Не тільки гуманітарка

Гуманітарна місія незмінно дуже важлива. Але українські громадські організації не обмежують сферу своєї діяльності роздачею продуктів харчування, медикаментів і предметів першої необхідності. Таких організацій у країні багато, і в роботі кожної є свої особливості.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Допомога українцям: Мінсоцполітики попередило про неіснуючих іноземних партнерів та пояснило, як уникнути шахрайства

«Надзавдання — не тільки вижити, а й зберегти якість життя», — вважає керівниця ГО «Мартін-клуб» Вікторія Федотова з Дніпра. Один із основних напрямів цієї організації — соціальна і правозахисна допомога жінкам та дітям у кризові періоди.

Із початку повномасштабного російського вторгнення Вікторія взялася консолідувати ресурси громадських організацій для допомоги потерпілим. У Дніпрі з'явився хаб, що об'єднав кілька громадських організацій — «Форпост», «Мартін-клуб», «Восток СОС», «Пані Патронеса». Хтось допомагав військовим, хтось — переселенцям. Вікторія та її команда займаються закупівлею і видачею продуктів та ліків, виділяючи також матеріальну допомогу тим, хто її особливо потребує. На сьогодні гуманітарною допомогою охоплено близько шести тисяч людей. 3031 особа отримала гуманітарку, 1312 — спеціалізовані медичні та психологічні послуги, 650 осіб — одноразову грошову допомогу. Проведено 53 освітні заходи для понад 500 учасників.

«Сама лише гуманітарка — це просто нагальна допомога, — каже Вікторія. — Тобі щось було потрібно, ти це отримав. Поїв і пішов далі. Це тільки частина комплексного реагування. Гуманітарка допомагає вижити в перші дні, але біль не зникає. Психосоціальна допомога, своєю чергою, не обходиться без медицини. На тлі стресу багато захворювань загострюються. Тому вкрай затребувані огляд лікарями і призначення препаратів. Наприклад, кільком десяткам людей із наших клієнтів потрібно було продовжувати курс хіміотерапії».

За словами Вікторії, однією з точок докладання сил була допомога маломобільним людям, до надання якої Україна виявилася неготовою. Спочатку виникали проблеми і з психіатричною допомогою дітям, тому що в Дніпрі не було можливостей для стаціонарного лікування. Дітей із захворюваннями психіки направляли в регіони, де їм могли допомогти. Згодом Дніпро став великою опорою для переселенців.

— Маріупольський потік біженців, які найбільше постраждали від війни, проходив через нас. Інколи люди приходили просто в капцях. Березень, холодно. У декого взагалі не було нічого, — згадує Вікторія.

— А що можна сказати, припустімо, про тих, хто на «мерседесах» по «гуманітарку» приїжджає?

— На гуманітарну допомогу не можна дивитися як на споживацтво. Мовляв, ті, хто стоїть у цих чергах, просто хочуть заощадити гроші. Так, у когось є гроші, й зараз їх треба економити. Але ми зіштовхувались і з таким, що «мерседес», на якому людина приїхала, — це все, що в неї залишилося. Це її домівка на сьогодні. І «мерседес» не їдять. І продати його не можна, кому він потрібен зараз? А роботи в людини немає. Так, люди намагаються зберегти те, що в них є, а не просто отримати щось безплатно. У нас і професори стояли в черзі, люди середнього достатку й вище. Ті, кому важко й соромно звертатися по допомогу. Але виходу немає. Бо ця війна всіх урівняла. І, поки вона триває, гуманітарна допомога потрібна багатьом.

— Проте ставлення до переселенців не завжди однозначне.

— Так, не завжди. Чую, буває, кажуть: «Ось вони такі-сякі, працювати не хочуть». Конфлікти є. Буває так, що тато на війні, а мама з дітьми. Шкіл і садочків немає. Як їй працювати? Тому гуманітарка для неї дуже важлива.

«От, вона манікюр зробила!». А що, ми повинні повзати по землі й збирати крихти? Люди мають і далі жити достойно.

