував лабораторію тоді (і потім) відділ науки ЦК КПРС.

— Так ось звідки росли роги у психотронних воєн, зомбування... Якою була подальша доля цих програм?

— Психотронні війни — річ дорога. Досить сказати, що до 1978 року в США до цієї програми було залучено 44 університети, 15 коледжів, близько 50 компаній, 10 лікарень і ще «дещо».

Про програму дізналася світова спільнота, і президент Д.Картер оголосив про розпуск пси-велетня. «Дещо» перейшло у військову розвідку.

Відразу ж після цього розпустили групу й в СРСР, залишивши «дещо».

Точнісінько так само вчинили з програмою зомбування. Щойно стало відомо, що США почали таку кампанію, ЦК КПРС створив на території СРСР три групи з зомбування. Але невдовзі у США зрозуміли, що зомбування трудомістке й малоефективне. Групу розпустили. В СРСР відразу розпустили всі групи.

Таке суперництво дозволяло СРСР підтримувати на плаву унікальні наукові напрями й не відставати в їхньому розвитку від інших країн світу. Через таємність парапсихологія не стала офіційною наукою. Сьогодні можна визнати, що лабораторія біоінформації по Фурманському провулку, 6 у Москві, очолювана в ті роки А.Спіркіним, стала початком офіційної наукової парапсихології.

Скільки було задіяно умів і витрачено коштів на ці дослідження, відомо історії.

— Так, мабуть, на нашу історію списати можна все, з неї не запитаєш... А чим, власне, займалися ви? Кадровий військовий став парапсихологом і біоцілителем. Може, у вас одного чудового дня проявилися якісь надзвичайні здібності?

— Серед екстрасенсів, цілителів, самозваних магів заради рекламного іміджу стало модно вираховувати родові коліна. Переконаний, що це ні до чого. Я рано залишився без батьків. Чимось надприродним від народження наділений не був. Рано захопився психологією. Дуже хотілося опанувати гіпноз. Опанував самостійно. Проходячи навчання у Військово-по-літичній академії ім. Леніна в Москві, захопився східною літературою. Парапсихологічні здібності наживав за рахунок величезної цікавості до Природи та спеціальних тренувань.

Медицину почав вивчати не з цікавості, а для власного порятунку. Сталося так, що в 27-річному віці, керуючи військовою технікою, дістав травму хребта, внаслідок чого розвинулося серйозне захворювання, яке загрожувало інвалідністю. Лікарі оголосили цю недугу невиліковною. Лікуватися й не вилікуватися мене не влаштовувало. Це те саме, що плисти з останніх сил до берега, наперед знаючи, що не допливеш. Тоді й з’явилася ідея програми «Можливості людини», мета якої шляхом самореалізації визначити межу людських можливостей.

1972 року дружина одержала опромінення, працюючи з радіоактивними речовинами в Інституті паразитології та тропічної медицини в Москві. Жити у великому місті їй було небезпечно. Ад’юнктуру в академії довелося поміняти на адміністративну роботу за межами Москви. Про що жодного разу не пошкодував, бо став практикуючим парапсихологом. Теорією займаюся самостійно все свідоме життя. А воно змушувало коригувати основні положення програми «Можливості людини».

Проникнення в онкологію вимагало опанування всіх (східних й західних) систем альтернативного лікування й відновлення організму. Аварія на ЧАЕС змусила переглянути багато чого. Об’єкт у момент вибуху входив у сферу моїх службових обов’язків. За рік до аварії я прибув у Київ із ядерної системи.

— Перепрошую, але хотілося б, аби ви дещо «розтаємничили» останню фразу. Що означає «об’єкт у момент вибуху входив у сферу моїх службових обов’язків»?

— У мої службові обов’язки входило керівництво районними військкоматами Київ-ської області, зокрема Чорнобильським. Крім службових обов’язків, Радою Міністрів УРСР мені було доручено «загітувати» і в найкоротший термін вирішити питання переселення по областях України з Прип’яті й Чорнобильського району сімей інвалідів, пенсіонерів, котрі перебували на пенсійному забезпеченні Міністерства оборони.

— У недавно надрукованій вашій книжці «Навчаю жити без ліків» багато місця відведено «проникненню в онкологію». Ваш головний постулат — «Без психолога рак невиліковний»...

— Книжку написано для тих, хто готовий займатися профілактикою, щоб не хво-ріти. І для тих, хто занедужав, але хоче позбутися захворювання без ліків. Але ще потрібніша вона для онкохворих, визнаних медициною безна-дійними.

