Обмін десятиліття, або Висока ціна свободи

02 липня, 2016, 00:00 Роздрукувати
Bипуск № 24, 2 липня-9 липня 2016р.
Автор
Статті авторів Всі статті автора Всі автори
Відправити
Відправити

Довгоочікуване повернення на Батьківщину Надії Савченко, Юрія Солошенка і Геннадія Афанасьєва, окрім загальної радості, викликало безліч запитань. Адже, за інформацією першого віце-спікера ВР Ірини Геращенко, у полоні бойовиків залишаються 113 осіб, а у в'язницях Росії - 10 українських політв'язнів. Чому звільнили саме цих людей? На яких умовах здійснювався обмін? Який перебіг переговорного процесу?

Автор
Статті авторів Всі статті автора Всі автори

Обмін десятиліття,   або Висока ціна свободи

Довгоочікуване повернення на Батьківщину Надії Савченко, Юрія Солошенка і Геннадія Афанасьєва, окрім загальної радості, викликало безліч запитань.

Адже, за інформацією першого віце-спікера ВР Ірини Геращенко, у полоні бойовиків залишаються 113 осіб, а у в'язницях Росії - 10 українських політв'язнів. Чому звільнили саме цих людей? На яких умовах здійснювався обмін? Який перебіг переговорного процесу? Усе це залишилося невідомим широкій аудиторії. Тому ще цікавіший для нас досвід Ізраїлю - країни, яка не одне десятиліття активно чинить опір терористам.

Десять років тому, 25 червня 2006 р., бойовики ХАМАС захопили в полон капрала Гілада Шаліта. Йому було всього 19. Він провів п'ять років практично в повній ізоляції: не бачився не тільки з родичами і друзями, а й узагалі з людьми. За час перебування в полоні Шаліт бачив тільки чотирьох-п'ятьох людей - своїх викрадачів. За свободу одного 25-річного призовника уряд Біньяміна Нетаньяху погодився віддати Хамасу 1027 палестинських бойовиків, які перебували у в'язницях в Ізраїлі. Хоча свого часу прем'єр-міністр Ізраїлю обіцяв не робити жодних поступок терору.

Ізраїльська сторона порушила кілька своїх же негласних правил. До 1978 р. Ізраїль не вів переговорів з терористами. Ні в 1974 р. у Маалоті, де палестинські бойовики взяли в заручники 85 школярів і вчителів. Ні в 1976-му, коли палестинські й німецькі терористи захопили літак авіакомпанії Air France і, погрожуючи вбити пасажирів-євреїв, змусили екіпаж летіти в угандійське Ентеббе. Однак уже в 1978 р. уряд Менахема Бегіна звільнив 76 палестинських терористів в обмін на ізраїльського резервіста Авраама Амрама. А в 1983-му шістьох ізраїльських полонених військовослужбовців обміняли на 4765 в'язнів. 1985 року уряд Шимона Переса заплатив за повернення трьох полонених ізраїльських солдатів звільненням 1150 палестинських в'язнів. У 1998-му за тіло бійця диверсійного підрозділу ізраїльських ВМС Ітамара Ілії, що залишилося на території Лівану, уряд відпустив 40 терористів і передав ліванцям 60 тіл убитих бойовиків. А в 2004 р. Ізраїль отримав тіла трьох солдатів і одного полковника, яких викрала "Хезболла", в обмін на звільнення 436 в'язнів.

"Курс обміну" полонених коливався, але не доходив до крайнощів. Правда, у 2004 р. в обмін на 433 бойовиків і 59 тіл терористів було повернуто одного ізраїльтянина - Ельханана Тенненбаума, викраденого за межами Ізраїлю, і тіла трьох військовослужбовців ізраїльської армії. Угода щодо звільнення Шаліта підняла ціну майже вдвічі.

70% ув'язнених, що вийшли на свободу в результаті угод, на волі повертаються до "улюбленого заняття" - тероризму. Організація родичів жертв терору "Альмадор" зібрала просто жахливу статистику, яка наочно це демонструє. Згадують Махмуда Хамедана, який вийшов з в'язниці і через два місяці вбив семимісячну дівчинку Шакед Авраам, хлопця і двох поранив. Після чого сів у в'язницю довічно. Або Марвана Баргуті, одного з лідерів першої інтифади, якого засудили до п'яти довічних строків. Як бачимо, ціна угоди щодо звільнення Шаліта виявилася дуже високою. Саме тому значна частина громадян країни і політиків відкрито засудила угоду з ХАМАС.

