ОЙ ВИ, КОНІ, КОНІ-ЗВІРІ!

У ранньому дитинстві я з захопленням читав усе, що траплялося під руку, і зокрема цікаву й геніальну книгу тов. Сталіна «Питання ленінізму». Книга значною мірою була збірником доповідей великого керманича народів на різноманітних з’їздах і конференціях. Схильність до узагальнень у ранньому віці в мене була розвинена набагато краще, ніж тепер, і я досить швидко завважив одну деталь, що траплялася постійно: абсолютно всі показники, як і мало бути в Країні Рад, неухильно зростали, а ось поголів’я коней, порівняно з 1913 роком, чомусь невпинно зменшувалося. Пояснити цей факт не міг навіть тов. Сталін, а я тим більше не беруся. А згадав це зараз тому, що й в Україні становище з кіньми, у тому числі — спортивними, невпинно погіршується

Кінний спорт, як ви розумієте, народився не вчора і навіть не дві тисячі років тому. Він супроводжував первісну людину з перших її кроків, Олександр Македонський їздив на жеребці на ймення Буцефал, а пізніше нехороший диктатор Калігула увів свого коня в сенат, і нічого — сенат непогано після цього працював.

Чи слід дивуватися, що на коні їздив Лев Толстой, а потім гуморист Михайло Задорнов створив і геть історичну картину «Будьонний зі своєю кіннотою біля ліжка хворого Горького».

Тепер ви спокійно сприймете той факт, що ваш оглядач сидить зараз у кабінеті директора колективної кінно-спортивної школи «Авангард» на київському іподромі. А де ж, якщо розібратися, кореспонденту сидіти?

Директор цієї школи, Сергій Родіонович Савело, неквапом розповідає про свій клопіт:

— Вже починають забуватися ті часи, коли українські наїзники дуже достойно виступали на міжнародній арені, в Києві проходив чемпіонат Європи, на який приїжджала англійська принцеса Анна. Київська спортивна школа «Авангард» була заснована 1963 року і вже в наш час затверджена Центром олімпійської підготовки. Добру славу мала Миколаївська навчально-тренувальна база, багато років пов’язана з ім’ям заслуженого тренера Зозулі. Там був підготовлений один із найсильніших українських наїзників Віктор Погановський.

Все це тепер у минулому. Вже на трьох Олімпіадах підряд — у Барселоні, Атланті та Сіднеї — не було вершників з України. Померла чемпіонка Московської олімпіади Віра Місевич, хороша пам’ять залишилася про динамівця Мурашова, про нашого тренера Леоніда Ваврищука, великі заслуги перед нашою країною родини Ковшових із сільського спорттовариства «Колос».

Наша школа зараз працює в системі профспілкового спорттовариства «Україна» і, попри складну фінансову ситуацію, завдяки ентузіазму досвідчених наших фахівців існує, але самого цього для виходу на міжнародну арену мало.

Звісно ж, нині вважається великим досягненням, якщо люди просто одержують зарплату. Так, одержуємо. Але останні десять років умови нашої праці не поліпшувалися. Якщо є гроші — купуємо молодих коней, перспективних для спорту залишаємо, а середніх віддаємо на конезавод. Зараз головний напрям нашої роботи — навчання населення верхової їзди — і дорослих, і дітей. Від бажаючих відбою немає. А зі спортивної спеціалізації культивуємо виїздку або вищу школу верхової їзди й конкур — подолання перешкод. Від розвитку триборства, що потребує великих витрат, довелося відмовитися.

— А звідки все ж таки гроші на придбання коней?

— В основному це були бартерні операції п’ять-сім років тому. При об’єднанні спортивних товариств на складах «Авангарду» залишилося багато «неліквідів» — ношених капців, костюмів, які в період економічної кризи все ж мали якусь вартість, і ми міняли все це в селах на фураж і коней. Наш кінський склад ми дуже бережемо. Наприклад, кінь Кипарис виступає вже 20 років, і торік на турнірі в Миколаєві наша Наталя Садовська виграла на ньому Великий приз. До речі, Наталя працює в нас разом із ветераном школи Тетяною Ваврищук і у виїздці дуже сильна. В конкурі наші досягнення не вражають, бо коней потрібно щорічно міняти. Тут в основному навчаємо дітей азів конкуру. Звісно, годі говорити про те, щоб вийти з цим на міжнародну арену.

Однак у групі вищої спортивної майстерності в нас займається виїздкою близько тридцяти чоловік. Ідуть розмови про передачу всіх профспілкових шкіл на місцевий бюджет. Поки що в питаннях фінансування ясності немає. Треба сподіватися, що не дуже вдалі результати виступу України на Іграх у Сіднеї змусять звернути увагу керівництва в тому числі і на кінний спорт. А поки що ми неодмінні учасники районних свят. Ось виступили в Рокитному (Київська обл.) і одержали за це фураж. Але жити так постійно неможливо.

На Іграх у Токіо, Мюнхені, Монреалі виступали наші коні, але опісля підготовка коней олімпійського класу не була успішною. Вже десять років не працюють школи, схожі на нашу, в «Динамо» й «Колосі», а ми все продовжуємо займатися з дітьми, яких приймаємо з 12 років. У нас чудовий стандартний манеж, у ньому в принципі можна проводити хоч чемпіонат світу, є дві стайні на 80 тварин, утримуємо близько 50 коней. За контрактами працюємо з конефермами і конезаводами, і в такий спосіб розв’язуємо деякі проблеми.

На жаль, в Україні є хороші постанови на рівні Кабінету міністрів, є програма розвитку фізкультури та спорту, ось тільки ні під постанови, ні під програму немає фінансування. Годувати ще й коней на свою зарплату не виходить...