НІНА КОЖУХ: «ВИХОВАТИ В ЧЕМПІОНІ ЛЮДИНУ»

Як не пригадати напередодні Нового року найяскравіших хвилин спортивного сезону? А головними в ньому були Олімпійські ігри в Сіднеї. Після перемоги на дистанції 400 метрів комплексного плавання, та ще й зі світовим рекордом, харків’янка Яна Клочкова раділа разом зі своїм тренером Ніною Кожух: «Ми найщасливіші в усій Україні!» Потім 18-річна «золота рибка» виграла ще одну вищу нагороду і срібну.

Але короткий відпочинок навіть у «зірок» (Яна одного разу зізналася, що не любить цього слова, вважаючи себе звичайною дівчиною). І зовсім недавно на чемпіонаті Європи на короткій воді харків’янка ще двічі піднімалася на вищу сходинку п’єдесталу. А в один із передноворічних днів разом з Ніною Федорівною та її чоловіком, також тренером, Олександром Омеляновичем Кожухом ненадовго заїхала в Київ.

...Яна потирала забиту руку: слизько, впала. Нагадую їй про інтерв’ю в «ЗН» річної давнини, де вона несміливо висловила найзаповітнішу мрію: «Адже здійснилася». Усміхається: «Ще б пак!» Про Яну і до олімпійського злету, і, звісно, після нього написано було чимало. А мені давно хотілося поговорити з її тренером.

— Ніно Федорівно, пригадую, у поета Роберта Рождественського: «Спортсмени виростають із тренера, як гілки зі стовбура». Але найчастіше ті, хто приводить чемпіонів на найвищі п’єдестали, залишаються немов у тіні. Чи не обділяють увагою?

— Гріх скаржитися. Не забувають, причому не тільки після Яноччиних перемог. Адже ми з Олександром Омеляновичем за довгі роки підготували чимало відомих майстрів. Не забули про «школу Кожухів».

— Авжеж! Слава про неї в 70-ті роки гриміла по всьому Союзу. Згадуєте, напевно, ті покоління, своїх вихованців?

— Звісно ж. Це Наталя Попова й Олександр Маначинський — багаторазові чемпіони і рекордсмени СРСР. І переможниця Кубка Європи Галина Заславська, олімпійський призер Володимир Долгов, Ірина Гапон, Людмила Крутакова, Оксана Верьовка... Та що там казати! Це була краща динамівська школа Союзу. Її учні встановили 38 рекордів СРСР. 75-го за підсумками всесоюзного конкурсу мене назвали кращим тренером. Маю й нагороди, звання заслуженого тренера України та СРСР.

— У Костянтина Симонова є повість «Солдатами не народжуються». Але ж і тренерами — теж. Та й стають ними не одночасно з отриманням диплома. А як складалося у вас на цьому шляху?

— Я тренував, — підключається до розмови Олександр Омелянович, — а вона ще плавала. Поступово стала допомагати, опікуючись виводком найменших. Втяглася і разом із ними росла як тренер. Згодом ми працювали вже нарівні. Причому і з заслуженими, і з новачками — не ділимо учнів.

— Адже спочатку я закінчила будівельний технікум, — продовжує Ніна Федорівна, — і вже потім — факультет фізвиховання Харківського педінституту. Не відкрию ніякого секрету, якщо скажу, що треба любити роботу. Це ж так важливо! Бо часто-густо є тренери, котрі працюють, не напружуючись, від сих до сих. Але це не для мене.

Більше того, переконана, що для тренера багато важать не лише перемоги та рекорди його вихованців. Ми з Олександром Омеляновичем не менше цінуємо і людські якості учнів. Завжди прагнули, щоб вони виростали мислячими, розумними й освіченими. Наскільки це вдалося, судіть самі. Анатолій Хижняк — доктор медичних наук, професор. Людмила Хазієва — доктор. Брати Юрій і Володимир Веретинови закінчили вуз, працюють тренерами. Вже й діти їхні плавають. А Ірина Гапон? Захистила дисертацію в Київському інфізі. І сам ректор Володимир Платонов зазначив, що давно не було такої серйозної роботи. Тож цими перемогами наших учнів пишаємося не менше, ніж здобутими в басейнах.

