ПАРАДОКСИ СМІХУ

«Сміх — одна з найважливіших складових нашого повсякденного життя». Уже смішно, бо занадто науково. Сміх настільки звичне явище, що навіть подумати про нього без усмішки не виходить. З дитинства кожен засвоїв, що сміх — універсальний спосіб привернути до себе увагу, зав’язати знайомство. При цьому ніхто не замислюється над причинами сміху, вважаючи, що це — природна реакція на комічне, спосіб поліпшити настрій.

Після десяти років досліджень група психологів дійшла висновку: сміх — це спосіб згуртовувати людей воєдино, щось на кшталт таємної мови, якою володіє кожен від народження, яка допомагає триматися разом і взагалі триматися. Причому з усіх випадків сміху, що їх за 10 років вдалося зареєструвати групі вчених, лише 10—20 відсотків були пов’язані з жартом чи анекдотом. Набагато частіше, як з’ясувалося, сміх викликають найпростіші запитання на кшталт «Як справи?» чи «Де ж ти був?».

Було також помічено, що в товаристві сміх виникає в 30 (!) разів частіше, ніж у ситуаціях, коли людина наодинці з собою. При цьому сам оповідач сміється, в середньому, в півтора разу частіше, ніж слухач. Жінки-оповідачки сміються вдвічі частіше за своїх слухачів-чоловіків, а чоловіки-оповідачі — трохи рідше від своїх слухачок-жінок.

За спостереженнями вчених, набагато частіше сміються, слухаючи оповідача, а не оповідачку. Зате жінки особливо швидко реагують і частіше сміються. Так, даючи оголошення про знайомство в газету, жінки на 62 відсотки частіше, ніж чоловіки, згадують про наявність почуття гумору в імовірного супутника.

Згідно з іще одним дослідженням, проведеним німецькими вченими, жінка тим більше сміється в товаристві чоловіка, чим більше він її цікавить. А чоловікам набагато більше подобаються реготухи, ніж стримані й занадто серйозні жінки.

Заразливий сміх — незаперечна ознака homo sapiens, тварини соціальної. Коли ми сміємося, із нас спадають всі й усілякі покрови — культури, національності, виховання. Уперше записаний сміх став використовуватися на американському телебаченні 1950 року під час комічних телешоу, і це викликало відповідну реакцію публіки. Після Першої світової війни величезної популярності в Америці набули записи духової музики, які час від часу переривав сміх. Такий прийом використовували на своїх платівках Луї Армстронг, Вуді Герман, Спайк Джонс та інші корифеї джазу.

Студентам-психологам запропонували прослухати 18-секундний напад сміху. Після першого прослуховування половина всіх студентів у відповідь на фонограму засміялися, а понад 90 відсотків — усміхнулися. Проте з кожним наступним прослуховуванням усміхнених і тих, котрі сміються, ставало менше. На десятий раз сміялося лише троє зі 128 чоловік. До того часу близько 75 відсотків студентів назвали фонограму нестерпною або неприємною. Очевидно, сміх при багаторазовому повторенні сприймається як злий жарт або глузування.

Кожен гумористичний журнал вважає за свій обов’язок нагадати: «сміх — найкращі ліки». Сміх справді знімає больові відчуття. Під час реготу біль, навіть найгостріший, відступає. А вже про те, що сміх допомагає позбутися стресу, нічого й казати. Але сміх не робить нас здоровішими, не розвиває м’язи, не зміцнює серце й легені. Він об’єднує людей, а тому побічні позитивні ефекти сміху —лише результат оцієї його головної функції.