Рухатися вперед і "РАЗОМ"!

З початком кожного нового навчального року градус педагогічних дискусій традиційно підвищується. Сучасною школою незадоволені і діти, і батьки, і вчителі. Необхідність радикального перегляду ставлення до шкільних програм, організації шкільного життя визнає і Міністерство освіти та науки, запропонувавши для публічного обговорення проект "Нова школа".

Є важливий аспект шкільних взаємин - це відносини "сім'я і школа". Часто у питаннях виховання дітей вони перебувають по різні боки барикад.

Саме консолідації навколо дитини всіх зацікавлених осіб присвячений відкритий конкурс науково-методичних програм і проектів "РАЗОМ! Партнерство навчальних, культурно-освітніх закладів, соціальних служб і родин". Про те, як виникла ідея проведення конкурсу, про його завдання та перспективи розповідає доктор педагогічних наук, професор, головний науковий співробітник Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України Галина Лактіонова.

- Упродовж останніх п'ятнадцяти років так чи інакше я була причетна до роботи з сім'єю. Коли працювала виконавчим директором благодійного фонду, одним із великих і важливих проектів, які ми здійснювали в Україні за підтримки уряду Нідерландів, був проект з підготовки прийомних сімей. Навчання кандидатів базувалося на програмі, розробленій у США, яка потім набула значного поширення в Європі. Її абревіатура англійською мовою звучала як PRIDE. Це містка назва: у ній і гордість, яка має бути в дитини та дорослих, що готові замінити їй батьків, і водночас - необхідність об'єднання зусиль усіх, хто причетний до виховання, створення прайду, в чомусь схожого на сім'ю левів. Але об'єднання зусиль у вихованні важливі практично завжди.

Через кілька років я була причетна до розробки української версії ще однієї американської програми, дослівний переклад якої звучав як "Перетворимо батьківство на задоволення" (Make Parenting a Pleasure). У її розробці брали участь батьки-професіонали - психологи, батьки, педагоги штату Орегон, які хотіли допомогти насамперед батькам, котрі мали проблемне дитинство. Адаптована українська версія була названа "Батьківство - в радість". Я поступово почала співвідносити цей позитивний досвід із тим, що відбувається навколо. Іноді, запитуючи батьків, чи ходять вони в школу, отримувала зустрічне питання: "А навіщо? Досить здати гроші, більше нічого".

- Галино Михайлівно, ви торкнулися вкрай актуального питання про перекладання відповідальності за дитину батьками - на вчителів, і навпаки. Ви ж вирішили об'єднати зусилля?

-Звичайно! Зараз почалося обговорення проекту Міністерства освіти "Нова школа". На мій погляд, у ньому є можливості для поліпшення. Наприклад, є безліч ситуацій, коли не тільки батьки беруть участь у процесі виховання дитини. Моделі сучасної родини стають дуже різноманітними, що дає привід соціологам і фахівцям порушувати питання про уточнення поняття "сім'я". У травні я брала участь у міжнародній конференції з проблем сім'ї у Жешувському університеті (Польща). В кількох доповідях польських соціологів звучала думка про невідповідність класичного визначення сім'ї та її функцій реаліям нового часу. На мій погляд, те, що в законопроекті "Про освіту" відзначені лише батьки або люди, котрі їх офіційно заміщують, зменшує можливості для розвитку дитини. Демографічна ситуація така, що практично в усіх європейських країнах, включно з Україною, стає більше людей похилого віку, при одночасному зменшенні кількості дітей. У рамках сім'ї в дитини є бабусі, дідусі, прабабусі і, можливо, прадідусі. Є безліч дистантних сімей, коли діти й батьки живуть на відстані. Насамперед це сім'ї трудових мігрантів. Дуже часто в цих ситуаціях головними вихователями стають бабусі, дідусі, найближчі родичі, друзі.

- Опікуни?

