«НЕ ВИКЛЮЧЕНО, ЩО УКРАЇНА В МАЙБУТНЬОМУ СТАНЕ БАЗИСНОЮ КРАЇНОЮ ДЛЯ ДІЯЛЬНОСТІ ВТО»

Україна, яка володіє різноманітними природними ресурсами й пам’ятниками культурної спадщини, з різних причин не досить інтенсивно використовує свій туристський потенціал. Аби прискорити розв’язання безлічі проблем у цій галузі, уряд нашої країни звернувся до Всесвітньої туристської організації, дійсним членом якої є з 1997 року, по допомогу в розробці Генерального плану розвитку туризму в Україні. Для вивчення й аналізу туристського ринку з двотижневим робочим візитом до України прибув експерт-консультант ВТО Драган Црнянський — людина, котра 33 роки працює в сфері туризму в країнах Європи, Близького Сходу й Африки. Якою побачив нашу країну шановний гість і якими бачить її перспективи з погляду розвитку туризму, мені вдалося з’ясувати в інтерв’ю з паном Црнянським.

— Наскільки добре ви вже познайомилися з Україною?

— Я працюю в Україні й на Україну останні чотири роки. В основному в Криму, де з 1998 року до 2000-го керував великомасштабним європейським проектом зі створення Кримського центру розвитку туризму. Потім моя діяльність продовжувалася в рамках проекту організації сільського зеленого туризму. За цей час ми ініціювали ідеї, пов’язані з міжрегіональним співробітництвом на рівні країни, провели кілька «круглих столів»-семінарів в Одесі, Львові й Києві. Гадаю, загальне уявлення в мене є, і сподіваюся, моя місія виявиться корисною для країни.

— Які цілі й завдання нинішнього візиту?

— Передусім оцінити загальну ситуацію в туризмі України, визначити перспективи й запропонувати методологію подальшого розвитку. Усе це необхідно для надання фінансової допомоги Україні міжнародним співтовариством і початку розробки Генерального плану розвитку туризму. Спершу мої пропозиції розгляне ВТО, після чого організація свою розробку подасть на розгляд уряду України. Крім того, потрібно підготувати необхідний міжнародний грунт. Під цим я розумію фінансову підтримку з боку великих міжнародних організацій, які вже сьогодні працюють в Україні. Також хотілося б підкреслити, що моя місія погоджує свої дії з Програмою розвитку ООН, що не виключає можливості цілковитого фінансування майбутнього Генплану цією організацією. Так відбулося в Узбекистані чотири року тому, у Молдові, гадаю, аналогічний принцип може бути застосовний і до України.

Ставлячи перед собою завдання проведення оцінки стану тургалузі в Україні, я вивчив проект Державної програми розвитку туризму в Україні до 2010 року, розроблений робочою групою Інституту туризму, економіки та права. Ця програма незабаром має пройти процедуру презентації, оцінки й ухвалення урядом і Верховної Радою.

— Чи працювали ви раніше в країнах СНД?

— 1999 року в мене була можливість розробити цікаву стратегію розвитку туризму в Грузії. А торік за запитом, отриманим від туристських організацій Грузії, Вірменії й Азербайджану, я підготував техніко-економічне обгрунтування для Світового банку про можливе фінансування проектів популяризації та збереження культурної спадщини цих країн.

— Чи спостерігаєте ви певні зміни в туристській галузі України протягом вашої діяльності в країні?

— Після двох з половиною років роботи в Криму я приїжджав до України п’ять-шість разів. У цілому, за моєю оцінкою, намічаються позитивні зрушення в сфері туризму, проте є ціла низка питань, які можуть викликати деякі складності під час складання Генплану. В Україні, як і в інших країнах СНД із перехідною економікою, спостерігаються негативні наслідки розвалу колишньої системи. Багато структурних підрозділів у туризмі виявилися ніби в підвішеному стані й не змогли чітко визначити своє місце в загальній системі. Проте позитивним є те, що туристи починають знову цікавитися Україною, національний туристський ринок зростає, та й загальну макроекономічну ситуацію в країні я розцінюю як надійну. Надалі, як і колись, основним орієнтиром для розвитку туризму в Україні будуть в’їзні й виїзні потоки з країн близького зарубіжжя, а також збільшення потоків із Західної Європи.

У туристичній галузі України нині відбуваються постійні зміни — законодавчої основи, податкової політики, системи пільг, умов для розвитку приватного підприємництва. Тому довгострокове планування поки що неможливе, а от середньострокове й розробка пілотних проектів цілком реальні.

Наступний чинник розвитку туризму, на якому слід зосередитися, — це брак ініціативи на місцях, із боку громадських туристичних організацій в областях і регіонах України. При цьому я маю на увазі не обласні адміністрації, а людей, котрі знають місцевий туристичний потенціал, тих, у кого є чітке бачення того іміджу, який вони хочуть розвинути стосовно своєї області, хто може на місцях забезпечити просування реклами й інформації. Усі ці нюанси неможливо регулювати з центру.

Ще є проблема сільського господарства, спільна для всіх країн із перехідною економікою, але й тут може допомогти розвиток сільського зеленого туризму. Туризм швидко відбиває усі зміни в суспільній свідомості й економіці. Ще ця галузь — індикатор добробуту народу. Якщо країна в занепаді, то й доходів від туризму менше.

