«Лопухнувшись» укотре на ринку чи навіть у цілком солідному магазині, будь-який покупець, напевно, замислюється над тим, наскільки реально в нашій країні захистити свої споживчі права. Вирішивши, що домогтися правди неможливо, нерідко він зарікається ходити в цей магазин, а цим товаром — користуватися зовсім і, викинувши покупку на смітник, невдовзі забуває про пригоду. Про те, який реальний стан справ із захистом прав споживачів в Україні, ми попросили розповісти начальника Управління з захисту прав споживачів Держстандарту Ольгу Соколову.
— Якщо людина придбала неякісний товар у магазині і має чек, то особливих проблем із відшкодуванням збитків не виникне. Передусім треба спробувати повернути неліквід у ту торговельну точку, де його куплено. Як правило, продавці знають, чим торгують, тож або відразу замінюють неякісний товар, або повертають за нього гроші. Ясна річ, трапляється, що продавець вважає якість проданого товару достатньою, щоб не компенсувати його вартість. У такому разі покупець може звернутися в територіальне управління з питань захисту прав споживачів із заявою. За фактом її подачі буде проведено експертизу і, якщо товар справді виявиться неякісним, продавцю запропонують компенсувати збитки. Якщо він і після проведення експертизи наполягатиме на своєму, то справу передадуть у суд. 2001 року до нашого управління надійшло понад 17 тис. скарг. Кожну з них було розглянуто, а з сорока тисячами заявників наші працівники поговорили особисто.
— Головний бич, мабуть, товкучки — ринковий «клондайк» для торговців неліквідом? Там покупець абсолютно беззахисний.
— Це справді так. Близько 80% товарів, що продаються на ринках, — невідомого походження, більшість їх не відповідає нормативним документам, а деякі навіть небезпечні. Великою проблемою є також продовольчі ринки, особливо тому, що сьогодні практично не торгують овочами, зеленню й рядом інших життєво необхідних продуктів у магазинах. У принципі, в кожного ринкового торговця має бути дозвіл або від санітарного лікаря — на продаж продуктів рослинництва, або від ветеринарної служби — для продуктів тваринного походження. Але моя порада: якщо не впевнені у продукті — не купуйте.
— Що робити, коли неякісно надано послуги, скажімо, в перукарні. Коли стрижка неакуратна й це очевидно для всіх, то «майстер» напевно без особливих заперечень виправить помилку. А якщо мене підстригли акуратно, але зовсім не так, як просила?
— Механізм одержання сатисфакції такий самий: необхідно відразу звернутися в те підприємство, яке надало послугу, а в разі відмови подати заяву в територіальне відділення захисту прав споживачів. Потім, за потреби, обстоювати свої права в суді. Хоча, звісно, у такій справі домогтися чогось складно.
— Наскільки в принципі результативним буває звернення по захист споживчих прав?
— Досить результативним. Більшість спорів споживачів із продавцями товарів і послуг вирішуються уже відразу після втручання органів із питань захисту прав споживачів або після надання результатів експертизи. Інколи справа доходить до суду (у цьому випадку наші співробітники допомагають зібрати необхідні документи й оформити судовий позов). З уже названих 17 тисяч заяв 179 розглядались у суді, причому в 81 випадку рішення у справі було винесено на користь споживача.
Торік органи Держстандарту перевірили майже 40 тис. підприємств, більш як у 36 тис. виявлено 300 тис. порушень. За результатами перевірок 37 тис. чоловік притягнуто до адміністративної відповідальності, загалом накладено штрафів на 12941 тис. грн., на 16648 тис. грн. забраковано товарів.
— Проте споживач на ринку захищений мало. Якість далеко не всіх товарів можна визначити без спеціального обладнання. Приміром, склад тканини, з якої зшито вбрання (окремі сполуки при контакті з тілом можуть давати канцерогенний ефект), виготовлено взуття, або якість дитячого харчування (його, крім самого малюка, ніхто, як правило, не їсть). Безпеку громадян, зокрема і як споживачів, повинна гарантувати держава. І не тільки реагуючи на скарги (швидше, це лише верхівка «айсберга»), а й проводячи активні перевірки торговельних точок, створюючи умови, за яких торгівля неякісними товарами ставала б неможливою.