-Часто ці люди навіть не мають такого статусу. Не кожна бабуся погодиться стати опікуном дитини, якщо для цього треба позбавити її доньку, котра виїхала на заробітки, батьківських прав. Чи жінка народила від другого чоловіка ще одну дитину, а її старша дитина не хоче жити з вітчимом і проситься до тітки. Різні життєві ситуації трапляються… Скористаюся порівнянням Кена Робінсона, гуру світової педагогіки, який для своєї цікавої книжки "Освіта проти таланту", що дає поживу для роздумів, узяв епіграф: "Ми ніколи не зможемо орієнтуватися у складному світі майбутнього, якщо почнемо дивитися тільки в дзеркало заднього огляду. Будемо так робити - виявимо, наскільки ми несповна розуму". Сьогодні ми готуємо вчителів, які в це дзеркало заднього огляду, як правило, і дивляться. Причому кожен у рамках тільки своєї спеціалізації. Звісно, має бути культурна й національна ідентифікація. Та, оскільки ми хочемо в європейський простір, система освіти не може нехтувати роллю і значенням сім'ї, яка, незважаючи на всі зміни, залишається впливовим інститутом соціалізації.

- Але в концепції освіти "Нова школа" є розділ "Взаємодія з сім'єю". Цього недостатньо?

- Часто школа поводиться стосовно дітей і батьків досить авторитарно, часом - деспотично. Знайома розповіла, що клас, у якому навчається її внук, ділять на два. Його друзі залишаються в одному класі, а хлопчика переводять в інший. Дитина засмучена, батьки й бабуся намагаються переконати вчителів, а у відповідь чують: "Нічого страшного, подружиться з новими дітьми! На що перетвориться школа, якщо ми зважатимемо на думку кожної дитини?"

На одному з круглих столів, який ми проводили торік, директор однієї зі шкіл столиці аргументувала, чому вона не має наміру робити "свій" заклад комфортним для дитини, приблизно так: "Школа - це модель суспільства, і хай діти наперед будуть готовими до виживання й вирішення тих проблем, які існують. Педагоги знають, як учити й виховувати, значно краще за батьків. Ви прийшли до нас у школу, тож довіряйте, що означає - слухайте й слухайтеся. Ми для цього вчилися". Звичайно, і батьки бувають різні. Деякі з них вважають школу сервісною організацією: "Ми вам платимо - забезпечте! А ми займемося своїми важливими справами!" Або просто скаржаться на брак часу для виховання, мовляв, треба заробляти на життя. На життя справді заробляти треба. Мені подобається фраза: "Дитина - це іспит перед Богом". Безперечно, і в наш непростий час, коли з'явилися проблеми, що не мають варіантів рішень у минулому, поруч із нами є родини, які дуже успішно складають цей головний іспит. Серед таких сімей є й неповні. Їм вдається зберегти сімейні цінності, традиції, повагу до старших, знаходити конструктивні рішення у конфліктних ситуаціях. Мені здається, дуже важливо дізнатися, як це в них виходить, і поділитися цим знанням з іншими. Я поділяю точку зору тих дослідників і практиків, які не вважають інститут сім'ї кризовим, хоча б тому, що песимістичний погляд не дозволить побачити паростки нового.

- Тобто переосмислення світової практики, проблем, якими ви займалися протягом багатьох років, привело до створення Відкритого конкурсу "РАЗОМ!". Як вдалося зібрати команду однодумців?

-Із самого початку нашу творчу групу з Академії педагогічних наук підтримала Ірина Цимбал, яка зараз очолює Інститут післядипломної освіти Луганської області (українського підпорядкування). У Києві роль координатора нашого конкурсу взяв на себе Київський університет імені Бориса Грінченка. На новому етапі конкурсу з'явилися регіональні оргкомітети в Тернополі й Мелітополі. Ми розширили рамки конкурсу, вирішивши, що важливо врахувати можливості, які є для розвитку і виховання дітей у соціальних служб, установ культури. Що стосується останніх, то вже з'являються нові унікальні центри, наприклад "Стара школа" у с. Тарасівка Київської області. З допомогою сільради, на власні кошти жителі села відновили приміщення старої школи, у якій працюють музична школа, різні гуртки, бібліотека, музей села, проводяться різні заходи.

Цілком зрозуміло: щоб ресурс територіальної громади був використаний, потрібні ентузіасти-волонтери. Ми не хочемо нікого ні до чого зобов'язувати або примушувати. Завдання організаторів конкурсу - надихнути і об'єднати тих, кому цікава тема освітнього партнерства заради дітей. Нинішнього року ми провели в Києві перший семінар, у якому на рівних брали участь керівники навчальних закладів, учителі й батьки. Виявилося, що це може бути цікаво та корисно.

- Які ще відкриття принесло вам проведення конкурсу?