— Як, на вашу думку, розвивається готельне господарство України?

— Позитивний ефект дають зміни в готельному бізнесі, в основному поки що в Києві. З’явилися реальні перспективи появи в Україні провідних західноєвропейських готелів, є низка готельних комплексів, які працюють з участю приватного капіталу України та країн СНД. Робота перших готелів на базі міжнародного капіталу наочно покаже західним компаніям, що українському національному ринку можна довіряти. Адже географічне розташування України вигідне для поширення готельних ланцюгів на схід, до інших країн СНД. І залучення західного капіталу в Україну дасть необхідний поштовх для подолання внутрішніх структурних проблем, допоможе реконструювати багато застарілих об’єктів готельного господарства й інтегрувати їх у міжнародну туристську систему.

— Чи досить добре український турпродукт просувається на міжнародний ринок?

— Однією з проблем у туристичній галузі України є недостатнє міжнародне співробітництво на рівні туроператорів, та й сама діяльність цих суб’єктів в Україні ще надто слабко закріплена законодавчо. Поки що податковий тягар давить на суб’єктів туристичної діяльності.

— Чи хороша фахова підготовка працівників туристичної галузі для міжнародної діяльності?

— На противагу деяким думкам, я переконався, що персонал, задіяний у туризмі, дуже добре навчений і підготовлений. Особливо це стосується оздоровчого туризму. Є унікальні фахівці, знання, ноу-хау, які можна знайти лише в Україні, а в Західній Європі й узагалі в світі такого немає. Цими навиками володіють ті, кого я називаю «покоління Інтуриста», тобто люди, котрі продовжують працювати в галузі сьогодні й котрі пройшли відмінну «інтуристівську школу», співпрацюючи з західними компаніями в минулому. Таким самим професіоналізмом володіють і співробітники колишнього «Інтурбюро», але я називаю «Інтурист» як імідж, як приклад. Вважаю, що внесок «старої гвардії» у розвиток туризму в Україні просто неоціненний. На зміну досвідченим фахівцям нині готують молоде покоління. Я відвідав Інститут туризму, економіки та права, ознайомився з дуже цікавими програмами навчання. У самому інституті чудові студенти, їм по 18—20 років, і фахової зрілості вони досягнуть через 5—10 років. Тому виник розрив-перехід між попереднім і новим поколінням. Майбутній генеральний план розвитку туризму в Україні має передбачати якнайшвидшу мобілізацію провідних європейських експертів-спеціалістів для надання допомоги в підвищенні кваліфікації молодим працівникам галузі.

— Якою ви побачили Україну, приміряючи на себе роль західного туриста?

— Україна — багатонаціональна країна з багатою культурною спадщиною й дуже мені нагадує Францію: за розміром території, кількістю населення, адміністративним поділом, взаємодоповненням туристських визначних пам’яток. Тут море й гори, ріки й озера, мальовничі рівнини й безліч пам’ятників архітектури й культури. У таких умовах взаємодія та скоординована діяльність між областями просто необхідні. І акцент потрібно зробити на розвитку тематичного туризму, здатного об’єднати відразу кілька областей. Прикладом може служити ріка Дніпро. У моєму сприйнятті — це не лише найбільша ріка, а й напрямок розвитку туризму — яхтового, історичного, круїзного і риболовлі.

— Якісь райони України ви можете вже зараз виділити як пріоритетні?

— Передусім Крим і Карпати, оздоровчий потенціал яких дуже великий. Але багато українських курортів просто фізично застаріли й їх неодмінно потрібно переобладнати. Крім того, безліч лікувально-оздоровчих закладів своєю назвою «санаторій» відлякують європейців, бо в їхньому розумінні — це місце, де знаходяться винятково тяжко хворі люди з малим шансом на одужання. Без нового іміджу взагалі неможливо виходити на міжнародний рівень. Але нині він в України «блідий і невиразний» у зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС. Тим часом як у Криму й у Карпатах можна було б організувати справжню «Мекку оздоровлення».

Також добре відома за рубежем Одеса зі своєю неповторною індивідуальністю й історією. Але непотрібно забувати і про дуже багату й цікаву Одеську область, пов’язану з Західної Європою рікою Дунай, де просто необхідно активізувати туристські потоки.

Безумовно, перлина України — Київ. В усьому світі я не бачив міста, що було б так таємниче розташоване, настільки зберегло гармонію між зеленню, водою й людським розвитком. Київ — це чисте золото, яке потрібно дуже бережно охороняти й бути обережними, обговорюючи великі проекти для розвитку масового туризму. Поруч із столицею розташований Чернігів, через який проходять шляхи в Росію й Білорусь. Об’єднання цих двох міст у єдиний маршрут користуватиметься великою популярністю.

Також не слід забувати про те, що за рубежем дуже мало знають про Азовське море, а це ж виняткове місце для відпочинку й лікування.

Україна є одним із найактивніших членів ВТО, і зі своїми ресурсами має цілком виправдані амбіції, розраховуючи на допомогу та сприяння з боку світового співтовариства. Не виключено, що Україна в майбутньому стане базисною країною для діяльності ВТО в Східній Європі — дуже б цього хотілося.