— Територіальні управління з захисту прав споживачів постійно проводять такі планові перевірки. Але для організації найефективнішого контролю бракує кадрів. Сьогодні в системі захисту прав споживачів функціонує 27 управлінь, де трудяться 333 працівники — це на всю країну. Держава активно займається проблемою захисту громадян від нечесних суб’єктів ринку. Крім основного закону «Про захист прав споживачів», у нас діє ціла низка законів і постанов Кабміну, що регулюють відносини між продавцем та покупцем і захищають останніх. Зокрема закон про рекламу, постанови про якість і безпечність харчових продуктів та продовольчої сировини, про відповідальність постачальника за поставку й реалізацію неякісної продукції тощо.
Поступово відбувається гармонізація нашого законодавства в цій галузі з європейським. Цього року вітчизняна система захисту прав споживачів піднялася, можна сказати, на якісно новий щабель. У січні підписано указ Президента «Про заходи з посилення державного захисту прав споживачів». Ним передбачено не лише посилення державного захисту прав споживачів, а й підвищення ефективності контролю над якістю й безпечністю товарів, робіт і послуг. Створено міжвідомчу раду з питань захисту прав споживачів, куди ввійшли представники різних міністерств та відомств. На виконання указу підготовлено проект програми захисту прав споживачів на 2002—2005 роки. Ним передбачено створення системи навчання захисту прав споживачів не тільки професіоналів, а й самих покупців, причому починаючи зі шкільної лави. Ведеться робота зі створення системи оперативного взаємного повідомлення органів державного контролю при виявленні небезпечних, фальсифікованих та неякісних товарів. Аналогічна система діє в країнах ЄС. Створивши власну, Україна зможе підключитися до європейської системи й мати змогу вчасно одержувати інформацію про неякісні товари, які з’явилися на прилавках Європи. На жаль, багато з них усіма правдами й неправдами просочуються на ринки країн СНД і успішно реалізуються.
ДЕКІЛЬКА РЯДКІВ З ІСТОРІЇ ПИТАННЯ
Якщо в Україні система захисту прав споживачів лише формується, то в Європі і США вона має давнє коріння. Рух споживачів на захист своїх прав та інтересів народився в 30-х роках у США. Піднесення і спад економіки 1929 року зумовив особливе, привілейоване становище людини як споживача товарів та послуг. Проте Друга світова війна змінила шкалу пріоритетів. Людина як споживач відійшла на задній план, а споживчий рух втратив свою активність. Лише в 50-х роках минулого століття споживчий рух не тільки відроджується, а й охоплює багато країн Америки та Європи.
Вперше у світі на урядовому рівні думку про захист прав споживачів висловив президент США Джон Кеннеді 1961 р. у «Посланні до Конгресу». Питання про права споживачів обговорювалося й вирішувалося не лише в США, а й у Європі. 1 квітня 1960 року п’ять організацій споживачів із промислових країн (США, Великобританія, Голландія, Бельгія й Австралія) створили Міжнародну організацію союзів споживачів зі штаб-квартирою в Гаазі, столиці Голландії. 1973 року 25-та сесія консультативної асамблеї ЄС ухвалила Хартію захисту споживачів. Вона затверджує п’ять основних положень: право споживачів на захист і допомогу, право на компенсацію у разі шкоди, на консьюмерську інформацію, на консьюмерську освіту, а також право на представництво й консультацію.
9 квітня 1985 р. прийнято Декларацію ООН «Керівні принципи для захисту споживачів», а в листопаді 1989-го затверджено «Варшавську декларацію споживачів». Тоді у Варшаві зустрілися представники організацій споживачів Східної та Західної Європи, В’єтнаму, Австралії та США для обговорення спільних проблем. Вони відпрацювали загальні принципи й напрями діяльності, а також домовилися про спільні дії та взаємну підтримку.
Український споживач, якщо його правами нехтують, може звернутися в територіальне управління з питань захисту прав споживачів або по консультацію в Український центр із питань захисту прав споживачів за телефоном (044) 468-33-23.