- Якщо у першому конкурсі ми отримали 22 заявки на участь, то тепер - 64, майже втричі більше! 28 вересня в залі президії НАПН підбиватимуть підсумки конкурсу. Ми очікуємо, що за підтримки адміністрацій Луганської, Тернопільської, Черкаської областей, мерії Мелітополя приїдуть кандидати на звання лауреатів. Зрозуміло, що будуть кияни. Сьогодні дуже багато важить робота соціальних служб, особливо у світлі ситуації з внутрішньо переміщеними громадянами, з підлітками, які мають конфлікт із законом, та дітьми, що опинилися у скрутних життєвих ситуаціях. Серед робіт, поданих на конкурс, ми отримали цікавий "Щоденник прийомної мами" з Мелітополя, а з Київської області - "Щоденник патронатної мами". Думаю, ці щоденники можуть стати практичним посібником для майбутніх фахівців соціальної роботи і прийомних батьків.

У теорії менеджменту і соціальної роботи є така практика, коли ровесник у діалозі "на рівних" навчає того, хто хоче навчитися. У нашому випадку вчителі, батьки та інші члени родин можуть стати тими самими людьми, які розмовляють на рівних, збагачуючись досвідом одне одного, без критики та повчальних інтонацій. Ми з моєю колегою, кандидатом психологічних наук Зоєю Гаркавенко, членом оргкомітету конкурсу, запропонували бажаючим спробувати замість формальних "батьківських зборів", коли вчитель "педагогізує" аудиторію, організувати "Відкриті сімейні студії". Як засвідчив досвід першого року апробації запропонованої форми, зі зміною тональності розмови змінюється і тональність взаємин, з'являється можливість для діалогу, а головне - зростають довіра й повага, без яких партнерства не вибудуєш. Нове підтвердження доцільності такого підходу я знайшла зовсім недавно, коли на сайті міністерства освіти Франції прочитала й подивилася відео про "батьківські кафе". Їх періодично проводить міністр, що запрошує на неформальне спілкування, обговорення актуальних проблем батьків і членів родин. Услід за міністерством таку форму роботи сьогодні використовують у багатьох муніципальних органах управління освіти Франції.

Ще один приклад. Відомо, що в багатьох країнах дорослі стурбовані втратою інтересу до читання. Як вирішується ця проблема? Президент США Барак Обама разом із дружиною Мішель на галявині біля Білого дому хоча б раз на рік читає вголос книжки дітям. Зрозуміло, що це стає не тільки подією національного масштабу, а й традицією та прикладом для наслідування. Наприкінці навчального року від імені губернатора штату учням молодшої, середньої і старшої школи, які найбільше читають, вручаються спеціальні дипломи. Інакше кажучи - забезпечується підтримка інтересу "згори". Про такі акції в нас мені поки що невідомо.

- Але ж французькі й американські демократичні традиції налічують не одну сотню років! Чи немає у вас побоювань, що наші батьки, які самі далеко не всі звикли читати, від таких ініціатив просто відмахнуться?

-У мене є побоювання, що батьки можуть не дізнатися про такі ініціативи… Коли я торік приїхала на конференцію в Сєвєродонецьк, довідалася про цікавий досвід. Педагоги однієї дошкільної установи попросили дітей, батьків, бабусь і дідусів принести свої улюблені книжки й розповісти про них. Так виникла тимчасова відкрита бібліотека, одночасно відбулася акція наступності цінностей різних поколінь. А один із переможців першого конкурсу "Разом! Партнерство навчальних закладів і родин" Сергій Радченко, економіст-міжнародник із Черкас, нинішнього року розробив і реалізував проект "Кімната першої книжки". Тепер у Смілянському районі, на базі однієї з сільських бібліотек, створено спеціальне приміщення, де малятам зручно, цікаво, а тому хочеться читати.

Я розумію, що ідея партнерства може здатися романтичною. Перебудовувати спосіб мислення нелегко, але, як казав Лао-Цзи, "Дорога в тисячу лі починається з першого кроку". Перший крок ми зробили і маємо намір іти далі, розробивши маршрут. Є домовленості, що в Києві і Сєвєродонецьку на базі інститутів післядипломної педагогічної освіти з'являться практико-орієнтовані Центри розвитку партнерства. Обговорюються ідеї про творчі майстерні, проектну діяльність, але спочатку ми проведемо обговорення з тими, хто вважає важливим розвиток взаємодії з сім'єю, територіальними громадами. Сподіваюся, "далі буде"…