Стан онкохворого в період лікування визначається станом його психіки. Якщо розлагоджена психіка візьме гору над хворим, то надій на видужання не залишається, незалежно від кваліфікації та досвіду лікаря чи цілителя. Нервова сила, як і нервова слабкість, перебуває під владою інформації.

Практика показує, що онкохворого легше врятувати, коли він має правдиву інформацію про причину захворювання, стан ураженого пухлиною органа, позитивну й побічну дію на організм застосовуваних ліків. Знаючи реальну ситуацію, хворий спроможний її змінити в правильному напрямі. Знаючи про перебіг процесу частково, він може багато чого зробити не так, як треба. Діставши помилкову інформацію, хворий спроможний наробити непоправних помилок.

Інформація про невиліковність раку, поширена в суспільстві, є нищівною. Лише окремі хворі спроможні самостійно протистояти стресовій ситуації. Основній масі хворих терміново потрібен психолог. Без психолога марно розпочинати лікування онкохворого. Про це знають онкологи й не онкологи в багатьох країнах. А про те, що існують методики зцілення раку чисто психологічними прийомами, поки що мало хто знає.

У своїй думці я не самотній. Її поділяє багато онкологів України й Росії. Вони двома руками голосують за допомогу психолога (парапсихолога) у їхній нелегкій роботі. Але до них мало хто прислухається. Досі в онкоклініках не знайти кабінету з написом на дверях: «онкопсихолог».

— Ви заявляєте, що рак виліковний без ліків. Чи не занадто сміливо? І чи не випадало чути на свою адресу щось на кшталт «шарлатан», «ненормальний»?

— Коли я писав книжку, то не надав великого значення словам, що рак виліковний без ліків. Можливо, тому, що звик до цих слів за довгі роки спілкування з хворими. Чи тому, що кожен онкохворий у процесі наших відносин відмовлявся від ліків. Кожен із моїх підопічних міг відмовитися від моїх рекомендацій і знову піти в онкоцентр на «хімію» й опромінення. Але вони цього не робили з власної волі, бо відмова від ліків приносила їм полегшення.

Використовуючи ліки, я перетворився б на лікаря. А їх і без мене вистачає. І найголовніше — з застосуванням ліків мені не вдавалося б демонструвати велич природних методів відновлення організму, показати справжні можливості людини.

Тому підтверджую, що рак виліковний без ліків. І додам, поки що тільки цим методом.

— У чому все-таки полягає «цей метод»? Адже, крім впливу на психіку хворого, ви використовуєте багато методів, зокрема фітотерапію.

— Крім психокорекції, доводиться застосовувати й інші методики. У мене на першому місці стоять методики біо-інформаційного впливу (контактного, безконтактного, на відстані тощо), які дозволяють зупинити поточний процес захворювання. Після цього вдаюся до інших методів, залежно від стану організму й перебігу хвороби. Фітотерапію застосовую постійно. Крім того, декотрим хворим доводиться рекомендувати уринотерапію. Є ще багато інших методик, їх я до кінця не розкриваю. Приміром, склад і рецепт приготування препарату, який я рекомендую в деяких випадках, — це моє ноу-хау.

Наведу лише один приклад із практики. Онкохвора Надія Б. зі Львова:

«1995 р. видалили родимку в паху, яка перетворилася на злоякісну (пухлину) меланому. Прийняла три курси хіміотерапії: декарбазин, белустин. Утворилася нова пухлина... Від подальших операцій лікарі відмовилися самі.

Я не знаю, де зараз метастази. Боюся вирізати пухлину за вухом. Пригнічує постійне чекання та страх, тривожний стан ноги, де вирізано родимку. На слинній залозі теж пухлина. Лікарі говорять доброякісна, але при моєму стані в будь-який момент може перетворитися на злоякісну. Батько помер від онкозахворювання. Боюся, що це якось вплинуло на мене».

Через редакцію медичної газети «Ваше здоров’я» хвора потрапило до мене на прийом. З’ясували причину захворювання. Почалася боротьба за життя. Переді мною лежать письмові звіти Надії Б. за весь період лікування.

«За час нашого знайомства на запитання: що в мені змінилося, можу сказати — багато чого. Найголовніше, що я перестала боятися, панічно боятися свого захворювання. Нині фізично почуваюся чудово. Лікарських препаратів за цей час ніяких не вживала. Хворою не почуваюся» — це уривок із її недавнього листа.

