Обнуління

І що з усім цим робити?

Є запитання, яких не хочеться ставити, і відповіді, яких не хочеться промовляти. Але доводиться. Бо обставини передбачають - мовчання буде найгіршим із можливих варіантів.

Крім "зрад-перемог", когнітивних дисонансів, емоційних вигорянь, бенкетів під час чуми, тобто війни, є загальне відчуття кінця нинішніх часів.

Якісь космічні граблі, якщо ми на них знову наступили, цього разу промахнулися. І немає більше таких жаданих і красивих іскор із очей, але є зірки над головою та бруд під ногами. Є розуміння того, де ми реально перебуваємо. І навіть розвивається розуміння того, за що нам це все таке.

Двозначність святкування Дня незалежності утворювалася поступово, мимохіть. За чверть століття кожен наступний президент, наступний Кабмін і наступний парламент щорічно робили свою версію новітньої історії України більш і більш брехливою. Відбулася не тільки повна профанація національної символіки, в яку безсоромно рядилися цілковиті покидьки, не просто узурпувавши заводи-пароплави і держбюджет, а вкравши саму ідею України як незалежної держави. Вкрадене ж продавали кремлівським баригам. Так церковні злодії-"клюкачі" колись зривали дорогі оклади з ікон і продавали їх частинами, вже як лом коштовних металів. Ніби й не так ганебно, і безпечно, і прибуток на кишеню. Ну й свічку ж потім ставили грубішу та довшу, достеменно як наші.

Деякі рукописи не горять (це ви сказали правильно, Михайле Панасовичу). Але вони обгоряють. До повної невпізнанності й нечитаності. Перетворюючись на такий собі страшний сплав заліза, пластмаси, целюлози і колишніх лейкоцитів. Ось лежать якісь колишні документи, "воєнники", фотки, а поверх них грудками й пластами - таке сіро-чорне, недогоріле, навіть прожилки ще вгадуються хворобливою уявою. Така в нас насправді нині Конституція.

Колись для економії пергаменту або папірусу, на яких писали книжки, старі тексти стирали, а на їхнє місце вписували нові. Це називалося "палімпсест", "знову зіскоблений". Що стосується нормативних документів, наприклад кодексів, такий оновлений текст могли наносити зверху десятки, а то й сотні разів. Уже в наші часи для таких випадків виник спеціальний термін - "гіперпалімпсест".

Українська Конституція текстуально змінювалася не дуже за цей час. Але її первісний дух багаторазово стирали дочиста марнославні й дріб'язкові політикани, виводячи поверх неї закарлюки про себе любимих.

Війна спалахнула й освітила все, що відбувалося й відбувається, гранично ясно. Як тексти історичних палімпсестів надалися для прочитання лише в ультрафіолетовому промінні, так первинні задуми борців за українську незалежність знову стали очевидними. Так само, як став очевидним увесь жах нинішнього гниття-розкладання державного апарату - від малого до великого, все нахабство, підлість і, відтак, безпросвітна тупість чиновників. Ну й поголовне залучення населення в системний крадіж у самих себе та одне в одного.

Революція Гідності так і закінчилася б тими ж сопливими піснями й танцями, що й 2005-го. І звичайні політичні шахраї демократично прийшли б на зміну розперезаним, щоб невдовзі стати такими ж. І всіх це більш ніж влаштувало б - і Захід, і Америку, а з москалями й так усе завжди було ясно. Але пролилася кров, потім ще й ще, віджали Крим, і з усіх щілин полізли сепари, і знову кров. Класичний розводняк лохів не вийшов. Бо в народу, крім запитань, з'явилася ще й зброя. Її кількість та вміння з нею поводитися зростають, як і подив із приводу того, що відбувається. Занадто великим став народний подив, незручно з ним владі.

Річ навіть не в горезвісній готовності народу до перевороту або заколоту, про що сьогодні не говорить тільки ледачий. Люди, взагалі-то, вже все зрозуміли. Надії на те, що нові чиновники розкуркулять "папередників", зникли, коли стало зрозуміло, що гроші ж у них спільні. Ну і в Кремля теж - де частка, а де й контрольний пакет. Брешуть відчайдушно. Дивлячись в очі й не червоніючи. Народу бояться все більше, путають волонтерів і ганяють добровольців, але самі щось зробити не можуть, - або руки з відомого місця, або зайняті: крадуть, квапляться. Мінські угоди, як і Угода про асоціацію з ЄС, - окозамилювання, змова і бізнес на крові.

Хороші люди стали кращими, але погані - ще гіршими, і їх виявилося набагато більше, ніж можна було припустити. Та й ті хороші, на кого півтора року тому всі буквально молилися, виявилися не тими.

