НЕЙТРАЛЬНА ТЕРИТОРІЯ

Порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих. Та частина сучасної української молоді, котра впевнено тримається на плаву, досягає цього, в основному, власними чи батьківськими силами. Розраховувати на державну підтримку доводиться дедалі менше: молодіжна політика сьогодні аж ніяк не є пріоритетом для влади. Проте й останньою спицею в колесі — також; деяка надія на «рятувальне коло» від держави в молоді ще є. Але для реалізації цієї надії знов-таки бажано докласти власні зусилля.

За місяць до парламентських слухань, запланованих на 27 листопада, на яких народні депутати збираються розглянути й, можливо, ухвалити на законодавчому рівні Національну програму підтримки молоді на 2003—2008 роки, з ініціативи громадської організації «Народно-демократична ліга молоді», були скликані громадські слухання на тему «Законодавче забезпечення прав і інтересів молоді: проблеми та розв’язання».

Громадськість репрезентували активісти згаданої організації, зокрема її регіональних відділень; лідери інших молодіжних об’єднань; представники структур влади, відповідальних за молодіжну політику. Зі «старших товаришів» були присутні патрон НДЛМ — депутат фракції НДП Анатолій Толстоухов із дружиною Світланою, котра очолює Український державний центр соціальних служб для молоді. Моделював слухання директор Державного департаменту з питань молодіжної політики та за сумісництвом лідер НДЛМ Костянтин Ващенко.

Крім згаданої програми, планувалося обговорити, наскільки захищені інтереси молоді в бюджеті-2003, поговорити про шляхи соціального партнерства між державою й молодіжними громадськими організаціями, а також відредагувати проект рекомендацій, які громадські слухання мали намір направити в усі владні структури держави.

Проблем у сучасної української молоді багато. Якось навіть ніяково вкотре нагадувати про те, що далеко не кожен студент здатний викласти кругленьку суму на освіту; що навіть після інституту не так просто влаштуватися на роботу; що молодим родинам треба десь жити, аби заводити й ростити дітей... А також про загрозливий наступ на молодих СНІДу й наркоманії, зростання серед них злочинності й тотального зниження рівня культури та духовності.

Усе це докладно, переконливо, у цифрах і фактах, з офіційно-діловим педантизмом, а й не без публіцистичного пафосу, викладено в Національній програмі підтримки молоді на 2003—2008 роки. Що являє собою цей документ, «декларацію чи дію?» — провокативно запрошував до обговорення відповідний пункт розпорядку громадських слухань.

«Ті, хто готував цю програму, керувалися інтересами не влади й політичних партій, а молодих людей», — переконана Світлана Толстоухова. Водночас більшість учасників слухань зійшлися на тому, що даний документ сильно кульгає в плані конкретики. Занадто багато слів на кшталт «сприяння», «розширення», «підвищення», «удосконалення» та інших невизначено-обтічних іменників. І зовсім уже малопереконливим вийшов заключний розділ програми, присвячений механізмам її реалізації. Власне, про механізми як такі не йдеться зовсім: перелічено лише нормативно-правові акти, на яких програма має базуватися, і законопроекти, які бажано ухвалити для її повнішої реалізації.

Фінансувати програму передбачається з державного бюджету й «інших джерел фінансування, не заборонених законодавством». На «інші джерела», мабуть, уся надія: бюджетні кошти, виділені на розв’язання молодіжних проблем, мають вельми віддалений стосунок до реальних потреб. Приміром, за словами голови молодіжного парламенту Олексія Кляшторного, на житлове будівництво й довгострокове кредитування молодих сімей цього року спочатку планувалося виділити 100 мільйонів гривень. Після проходження документа інстанціями в бюджетному рядку залишилося 52 мільйони. Але різниця перестає здаватися такою вже істотною, якщо порівняти цю цифру з іншою, наведеною заступником директора Держдепартаменту з питань молодіжної політики Сергієм Романюком: підписати контракт із Фондом сприяння молодіжному житловому будівництву сьогодні вже готові понад сто тисяч молодих родин, а це не менш як три—п’ять мільярдів гривень кредиту, які ніде взяти...

Проте, можливо, саме тому, що грошей традиційно бракує, — хоча, звісно, ця причина не єдина, — особливо гостро постає питання: хто ж, власне, ними розпоряджатиметься? Фінансування молодіжних потреб розписане в бюджеті-2003 на шістнадцять рядків. Більмом на оці для учасників слухань стала одна з них: «Фінансова підтримка Українського національного комітету молодіжних організацій на виконання державних програм із питань молоді».

Горезвісний УНКМО, охрещений зубром молодіжної політики Анатолієм Толстоуховим «українським комсомолом», претендує на десять мільйонів бюджетних гривень. Хіба що ледачий не кинув камінь на адресу цієї структури, котра об’єднує понад половину українських молодіжних громадських організацій, а виступає часом — як пролунало на слуханнях — мало не від імені всієї молоді країни.

Не дуже давно УНКМО мав великі проблеми в зв’язку з перевіркою його діяльності Рахунковою палатою, у результаті якої спливло чимало хитромудрих комбінацій із державними грошима (аби цей факт не пройшов повз увагу журналістів, прес-служба НДЛМ вручила їм ксерокс газетної статті під красномовною назвою «Молодь у законі»). Проте високопоставленим ункмовцям вдалося вийти сухими з води: їм, мовляв, протегує не хтось, а сам глава адміністрації Президента. Ось і в нинішньому бюджеті структура знову фігурує...

Правда, уже зібрано підписи депутатів десяти фракцій і груп під зверненням до міністра фінансів Ігоря Юшка з пропозицією змінити формулювання цього рядка бюджету. З аналогічною пояснювальною запискою звернулася до міністра глава Державного комітету з питань сім’ї та молоді Валентина Довженко. І в адресованих Верховній Раді рекомендаціях нинішніх громадських слухань міститься пункт про ліквідацію монополії УНКМО на бюджетні гроші...

Яку структуру учасники слухань висунули на роль розподільника коштів, відпущених на молодіжні проблеми, здогадатися неважко. Як зауважив Анатолій Толстоухов, бюджетний рядок, виділений створеному не вельми давно Держдепартаменту з питань молодіжної політики, покриває лише витрати на зарплату його штатним працівникам. «Це означає, що вони шукатимуть гроші, комусь заважатимуть, у когось проситимуть, із кимось сперечатимуться... У жодній країні жоден департамент таких функцій не виконує. Держава повинна або взагалі не створювати таких структур, або створювати умови для їхньої роботи».

У разі, якщо Верховна Рада прислухається до голосу розуму, переконував присутніх Костянтин Ващенко, очолюваний ним Держдепартамент щорічно складатиме детальний план роботи, а наприкінці бюджетного року звітуватиме перед громадськістю за кожну державну копійку. При цьому особливу увагу приділятимуть розробці саме тих реальних механізмів дії, про які мовчить Національна програма...

Розподіл коштів між молодіжними громадськими організаціями планується робити на тендерній основі, через розгляд проектів, поданих у Департамент. Шанс одержати свою частку буде й в організацій — членів УНКМО — але знов-таки на загальних конкурсних підставах. Перспективно також налагодити фінансування молодіжних організацій у регіонах із місцевих бюджетів, шляхом встановлення співпраці з органами місцевого самоврядування... Але поки що все це — лише в проекті. Слово за парламентаріями, у яких можуть бути свої мотиви для ухвалення того чи іншого рішення.

«Політику — набік! У таких питаннях політика не може й не повинна бути головним чинником», — заявив радник Міністерства фінансів із питань молодіжної політики Андрій Майснер. Та й у виступах інших учасників слухань неодноразово лунала думка про те, що саме сфера молодіжної політики може й має стати тією нейтральною територією, де зобов’язані об’єднати свої зусилля представники різних політичних сил.

Ідея чиста і світла — але віри їй не ймеш. І пристрасті навколо УНКМО — яскраве підтвердження того, що велика політика глибоко запустила свої не вельми чисті щупальця в справи молоді. Ні для кого не секрет, що переважна більшість молодіжних громадських організацій мають патронів серед «дорослих» політичних структур і в своїй діяльності старанно рівняються на «старших товаришів». Молодіжний рух розрізнений і перебуває в стані перманентної «війни всіх проти всіх» і, як у дзеркалі, відбиває настрої великої політики.

Не випадково головною темою громадських слухань стала саме інтрига горезвісного бюджетного рядка, пов’язаного — в будь-якому формулюванні — з фінансуванням молодіжних громадських організацій, і лише потім — із реалізацією тих або інших державних програм. А либонь члени таких організацій, як зазначено в тій же Національній програмі підтримки молоді на 2003—2008 роки, становлять лише два-три відсотки від цієї соціальної категорії. Тоді як перелічені в програмі й очевидні кожному серйозні проблеми охоплюють значно ширші маси молодих людей. Соціально незахищених, тих, котрі мають потребу в освіті й роботі, оздоровленні та житлі. Нарешті, бодай у певних життєвих орієнтирах...

Лідери молодіжних організацій, освічені юнаки в ділових костюмах, уже досить чітко уявляють собі, чим вони займатимуться в житті. Саме тут зростає зміна нинішньої генерації українських політиків. Саме в цьому віці осягаються й опрацьовуються на практиці правила великої гри.

І було б справді дуже непогано, якби зараз, займаючись своїми — молодіжними — проблемами, ці люди зуміли-таки відкинути вбік політичні розбіжності та зійтися для конкретної спільної роботи на нейтральній території. Адже в житті країни, якою їм рано чи пізно дадуть порулювати, чимало й інших сфер (соціальна, наукова, культурна — це лише навскидку!), проблеми яких неодмінно мають розв’язуватися саме там.