- Коли почалася кампанія зі звільнення Шаліта, одні кричали, що він герой і його потрібно звільнити. Інші погоджувалися, що він, звичайно ж, дорогий своїм батькам, але його звільнення створить прецедент, наслідки якого доведеться ще довго даватимуться взнаки, - згадує ізраїльський публіцист Семен Кацив. - Командир екіпажу танка, в якому перебував Гілад Шаліт, дав наказ покинути машину. У танку залишилися Шаліт і навідник гармати, який був контужений і не подавав ознак життя. Хтось стверджував, що прямо за Шалітом був кулемет, і він міг відкрити вогонь по терористах. Але ніхто не може знати всієї правди. Ніхто з нас не може судити Шаліта або його батьків. Розумію, що є поняття присяги, військового обов'язку. Але у всій цій ситуації я звинувачую тодішній уряд на чолі з Ехудом Ольмертом. (Його, до речі, пізніше посадили у в'язницю за хабарництво). Коли тільки почалися переговори щодо Шаліта, була одна ціна. Потім вона стала зростати, у списках ХАМАС з'являлися нові й нові люди. Якби Ольмерт погодився на ранній обмін, у самому Ізраїлі були б урятовані життя. Я вважаю, що Гілад Шаліт не зробив нічого героїчного.

- Як зустрічали капрала?

- Нічого помпезного не пам'ятаю. Був прямий ефір на радіо й телебаченні, урядові прапори і прем'єр-міністр Нетаньягу. Звичайно, було загальнонародне свято, усі були раді й щасливі за нього, особливо за його батьків. Дякували Богові й усім, хто був причетний до обміну. Але щоб його приймали як героя? Не було такого. Він не отримав ніяких медалей, посад, матеріальної винагороди. Але час, проведений у полоні, йому зарахували як проходження служби. Він отримав чергове звання і став старшиною.

- Як склалася подальша доля Гілада Шаліта? Він не пішов у політику?

- Наскільки я знаю, він не збирався займатися політикою, більше того, йому навіть не рекомендували це робити. Він багато їздив різними країнами, читав лекції, збирав кошти. Це не можна назвати політикою, швидше - гуманітарною місією. Наскільки мені відомо, збирався вступати на економічний факультет університету в Тель-Авіві. Вступив чи ні, не знаю.

- Я чула, він працює спортивним коментатором у газеті…

- Той факт, що про нього нічого в подробицях невідомо, що його життя не афішується, сам по собі примітний. І лише підтверджує, що ніхто не збирався робити з нього героя.

* * *

Якщо вірити опитуванням громадської думки, майже 80% ізраїльтян усе ж таки підтримали цей обмін. Адже Ізраїль - країна призовників. Усі батьки там зобов'язані відправляти своїх синів і дочок в армію на строк до трьох років, причому часто солдати несуть службу в дуже небезпечних умовах. Кожен ізраїльтянин, який служив в армії, відчуває, що міг опинитися на місці Гілада Шаліта. І всі батьки розуміють, що на місці юного призовника так само могли бути їхні діти. Ізраїльтяни вважають, що в обмін на жертви, які вони приносять, уряд зобов'язаний робити все можливе, щоб урятувати солдата у разі непередбачуваних обставин.

Якоюсь мірою це пов'язано з тим, що в юдаїзмі домагатися звільнення євреїв, які перебувають у полоні, вважається однією з Божих заповідей. Виконання цієї заповіді приносить благословення, а порушення сприймається як гріх. Вчення юдаїзму говорить, що полон гірший за голод і смерть. "Викуповувати полонених важливіше, ніж підтримувати бідних і їх одягати", - писав середньовічний філософ Маймонід.

У сучасному Ізраїлі громадяни сприймають свою країну як таку, що перебуває в облозі. Тому ця релігійна ідея стала державним кредо.

У той час Біньямін Нетаньягу написав родичам жертв терору: "Ця країна не залишає своїх солдатів". Ізраїль відчуває свою відповідальність за людину, яка вдягла військову форму, і готовий заплатити за її життя навіть свободою 1027 злочинців, усвідомлюючи пов'язаний із цим ризик. Можливо, це складно зрозуміти вихідцям з колишнього СРСР або жителям нинішньої Росії, де окремо взяте людське життя ніколи не було для держави об'єктом особливої уваги.

"Головний актив Ізраїлю, як з людського погляду, так і з погляду безпеки, - це почуття взаємної відповідальності, яку відчувають стосовно одне одного його громадяни і його солдати, - писав оглядач ізраїльської газети Haaretz Аві Шавіт. - Без цього почуття наше життя тут втрачає сенс. Без цього почуття у нас не буде ні армії, ні безпеки, ні здатності себе захищати".

Справедливо це чи ні, але Гілад Шаліт перетворився на символ цієї взаємної відповідальності. І його звільнення стало не тільки викупом полоненого, порятунком життя й поверненням сина додому. Звільнення Шаліта втілило в життя ізраїльську солідарність.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК