ОЛЕКСАНДР ТАРЯНИК: «Я НІКОЛИ НЕ ПРОПОНУВАВ ПРОДАТИ КРИМ РОСІЇ»

… Його відразу ж звинуватили в усіх смертних гріхах: у цілковитій відсутності патріотизму, у відвертому русофільстві й навіть у зазіханні на територіальну цілісність України. Одне слово, почали «шити політику» за повною програмою. А сам міністр курортів і туризму АР Крим запевняє, що винуватці галасу, який зчинився навколо його пропозиції, — саме журналісти, котрі, м’яко кажучи, спотворили зміст сказаного. І що в його ініціативі немає й натяку на політику, а лише тверезий розрахунок і бажання перетворити Крим на курорт світового рівня, з усіма позитивними наслідками такого кроку для нашої держави.

— Щоб розбурхати громадську думку, знадобилося трохи переінакшити зміст запропонованого мною, — каже Олександр Іванович. — У моєму виступі йшлося про довгострокове, на 99 років, інвестування у районі південно-східного Криму, а не про розпродаж 99% території півострова. Я говорив про зовсім невелику її частину — шістдесят квадратних кілометрів, або 0,2% загальної площі Криму — від Алушти до Судака — дикої, кам’янистої і на сьогодні абсолютно не освоєної. Саме так, із нуля, у буквальному значенні слова — на порожньому місці розпочиналися всесвітньо відомі турецька Анталія, ізраїльська Нетанія, грецький Родос, іспанська Малога. Нарешті, згадаймо, де Сполучені Штати побудували Лас-Вегас. У пустелі!.. Нині наші бізнесмени споруджують п’ятизіркові готелі в тій-таки Туреччині, Іспанії. Чому там, а не тут, на батьківщині, у Криму?

— Мабуть, тому, що там усе цьому сприяє, починаючи від законодавчої бази.

— Не лише тому. Річ у тім, що тут такі «райські куточки» будуватимуться на невпорядкованих територіях: із готелю людині просто нікуди буде вийти. А в тій-таки Туреччині, приміром, до послуг відпочивальника — все, чого душа бажає, — гольф, боулінг, басейн... Тобто діє надзвичайно могутня туристично-рекреаційна інфраструктура. А в нас ситуація прямо протилежна. Сьогодні ми покажемо туристові Лівадійський палац, завтра — Алупкинський, Ханський. А що післязавтра? Де відпочивальнику розважитися?.. Про яку конкуренцію, скажімо, із турками або іспанцями може йтися?

Щорічно з України в далеке зарубіжжя виїжджають півмільйона чоловік. Там вони проводять свою відпустку й залишають 500 млн. доларів США. Два мільйони росіян за рік витрачають на закордонний відпочинок 2 млрд. доларів США. Невже було б зле, якби частина цих грошей осідала в Криму?

— Чудово, звісно. Але ж для цього потрібні не лише чотири-, п’ятизіркові готелі, ресторани, казино, аквапарки, поля для гольфу, яхт-клуби й іже з ними. Необхідні берегоукріплювальні й очисні споруди, що відповідають світовим стандартам, сміттєпереробні заводи тощо. А який інвестор заходиться, скажімо, зміцнювати берег? Адже це коштує мільярди, а віддачі — жодної.

— Згоден, у всьому світі цими питаннями займається держава. У нашої, на жаль, і без того проблем досить. Але треба з чогось розпочинати. Стовідсотково модернізувати вже освоєну територію, таку, як Ялта, не можна: вона цікава передусім як історичний центр із низкою власних унікальних «родзинок», які слід плекати й викохувати. Вихід один — освоювати цілину, так роблять у всьому світі. Коли ми оголосимо, приміром, південно-східний берег Криму територією пріоритетного розвитку, яка має ряд пільг, — інвестор піде. Довгострокова оренда тим і хороша, що певну кількість років плату за неї можна не стягувати, якщо інвестор будує, зокрема, й водоочисні споруди, дороги, аеропорти... Я помилився в одному — назвавши як потенційних інвесторів лише росіян. Безумовно, запросити до співпраці можна (і потрібно!) німців, поляків та багатьох інших. Важливо тільки робити все відповідно до закону й на благо України. До речі, сказане мною не суперечить ухваленому в нас закону про концесію.

Сьогодні нам самим не під силу перетворити Крим на курорт світового рівня. Більше того, ми досі стоїмо перед вибором концепції розвитку туризму на півострові. Передусім потрібна державна програма, відповідне фінансування. Така програма, розрахована на період з 2003-го по 2005-й, є, але ось уже другий рік пішов, а гроші на неї не виділяються. У Морському, Судаку, Симеїзі не припиняються самозахоплення й роздавання земель, як гриби після дощу виростають котеджі й елітне житло... Не хочемо віддавати якусь частину території у довгострокову оренду, то бодай залишимо її «незакотедженою» до кращих часів, коли зможемо забудувати тим, що даватиме дохід державі. Простий приклад. У Ізраїлі неподалік Тель-Авіва є два міста — Нетанія і Хадера. Обоє починали будуватися на порожньому місці 20—25 років тому. Нетанія пішла шляхом розвитку сучасного туристичного центру. Результат — цілорічно від охочих відпочити тут немає відбою, практично все населення зайняте в турбізнесі й дуже непогано заробляє. А мерія Хадери майже всі землі роздала під будівництво котеджів і квартир. І в результаті — нуль надходжень до бюджету й масове безробіття.

— Державна програма не виконується, вільних земель дедалі менше... Отже, глухий кут?

— Робимо все, що нам під силу. Подобається це комусь чи ні, запровадили рекреаційний збір — по 5 грн. із людини, аби вистачало бодай на прибирання побутового сміття. Про щось масштабніше можемо лише мріяти, оскільки левова частка податків «відпливає» з Криму в бік столиці. За рахунок чого накажете нам розвиватися?

— Але ж будуються у тій-таки Балаклаві сучасна марина, в Севастополі — класний аквапарк...

— Усе це бізнесмени споруджують на свій страх і ризик. І, зауважте, будуються такі об’єкти хаотично, оскільки немає чіткого плану, не розроблено стратегію розвитку Криму.

— І справді, не дуже весела картина виходить. Однак рік у рік туристів, котрі прибувають у Крим, повільно, але впевнено більшає. Скажімо, у Ялті «туроборот» щорічно дає чотири-п’ять відсотків прибавки. Лише в 2003-му на 18% зросли «туристичні» відрахування до міської казни.

— Згоден. Деякі міста Криму завдяки харизмі їхніх керівників і сформованим політико-економічним умовам розвиваються більш успішно. А буває, як у випадку з тією ж таки Ялтою, і набагато випереджають інших, чого не скажеш про Кримське узбережжя в цілому. Безумовно, рівень розвитку сервісу й інфраструктури з кожним роком зростає, хоча, на жаль, часто не завдяки зусиллям держави, а всупереч. І давайте проаналізуємо, хто все-таки до нас їде. Переважно люди небагаті. Заможні громадяни вирушають туди, де, крім чотири-, п’ятизіркових готелів, є розвинена інфраструктура розваг.

Тому я й пропоную на вищому рівні визначитися: хочемо зробити Крим курортом міжнародного класу чи й надалі забудовуватимемо його дачами? Ратуємо за курорт — отож повинні всі разом — туроператори, економісти, фінансисти, адміністратори — розробити стратегію його розвитку. Якщо не займемося цим найближчим часом, через 5—10 років питання відпаде саме по собі: всі вільні території «заростуть» котеджами.