Позаочі, мабуть, мене називали шарлатаном. Якщо офіційна медицина заявляє, що рак невиліковний, а відставний полковник стверджує протилежне, то, ясна річ, він шарлатан. А коли врахувати, що він добровільно прийшов в онкологію й експериментує з онкохворими, оголошеними медициною безнадійними, то він ще й ненормальний. А хіба міг «нормальний» наважитися на порятунок приреченої онкохворої Людмили Одиниці з Підмосков’я?

У мене багато врятованих, але Людмила в цьому списку особлива. По-перше, тому, що її порятунок дався нелегко. Вона — жертва Семипалатинського державного полігону ядерних досліджень.

По-друге, це найвдаліший «зразок» реалізованої програми «Можливості людини». З «безнадійної» пацієнтки московського онкоцентру, виписаної для «лікування за місцем проживання», де їй запропонували останній засіб — наркотики, вдалося зробити унікального парапсихолога, котрий присвятив подальше життя науковій парапсихології та лікуванню хворих.

— Зазвичай говорять про вдалі приклади. А в скількох випадках вам не вдалося допомогти? І які причини цих невдач?

— Я теж більше полюбляю говорити про вдалі приклади. Про невдачі згадувати тяжко. Допомогти можна не всім онкохворим. Мої експерименти стосувалися офіційно безна-дійних (невиліковних) хворих. Здавалося б, початкова умова для всіх однакова. Але всі вони були різними.

До основних причин невдач можна віднести, по-перше, невіра в порятунок від раку, невіра в себе. Немає віри — немає результату. Друга причина пов’язана з результатами попереднього лікування. Організм онкохворих іноді втрачає здатність відновлюватися через ураження хіміотерапією та опроміненням. Загибель найчастіше настає не від пухлини, а через вихід із ладу одного з органів, найчастіше печінки. Третя причина пов’язана з супутніми захворюваннями. Найчастіше «заважають» лікувати рак серцева чи серцево-легенева недостатність.

Рак виліковний природними методами, якщо організм не втратив відновних функцій.

В Україні понад 700 тис. онкохворих. Усі вони потребують правдивої інформації та допомоги.

— Юрію Павловичу, які у вас відносини з офіційною медициною?

— Моїми дослідженнями дуже цікавляться окремі вчені й лікарі. У плані особистої зацікавленості в одержанні консультації та допомоги. З офіційною медициною в мене контакту немає. Але в цьому більше моєї вини.

Багато років я уникав зуст-річей із представниками преси, телебачення, навіть зна-йомими. Закритість, по-перше, дозволяла організованіше працювати. Мене не відривали від справи, як тепер.

По-друге, у перехідний період від режиму службової таємності до режиму вільної діяльності не відразу визначишся, що можна демонструвати, чого не можна. Тим паче що я більше працював у Росії, де мої експерименти були потрібні.

Я не лікар, класичним лікуванням хворих не займаюся. Моє завдання — навчити людей позбуватися будь-яких захворювань (зокрема й раку) самостійно, без застосування ліків, шляхом відновлення хворих органів і організму до рівня їхнього природного
функціонування. Тож і книжка вийшла під назвою «Навчаю жити без ліків».

Програма «Можливості людини» не передбачає використання чогось із арсеналу офіційної медицини. Інакше вона втратить свою спрямованість.

В альтернативній медицині є канон: не просять — не допомагай. Я суворо його до-тримуюся.

— Як ви ставитеся до розгулу т.зв. екстрасенсів і всіляких цілителів, котрі за певну винагороду «лікують усе»?

— В умовах падіння моралі довірятися будь-кому, хто видає себе за екстрасенса чи цілителя, ясна річ, не можна. Серед цієї категорії людей досить багато відвертих брехунів, котрі вважають себе екстрасенсами на підставі випадкового успіху, просто безграмотних і навіть людей із порушеною психікою. Це окрема тема, яка давно вже проситься на шпальти газет. У ній зацікавлені передусім хворі. Але не менше у відвертій розмові зацікавлені справжні парапсихологи й цілителі.

Не можна забувати про юридичний бік цього питання. Хворий має право звертатися по допомогу до того, кому він вірить. Не зважати на це не можна, тим паче коли в офіційній медицині він уже розчарувався. Це складова прав людини.