Та принаймні в нас у хабі не було ще жодного невирішеного конфлікту. Я запропонувала колегам: «Давайте ставитися до переселенців як до гостей, яких ми обслуговуємо в ресторані». У нашому колективі працюють 80 відсотків переселенців, тому вони розуміють усі ці проблеми.

— Нагодували людину, підлікували. Чим ще можете допомогти?

— Людині потрібна соціальна допомога. Ми зробили оцінку потреб. Наприклад, у нас паралельно працює сервіс, який допомагає жінкам у пошуку роботи. Інша річ, що на ту величезну кількість людей, які заїхали в Дніпро, просто немає стільки роботи.

Дедалі більш затребуваною стає психологічна допомога. Якщо спочатку ми її постійно пропонували, то тепер майже кожен другий приходить і каже, що йому, або його дітям, або його близьким потрібна психологічна допомога. Більшість — освічені люди. Багатьом потрібні правники.

— Які проблеми бувають по юридичній частині?

— Комусь потрібно просто поновити документи. Також ми допомагаємо зустрітися з документаторами воєнних злочинів. Нам удалося оформити кілька десятків звернень до Європейського суду з прав людини. Цього року там працюватиме вже інший механізм, тому квапилися зафіксувати до кінця року. Із 36 звернень одне ми вже бачили на сайті. Маленька перемога. Сподіваємося, що й решта будуть зареєстровані. Це важливо для людей, які постраждали від таких злочинів або стали їх свідками. Для них це надія на правосуддя, справедливість. Ми розуміємо, що коли є надія, то психологічне одужання проходитиме набагато швидше. За аналогією з жертвами домашнього насильства, яке, на жаль, нікуди не зникло в ці дні. І з цих питань до нас теж часто звертаються.

— Багато жертв воєнних злочинів відмовлялися від фіксації?

— Так, можна було почути: «Навіщо вони нас запитують про це? Навіщо копирсаються в нас? Ми не хочемо згадувати. Нам це непотрібно». І все ж, коли розмовляли із соцпрацівником, терапевтичний ефект був. Говорили багато про травматичні речі. Після чого буквально всі погоджувалися на ті види допомоги, які їм пропонували. А хтось, навпаки, сам хотів розповісти про те, що з ним відбувалося.

— Дніпро все-таки не найспокійніше місце. Не думали перебазуватися?

— Ні. Тим нашим людям, хто хотів, ми допомогли переїхати, закріпитися. Але члени нинішньої команди прийняли усвідомлене рішення залишатися тут.

— Що нині з фінансуванням гуманітарної місії? Грошей вистачає?

— Так, теоретично грошей зараз удосталь. Але мало організацій, які вміють із ними правильно поводитися. Молодим організаціям мало дають. Ніхто не скасовував чинних законів. Ніхто не скасовував аудиту. Всі ці організаційні процеси дуже складні, що б там не казали про спрощення. Настільки складні, що треба зірки з неба хапати, аби відповідати вимогам. У нас є досвід і знання, але й для нас це складно. Гроші для гуманітарної допомоги потрібні великі. Вони є. Потім знадобляться кошти на відновлення. Ось їх буде недостатньо, тому що ми будуємо, а вони руйнують. Відновлювати будуть уже наші діти. Наше завдання — зберегти їм життя і здоров'я. 

P.S. «...район дзвенить склом,.. смердить згарищем з пролома в будинку, — пише в ці дні на своїй сторінці у Фейсбук Вікторія Федотова. — Над волонтерами, мешканцями, службами витає дух похорон. Так виглядає дім, в якому щойно хтось помер: багато метушні,  стримані емоції, хтось варить їсти, хтось дивиться і не бачить, хтось закручений у воронку втрати і просто завмер.

В очах у багатьох розгубленість, але допомоги дуже багато, прибирання — також.

Ми налаштувались на декілька тижнів усунення наслідків. Якщо потрібна допомога юристів, психологів, медиків, гуманітарна допомога, просто перевезення, ще щось, про що ми не здогадаємось, поки не почуємо, — наша команда тут.

Звертайтеся по допомогу сюди — www.martin-club.org».