НОВИЙ БЛОКПОСТ НА ШЛЯХУ ДОМАШНЬОГО ТЕРОРУ

Майже загальновизнано, що насильство в суспільстві тісно пов’язане з домашнім насильством. Насильство витікає із сім’ї, як отрута з хворої запаленої клітини організму. Члени суспільства, котрі виросли в умовах насильства, самі стають його носіями. В останні роки багато суддів і прокурорських працівників, стурбованих зростанням насильства в суспільстві, говорили про те, що в чинне законодавство необхідно внести зміни, які стосуються попередження насильства в сім’ї. Такий закон тепер ухвалено, опубліковано і з 20 березня він набирає сили. Закон так і називається: «Про попередження насильства в сім’ї».

Вирушимо по коментар у прокуратуру. На папері все виглядає гладко. Майже.

— Що нового в цьому законі?

Петро Коваль, перший заступник прокурора Черкаської області:

— Тут уперше сформульовано поняття фізичного, сексуального, психологічного й економічного насильства в сім’ї. Звісно, у громадській свідомості поняття фізичного та сексуального насильства в тій чи іншій мірі присутні. Але психологічне й економічне насильство для когось, мабуть, виявиться новиною. В даний час у міліцейській звітності немає графи «домашнє насильство». Тому інциденти, що відбулися на грунті сімейних взаємовідносин, у статистичну звітність майже не потрапляють. За 2001 рік по області зафіксовано лише три десятки таких випадків, і то лише через те, що вони спричинили за собою легкі тілесні ушкодження, підпали під дію Кримінального кодексу. Ні для кого не секрет, що міліція намагається подібними справами не займатися і не завжди належним чином реагує на заяви про внутрішньосімейні конфлікти. У будь-якому районі міста й області наряди міліції по кілька разів за добу виїжджають на події такого типу. Якби раніше у звітності велася графа «домашнє насильство», то подібних інцидентів по області фіксувалося б за рік кілька тисяч.

Закон передбачає створення кризових центрів для надання психологічної, педагогічної, медичної, юридичної допомоги особам, які стали жертвами домашнього насильства або реально можуть ними стати. За необхідності кризовий центр може надавати тимчасовий притулок жертві домашнього насильства. Окрім кризових центрів, повинні бути створені центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї для їхнього стаціонарного чи амбулаторного лікування, для надання їм необхідної медичної і психологічної допомоги.

Закон передбачає також спеціальні заходи для попередження насильства в сім’ї. Це офіційне письмове попередження, узяття на профілактичний облік і захисне розпорядження. Захисним розпорядженням, зокрема особі, котра вчинила насильство в сім’ї, може бути заборонено розшукувати жертву (якщо жертва, наприклад, одержала тимчасовий притулок), відвідувати її, вести телефонні переговори. Члени сім’ї, котрі вчинили насильство, відповідають аж до кримінального покарання.

— Як практично закон буде реалізовуватися?

— Гадаю, що для виконання цього закону в нашій обласній держадміністрації мають бути створені управління чи відділ із запобігання домашньому насильству. Цей орган виконавчої влади буде своєрідним штабом із боротьби з домашнім насильством. Реалізуючи державну політику із попередження насильства в сім’ї, він повинен координувати діяльність різноманітних служб, що займаються цією проблемою, у тому числі міліції, органів опіки та піклування, розглядати заяви та повідомлення про вчинення насильства в сім’ї, аналізувати інформацію, направляти жертв насильства в спеціалізовані заклади — у кризові центри та центри медико-соціальної реабілітації.

— Чи дуже відрізняється наш закон від подібного, що діє в США?

— Різниця в деталях, обумовлених нашими реаліями. У законі США особі, котра вчинила насильство, може бути заборонене проживання в сім’ї, тобто людина може бути виселена. Наш закон такої міри не передбачає. В американському законі за розпорядженням може бути винесена заборона наближатися до жертви насильства на певну кількість ярдів…

— Чи є в закону, із вашої точки зору, недоліки?

— До недоробки закону я відніс би те, що він детально не прописує відповідні міри за порушення і невиконання захисного розпорядження стосовно особи, котра вчинила насильство в сім’ї. Однак головна проблема не в цьому. Головне — це те, як наше суспільство поставиться до цього закону. Гадаю, спочатку буде важко впровадити його в життя. Потрібно змінити психологію людей. Щоб жінку, котра звертається у кризовий центр, не засуджували родичі та сусіди за те, що вона наважилася «винести сміття з хати» і розповісти, що чоловік її б’є. Аби люди розуміли: вона вчинила правомірно. У судовій практиці багато справ, які показують, що скандали в сім’ях згодом закінчуються тяжкими тілесними ушкодженнями чи навіть убивством.

«Насильство —
норма життя»

Про те, якою мірою суспільство готове до застосування закону, знають у Черкаському жіночому центрі (ЧЖЦ), що вже кілька років займається проблемами, пов’язаними із домашнім насильством. На запитання однієї з анкет: «Чи були ви безпосереднім свідком домашнього насильства?» — 69% опитаних відповіли ствердно. Серед видів насильства названо «сварку батьків», «побиття дружини і дитини п’яним чоловіком», «словесні образи», «ляпаси», «психологічне знущання», «чоловік не дає грошей», «знущання над тваринними»...