Усе неначе гойднулося й стало рухатися у правильному напрямку. Але в процесі цього руху від нашого державного механізму все жвавіше відпадають різні гайки, болти, мотузки і скотч, цілі шматки якогось налиплого напівпадла. І зрозуміло, що всередині все ще гірше й брудніше, і далеко все це на такій швидкості не заїде.

У тріаді "нація - народ - населення" людей, котрі усвідомили себе як народ, після Майдану виявилося справді багато. Але політична нація відрізняється від народу тим, що, крім самоідентифікації, вона ще й історичні вчинки здійснює. А народ просто згадує і прославляє вчинки предків. Населення при цьому, розуміючи, що значна частина людей не хоче мати з ним нічого спільного, бикує, істерить і антисемітничає.

Але крадуть при цьому всі досить дружно. Тут ми єдині й непереможні ніякими реформами. Тіньова економіка становить 47% від офіційного валового продукту. Адже, наприклад, між сепарським копачем копанок із Луганщини і "щирим" копачем бурштину з Рівненщини взагалі немає жодної різниці. Як немає різниці між самозваним сепарським чиновником і нашим, призначеним за квотою, казнокрадом. Та ж сама сволота, тільки в профіль.

Не вийде це все "реформувати". Це - насмішка над здоровим глуздом, встановлення євровікон у неопалюваному сільському клубі (улюблена тема жебрання сільських "віпів"). Потрібно обнулити все, списати в музей усю цю макулатуру, що дискредитувала себе, і ніколи до неї не повертатися в пошуках здорового глузду, як колись зробили і Фінляндія, і Туреччина, і Хорватія, і багато інших країн. Потрібен новий суддівський корпус із автоматичною відповідальністю за служіння приватним інтересам.

Сьогодні 47% українців готові до самосуду, і він відбудеться, якщо не притягнути до політичної відповідальності за 23 роки всі без винятку політичні партії. Люстрація має відбуватися не за пафосною угорською, а за польською моделлю. І так, бізнесменів, зокрема, там від люстрації звільнили. Країні, розумієте, гроші потрібні, але не віджаті.

Німецький досвід денацифікації - нам не приклад, бо з 6 млн претендентів на люстрацію 98% врешті-решт її уникли. А ось у післявоєнній Франції колаборантів, які співпрацювали з фашистами, до посад більше ніколи не допустили, - слід віддати належне. Тому в нас корупціонерами обмежитися не можна, - треба гнати від важелів будь-якої влади всіх, хто співпрацював із ворогом, із РФ.

Економіку України цілком можна звільнити від російського впливу й контролю, націоналізувавши активи. Антимонопольний комітет зобов'язаний публічно назвати російських бенефіціаріїв в українських підприємствах та банках. Потрібен закон про заборону на інвестиції в економіку РФ, про закриття російських банків і підприємств країни-агресора в Україні. Слід вимагати реприватизації й реституції власності РФ в Україні. Насамперед - повернути стратегічні підприємства (обленерго, облгази, трубопроводи, телекомунікації, включно з ТБ-каналами, ГЗК) і банки.

Так з'явиться соціальна справедливість - фонди для адресної підтримки бідних за рахунок обов'язкових платежів від бізнесу (перерозподіл від багатих до бідних). При реприватизації - сплата спеціального соціального внеску у фонди.

Своїм землю продавати, іноземцям - ні, в оренду - будь ласка.

Крім появи гарних патрульних, система національної безпеки має бути змінена докорінно - так, як вона змінилася у США після 11 вересня. Резервна наймана армія, крім професійної, легалізація добровольчого руху. Власний Іноземний легіон.

В інформаційній політиці треба припинити невгамовну передвиборну брехню та облизування президента, ну бодай з естетичних міркувань: човен же розгойдуєте, а всіх політичних пацюків від цього дуже нудить. Москалі регочуть, кінчайте пестити гусей.

Назвати війну війною, а не дурним АТО. Із "решток" Донецької та Луганської областей у рамках України створити єдиний військово-цивільний субрегіон. Або приєднати їх до Харківської і Дніпропетровської областей для керованості та ментального відриву від сепарів.

Так, звичайно, треба все відвойовувати. І Крим треба. Але наступ ефективний принаймні з трикратною перевагою, а не з приблизним паритетом, як тепер. І не можна все це уявляти собі в рамках сценаріїв минулого століття. Може статися, Росія трісне в цілком несподіваному місці, і за уламками так побіжать усі й звідусюди, що ми ще в черзі стоятимемо, щоб хоч відщипнути. На все свій час.

А поки що - обнуляти, все і всіх. І поки що - по-доброму.