— «Школа Кожухів» незмінно асоціюється з Харковом. Однак у вашому житті був помітний сімферопольський період. Розкажіть, як там, у Криму, зустріли майбутню олімпійську чемпіонку.

— Запросили нас до Сімферополя. Опікували групу дорослих, організували спецклас. Та й взагалі починали з нуля. І вже працюючи там, підняли місцеву школу до третьої позиції в Україні, підготувавши двох майстрів міжнародного класу та багатьох майстрів. Ну а як було з Яночкою?

Зустріла якось тата, що вів її на заняття гімнастикою. Привітався зі мною. Я здивувалася. Він сказав, що знає мене, оскільки жив у Харкові й займався плаванням. Запропонувала, щоб дочка поїхала з моїми учнями в спорттабір.

Маленька, худенька, її тоді жартома називали «молекулою». Не впало в око мені дівчатко, ну, прямо, бридке каченя. А тепер, дивіться (киває), який прекрасний лебідь. (Яна зніяковіло всміхається.) Але ставленням до тренувань, надзвичайною працьовитістю і не по роках дорослою цілеспрямованістю Яна змусила повірити в себе. І через три роки Олександр Омелянович (у нього око натреноване!) сказав: «Ліпитимемо з неї чемпіонку». Роками по крупинках усе накопичували. І виліпили!

— Тренерів часто поділяють на дві групи: диктаторів і лібералів. До кого ж із них себе зараховуєте?

— Якщо Олександр Омелянович — спокійний, то я — вибухова, але й відтаю. Основне в роботі, вважаю, дисципліна. Ніяких потурань як для себе, так і для учнів. Щоб я колись спізнилася на тренування? Та ніколи в життті! І, звісно ж, важлива вимогливість. Підопічний обов’язково має виконати мою установку. Вважає, що я не маю рації? Нехай доведе — тоді погоджуся. Бо я завжди за справедливість. Але намагаюся не доводити взаємини до конфлікту.

І ще що важливо. З часом бачу, що у підопічного не клеїться з плаванням. І тут, не кривлячи душею, пропоную йому спробувати себе в іншому виді. Не треба обманювати одне одного. Так наш учень Віктор Корж, нині заступник голови ЦС «Динамо», пішов із плавання у велотрек. Дехто спочатку ображався в таких випадках, але потім дякував.

— Вже три місяці з гаком відділяють нас від Сіднея. Але хіба можна забути ті запливи, тріумф спортсменки і, звісно ж, тренера. Що згадуєтє зараз?

— Напередодні казала Яні, що можна бути чемпіонкою й рекордсменкою Європи та світу, але не виграти Олімпіаду. І за місяць до старту вирішили плисти на світовий рекорд. Яна: «Ви що?» Я: «Ти здатна, можеш!» Коли Яна у фіналі пропливла перших сто метрів, сказала, що рекорд світу буде. Але інші тренери ще сумнівалися...

— За величезною працею тренера та учня стоїть не менш вагомий внесок інших. Чи не так?

— Безумовно. І як тут не сказати доброго слова на адресу батьків Яни! І глави (тепер — колишнього) Харківської облдержадміністрації Олега Дьоміна, і директора харківського басейну «Акварена» Юрія Фрайфельда, і директора УТР Ігоря Коржилова, і багатьох інших. Ну і, звісно ж, динамівців. Це наше рідне товариство. І дві перемоги Яни на чемпіонаті Європи у Валенсії — наш подарунок динамівцям до Дня міліції та до Нового року.

— У двохтисячному, що минає, здійснилася ваша, Ніно Федорівно і Яно, найзаповітніша мрія. А що загадали на наступний рік?

— Головна мета в сезоні — липневий чемпіонат світу в японському місті Фукуока. Які плани? Плисти й перемагати!