Обеззброєні коноплі

Відома максима стверджує: «Хоч би над чим працював учений, у результаті виходить зброя». Так сталося, що професор Лідія Горшкова, селекціонер з ім’ям, відомим не лише в Україні, спершу працювала над створенням високопродуктивних сортів конопель, а в результаті вийшло універсальне знаряддя боротьби з наркоманією — перші у світі сорти культури, які не містять наркотичних речовин.

На рахунку професора понад 70 наукових праць, присвячених селекції та педагогіці. Але голов­ним досягненням Горшкова вважає те, що вдалося створити сорти конопель, у яких наркотичні речовини геть відсутні. 1980 року світ побачили однодомні коноплі з мінімальною кількістю канабіноїдів — ЮСО-45 (Южносозревающая однодомная-45). Наступ­ний крок — створення на їх базі сортів, цілком позбавлених наркотику. Але спочивати на лаврах і пишатися нагородами Горшкова не квапиться. Вона й сьогодні продовжує активну роботу.

«І ворог степу — пожежа, і степу друг — калмик…»

Яшалта — так називалося селище в Калмикії, куди волею долі закинуло нащадків великого і заможного козацького роду Костру­бів. Усю родину, включаючи стариків і дітей, заслали до Сибіру, попередньо розкуркуливши «до нитки». І коли через десять років засланим дозволили повернутися на батьківщину, батько Горшкової Михайло Коструб переїхав до Калмикії — підвищувати врожайність безкраїх степів. Там, у Яшал­ті, 1938 року народилася Лідія. Бать­ки дівчинки були передовими агрономами в колгоспі, одними з пер­ших відмовилися від звичної мотики на користь «залізного коня». Маленьку Лідію привозили годувати до матері в поле. Може, саме там, у сухих калмицьких степах, які тільки-но починали пізнавати силу людини, разом із молоком матері (у прямому розумінні) всоталося й бажання займатися сільським господарством. А може, відіграли роль гени розкуркуленого діда Коструба, котрий усе жит­тя орав землю, вирощував пшеницю і розводив коней? Історія про це мовчить.

У селекцію Лідія Горшкова (тоді ще Кострубова) потрапила не випадково. Дівчата повоєнного покоління практично нічим не різнилися від дівчат сучасних, і переважно мріяли про романтику — геологічні експедиції, медичні лаври. Дівиці екзальтовані брали штурмом ВДІК і театральні студії. Вже тоді, у 18 років, майбутній про­фесор Горшкова знала, що хоче бути, як і її батьки, — агрономом.

Природно, її відмовляли. Пророкували нудне життя в глибокій провінції, де головна визначна пам’ятка — скульптура Леніна, а культурний центр — клуб, до якого вона ходитиме з чоловіком-трактористом (там же однаково більше вийти нема за кого). І либонь у чомусь мали рацію. Звісно, окрім чоловіка-тракториста. Лідія Михайлівна вийшла заміж, будучи студенткою Воронезького сільськогосподарського інституту, народила дочку і перевелася до Києва, в Українську сільськогосподарську академію. А після закінчення вузу неозорі простори Батьківщини владно заявили про свої права. І простори ці були настільки великі, що будь-яка кількість кваліфікованих молодих кадрів поглиналася без залишку. Працювати молода сім’я Горшко­вих (Анатолій Горшков за фахом був агрономом) потрапила до Калмикії — за місцем народження нашої героїні. Саме там вона провела роки, призначені на роботу за розподілом.

Колгосп, де Лідія Михайлівна мала виявити себе в ролі віртуоза аграрної справи, мав героїчне ім’я «Победа». Тут Горшкова працювала чотири роки, стала голов­ним агрономом і максимально поліпшила стан довіреної їй ділянки. Усвідомивши, що хоче займатися наукою і селекцією зокрема, а не колесити по калмицьких полях за кермом зеленого «уазика», повернулася до України, в місто Глухів, відкривши нову сторінку свого життя.

Життя у Великій селекції

«Фізіолого-біохімічні особливості різностатевих конопель дводомних і однодомних форм» — такою була тема кандидатської дисертації, захищеної 1971 року Горш­ковою під дахом Всесоюзного науково-дослідного інституту луб’яних культур (ВНДІЛК). Керу­вав роботою професор Сергій Ле­бедєв. Озброївшись підтвердженням ВАК і «кірочкою» кандидата наук, Горшкова нарешті підійшла до того, що її вабило насправді. А вабила селекція. Вабили почуття при­четності до створення чогось великого, бажання виявити талант, використати накопичені знання і, хоч як це сентиментально звучить, справжня любов до науки.

Нагода розпочати реальну селекційну роботу випала наприкінці бурхливих 80-х. Перші паростки гласності, перебудова, присмачена виступами улюбленця радянських жінок — Михайла Сергійовича і невловимий флер розпа­ду наддержави, що витав у повітрі, стали тим тлом, на якому було розпочато велику програму боротьби з наркоманією, хоча її, як сексу та гомосексуалізму, в СРСР не було. Так принаймні стверджували з екранів телевізорів. З цією метою було створено робочу групу, що складалася з найбільш перспективних учених, які займалися промисловою культурою — коноплями. Горшкова була в ній провідним спеціалістом.

Уперше в історії селекції cannabis було вивчено біологічні особливості накопичення наркотичних речовин у рослинах і проведено аналіз зразків світової колекції конопель. У результаті встановили, що кожен екземпляр містить наркотичні сполуки, найбільш поширеною з яких є тетрагідроканабінол, із високим вмістом якого і доведеться боротися. До того ж експериментальним шляхом довели: канабіноїдні кислоти є нестійкими сполуками, про це свідчить той факт, що наркотичні речовини накопичуються в коноплях у вигляді кислот, і залежить це насамперед від кліматичних умов — тепла і холоду.

Окрім того, визначили й описали морфологічні ознаки залозистих волосків на сортах дводомних і однодомних рослин конопель за класифікацією C.Hammand, R.Mahlberg. Було виявлено й охарактеризовано нові групи головчастостеблинних залозистих волосків, які раніше не зустрічалися. На основі набутих даних з’явилася можливість виростити новий сорт конопель ЮСО-45.

Наступним етапом роботи стало створення на основі ЮСО-45 нового покоління сортів конопель, цілком позбавлених наркотичних речовин. Ці сорти пройшли подальшу апробацію і були районовані в Дніпропетровській, Сумській, Чернігівській і Миколаївській областях України. Вони і сьогодні мають успіх у світі. Конопельні поля з назвою ЮСО можна знайти у Франції, Німеччині, Австралії, США, Китаї та Росії.

А коли робота зі створення нових безканабіноїдних сортів завершилася, Горшкова вирішила покинути селекцію, а разом із нею і ВНДІЛК. Ходили чутки, що це підступи ворогів (яких, до речі, у неї нема й ніколи не було), котрі заважають працювати, гальмують просування кар’єрними сходами тощо. Просто спрацював добре знайомий ученим і спортсменам «синдром альпініста» — підкорена вершина стала нецікавою. І 1990 року Горшкова залишила стіни наукової установи, де пропрацювала 21 рік.

P.S. Сьогодні Лідія Горшкова очолює кафедру біології в Глухівському державному педагогічному університеті, вона доктор наук, професор, провідний викладач.