Одна 17-річна респондентка написала: «З мене знущалася мама — зламала ніс», 15-річна дівчинка: «Моя мама в психічному стані душила мою бабу». На запитання: «Які служби допомоги людям, котрі постраждали від домашнього насильства, ви знаєте?» — 39% відповіли — «ніяких». Інші назвали міліцію, прокуратуру, «швидку допомогу», телефон довіри, церкву, психолога, органи місцевого самоврядування, соціальні служби. На запитання: «Які шляхи до зміни ситуації ви бачите?» — 30% відповіли «не знаю», 13% назвали «виховання», 10% — «зміна законодавства», 8% — «зміну економічної ситуації», 8% — «розлучення», 4% — «терпіння»…

Нещодавно працівники ЧЖЦ побували в школі №11 на батьківських зборах сьомого класу.

Тетяна Прокоф’єва, менеджер ЧЖЦ:

— Коли ми заговорили про проблему домашнього насильства, реакція тат, чоловіків мене вразила, настільки вона була гострою. Вони агресивно і прямо-таки одностайно заявили, що без насильства жити неможливо: їх самих виховували за допомогою ременя і вони вдячні за це своїм батькам. Один тато сказав: «Усе, що ви говорите про домашнє насильство, — нісенітниця. Я виховую дитину так, як виховували мене, і гадаю, що я маю рацію, оскільки керуюся інтересами всієї сім’ї, котрі вищі від інтересів окремих її членів. Коли я сказав робити так, то в моїй сім’ї так і повинно бути зроблено...»

Жінки мовчали. Може, просто вважали за недоречне заперечувати. Однак коли наш психолог став говорити, що ту чи іншу проблему в сім’ї можна вирішувати не лише стукаючи кулаком, а й обговорюючи, діалог відбувся. Ми говорили, по суті, про те ж саме, про сімейне насильство, але сам термін не застосовували. У даному випадку говорили про небезпеку того, що дитина, навчившись беззаперечно підпорядковуватися силі, згодом може не насмілитися відвести руку, котра протягає їй шприц із наркотиком. У результаті той тато, який був спочатку одним із найагресивніше налаштованих, дав нам свою візитну картку і запропонував співробітництво, назвавшись «професійним лікарем-психіатром».

Це показує, що тема зачіпає за живе. Хоча багато хто про це навіть думати поки не готові.

Про квіти життя

Поглянувши на статистичні показники, що відбивають число осіб, позбавлених батьківських прав лише в одному районі, можна зробити невтішний висновок: ситуація погіршується. Дані такі: 1999 року у Соснівському районі Черкас судом позбавлено батьківських прав 15 чоловік; 2000 року — 22, 2001 року — 31. У результаті за три роки без батьків залишилися 87 дітей. Що далі в ліс, то більше дров. При цьому ми розуміємо, що позбавлення батьківських прав — це крайній захід, який застосовується іноді вже після того, як батьків притягнуто до кримінальної відповідальності за знущання над дітьми.

Тетяна Слободяник, спеціаліст першої категорії служби у справах неповнолітніх:

— Цей закон, як і інші, що стосуються цієї проблеми, вимагає вдосконалення. Зараз у суді розглядається справа: чоловік і дружина розлучилися, у них двоє дітей. Батько давно позбавлений батьківських прав. Та все живуть в одній державній двокімнатній квартирі. Чоловік б’є колишню дружину, запрошує в дім п’яниць, б’є і знущається з дітей, може серед ночі підняти їх і відправити в магазин по горілку чи сигарети, «бо він відпочиває». А виселити його з квартири дуже складно. Тоді втратиться сенс позбавляти його батьківських прав.

Погляд на зірки з даху «Запорожця»

Дворова сценка. Тихий вечір. Мати гуляє із шестирічною дитиною. Хлопчик активний і життєрадісний. За п’ятнадцять хвилин мама зробила йому три зауваження. То він від внутрішнього надміру щастя раптом голосно заспівав, обсмикнула («Тихіше, що за божевільня!»), то поліз на занедбаний, що років п’ять іржавіє у подвір’ї, «Запорожець» («Куртку забрудниш!»), то видерся на продавлений дах машини, на якому, мов у кориті, стоїть вода («Черевики промочиш!»).

Начебто й розумні всі її накази. Та жодне з розпоряджень малюк не може виконати: такий темперамент. Хлопчик задирає голову угору. Там, у вечоровому небі, поблискує кілька зірок. Мама зопалу стягує неслуха за куртку на землю. Дитина зітхнула сумно: «Гаразд, пішли додому. Погуляєш тут із тобою. Та ось тільки-но підросту...»

А закон «Про попередження насильства в сім’ї», як і будь-який закон чи наказ, виконуватиметься лише в тому випадку, коли він не ввійде в непереборну суперечність із узагальненим народним темпераментом, народним розумінням справедливості, відчуттям волі і відчуттям пісні. Однак жаліти дітей, старих і жінок ми вміємо, тому в «імпортного» закону є шанс прижитися. А американцями, хоч і перейнявши їхній закон, ми, слава Богу, все одно ніколи не станемо. Незалежно від того, подобається це комусь чи ні.