Так само й цілитель управі розпорядитися своєю інтелектуальною власністю, якщо вона не шкодить державі й особистості. Тим паче коли про допомогу просить хворий. Це складова міжнародних і конституційних прав. У цивілізованій державі суперечки щодо оплати, правильності лікування, що виникають між ними, вирішує суд.

— Відомо не тільки про позитивний вплив біоенергії на людину. Випадало зіштовхуватися з інформацією і про її негативний вплив, про небезпеку психологічного насильства, кодування й навіть психотерору. Наскільки це
серйозно чи, можливо, цю небезпеку перебільшують?

— Лікувальне кодування (через гіпноз) узаконене в багатьох країнах. Це метод для слабовільних, неспроможних розв’язувати життєві проблеми самотужки. І в цьому немає нічого поганого. Є чимало недугів, які не піддаються лікуванню сучасними методами, але чудово лікуються гіпнозом. Інколи гіпноз залишається єдиним методом екстреної зміни небезпечної обстановки в організмі хворого. Оперативне втручання, приміром, куди небезпечніше від гіпнозу.

Лікувальний гіпноз високоморального гіпнотизера цілком безпечний. Ним більше лякають і як правило ті, хто некомпетентний у біо-інформаційних процесах. Боятися треба не лікувального гіпнозу й кодування, від якого вправі відмовитися кожен, а прихованого впливу. Його можуть здійснювати за допомогою приладів (генераторів), а також без них. Тут ми підійшли до найважливішого моменту в нашому діалозі.

У жовтні 2000 р. у Києві відбулася IV міжнародна науково-практична конференція «Теорія єдиного енергоінформаційного поля як основа конструювання нових технологічних систем у XXI столітті», де я виступив із доповіддю «Дві тенденції в розвитку сучасних психотехнологій: можливості й перспективи». Тему було обрано не випадково. Обстановка вимагає активнішого інформування спільноти про можливості використання психічної енергії людини. Це не нове природне явище, але грунтовно забуте і приховане.

Перше згадування про психічну енергію датовано 1500 р. до н.е. У староєгипетському папірусі Еберса (їх збереглося десять) цілителям рекомендувалося брати до уваги цілющу силу душі. До речі, там сказано про можливість впливу на психіку людини під час сну, що в наш час видавалося за унікальне відкриття сучасності.

Дві тисячі років тому Христос зцілював хворих психічною енергією. У Євангеліє можна нарахувати близько 80 фактів зцілення різних захворювань.

Відомий дослідник теорії думки А.Клизовський писав: «У Всесвіті з початку й до кінця і від самого верху й до самого низу діє єдина велика сила, яка все об’єднує, все творить і все руйнує. Ця велика сила є психічною енергією».

У добу матеріалізму постаралися забути і про психічну енергію. Хоча з давніх-давен знали, що психічною енергією (думкою) можна лікувати, а можна й убити.

У наш час побільшало людей, котрі володіють біо- і псиенергією. Це загалом позитивно. Але в умовах дефіциту моральності, підвищеного со-ціального стресу стає вкрай небезпечним розвиток негативної тенденції у психотехнологіях. Де деградує мораль, там не може процвітати моральність. У таких умовах навіть високоморальні люди, котрі володіють псиенергією, можуть потрапити в ситуацію, коли їм доведеться заради виживання продавати свої унікальні здібності тим, хто більше платить. Кількість випадків біохуліганства й біо-злочинів останніми роками зростає.

У Росії з 1 січня 1996 р. набрав чинності закон «Про енергоінформаційне благополуччя населення». Нехай він недосконалий, але там передбачено те, що на сьогодні можна передбачити з порушеної проблеми.

Україні також потрібен закон, який регулював би порядок застосування методів позитивного впливу на людину й водночас забороняв пропаганду біоінформаційного та психологічного насильства, навчання негативному впливу на живі об’єкти, застосування небезпечних методик.

— Якось в інтерв’ю нашому тижневику керівник силового відомства відверто, хоча обережно, визнав, що в їхніх структурах удаються до послуг екстрасенсів. Ходять чутки про «біоенергетичну мафію», за допомогою якої намагаються впливати на політиків, інших помітних людей. Чи, можливо, все це вигадки?

— Чому ж вигадки? До послуг екстрасенсів удаються.

Загалом-то мені здається, у суспільстві цій категорії людей приділяють незаслужено багато уваги. Отож і рвуться на курси екстрасенсів від малого до старого. Екстрасенс — це надчуттєва людина. Та й край. А в нас екстрасенсів обов’язково зв’язують із лікуванням, таємними діяннями. Це велика помилка. Є серед екстрасенсів і цілителі. Але відсоток їх невеличкий.

Існують ще парапсихологи. Це люди, спроможні керувати психічною енергією. До їхніх послуг удавалися за всіх часів. Пригадаємо історію. Полководці давнини без жерців не починали походів. Гітлер свою кар’єру розпочав із відкриття інституту Парапсихології під відомого в Європі телепата Ганусена. У.Черчілль пішов у політику після наради з ясновидцем графом Гаммоне. Т.Рузвельт консультувався з відомою в Америці ясновидицею Джин Діксон. Король Іспанії Хуан Карлос і Франсуа Міттеран консультувалися з французькою тележурналісткою-парапсихологом Елізабет Тессьє. У штаті адміністрації президента США Б.Клінтона є команда біоенергологів-аналітиків.

Пік звернень до парапсихологів припадає на передвиборні кампанії. На Б.Єльцина під час останньої передвиборної кампанії працювали як вітчизняні, так і зарубіжні парапсихологи-аналітики. Грошей на їхню роботу не шкодували. У штат адміністрації ввели посаду радника президента РФ з питань профілактики небезпечних ситуацій під конкретного парапсихолога Григорія Грабового. Які в нього обов’язки, можна судити з інтерв’ю журналістам: «Тепер жоден урядовий літак, зокрема й літак президента, не підніметься в повітря без моєї екстрасенсорної експертизи».

Тож я не бачу нічого дивного у словах керівника українського силового ві-
домства.

— Слід розуміти, що до послуг парапсихологів удаються перші особи та відомства, банкіри та бізнесмени, по-літики всіх рангів?

— Впливати на конкурентів у політиці чи бізнесі стало звичайним явищем. І приховується це не тому, що такі справи аморальні, а тому, що вирішуються серйозні питання, які не підлягають оприлюдненню.

Набирає силу технологія дистанційного впливу на підсвідомість і свідомість як простих смертних, так і великих діячів. Міжнародні переговори без участі впливаючих парапсихологів, мені здається, уже рідкісний виняток. Під пильною увагою потужних груп впливу перебувають відомі політики.

У міжнародному плані й усередині окремих держав активно формується нульова влада (термін використовується вперше), спроможна контролювати наявні гілки влади. Вона може впливати на ухвалення рішень політичними діячами шляхом впливу на їхню свідомість і підсвідомість. Ідеологія нульової влади базується на принципі суворої відповідності управління суспільством природним канонам. Волюнтаристичне й диктаторське управління не заохочується. Нульовій владі не потрібні зброя та силові структури. Для розв’язання проблем використовуються психотехнології, що грунтуються на застосуванні індивідуальної та колективної психічної енергії (думки) із будь-якої відстані.

З початку 80-х активно ведуть групові експерименти щодо впливу на підсвідомість великих мас людей (регіонів) із території сусідніх держав. Цього навіть не приховують. «Якщо все населення країни порушує Природний Закон, створює стрес, напруження й негативність у суспільстві, потрібно створити в цій країні таку групу людей, яка нейтралізувала б стреси й напруження» — у цьому сенс однієї з найлояльніших сучасних технологій примусового впливу через свідомість і підсвідомість.

— У такому випадку повинні існувати й менш лояльні психотехнології?

— Наприкінці 80-х полковник Д.Верищагін працював в одній з офіційно створених структур Росії, де відпрацьовувалася технологія дистан-ційного впливу на свідомість і підсвідомість.

«Узгоджена дія групи екстрасенсів-силовиків, — пише він у книжці «Звільнення», — може викликати, скажімо, серцевий напад у підстаркуватого глави держави чи стимулювати розвиток раку в молодшої людини. А про такі прості речі, як створення плутанини й атмосфери ненависті в сім’ї державного діяча з метою відвернути його увагу від важливих проблем, і говорити не доводиться.

Лабораторії, що займаються психотронними програмами, є в кожній державі...»

— Якщо все це правда, то сьогодні в нас ніхто не застрахований від негативного біо-інформаційного впливу...

— Саме тому й потрібен закон «Про захист населення України від негативного біо-інформаційного впливу». Проте всі спроби привернути увагу громадськості до цієї проблеми залишаються марними.

У багатьох країнах громадськість, ЗМІ не залишають без контролю організації, які можуть бути небезпечними для суспільства.

Основна частина нашого суспільства страждає від браку інформації. Це моя особиста думка. Хотілося б помилитися.