«НАРУЧНИКИ» ДЛЯ ОТЕЛЛО

По натурі своїй я людина абсолютно не ревнива і мене завжди дивували люди, котрі вміють псувати собі настрій, мучачись найчастіше безпідставними підозрами. Заходжу до сусідки, а вона сидить і ридає, сховавши обличчя в якусь рожеву ганчірку. Як з’ясувалося, це був жіночий купальник. А оплакувала вона його тому, що знайшла в сумці чоловіка, котрий повернувся з риболовлі.

— Уявляєш, що він там ловив? — схлипнула вона.

— Ну й навіщо з цього приводу плакати? Ти спочатку поговори з ним: може, він чесно ловив рибу, а з панянкою розважався його приятель, котрий потім переплутав сумки?

— То що ж тепер, зробити вигляд, що нічого не сталося?

Це питання я вирішила переадресувати віце-президенту Української асоціації трансактного аналізу Вікторії Корнюш.

— Перше, що потрібно зробити, якщо виникнули підозри в зраді, це поговорити по душах. Але це не так легко. Адже той, хто починає розмову, як правило, хоче не прояснити ситуацію, а з’ясувати стосунки. Коли розмова починається з фрази: «Як ти міг так вчинити?», — то чоловік одразу входить в агресію. Він розуміє, що з ним не розмовляють, а зводять рахунки. Я порадила б таку модель: «Я відчуваю... коли ти робиш... тому що...» Наприклад, коли приводом для занепокоєння стало те, що чоловік повернувся пізніше, ніж завжди, то сказати можна приблизно таке: «Я дуже хвилююся через те, що ти так пізно повертаєшся, бо ти міг спізнитися на метро або зустріти хуліганів». У такому випадку в чоловіка є шанс зрозуміти, що відбувається з дружиною, а її докори викликані щирим занепокоєнням про нього, а не бажанням контролювати кожен крок.

Біда лише в тім, що жінки в тих випадках, коли є достовірні докази зради, воліють мовчки страждати, аніж одразу все з’ясувати: вони бояться почути «так».

— Звідки взагалі беруться ревнощі? Зрозуміло, якщо ти бачиш свого коханого разом з іншою жінкою в явно інтимній обстановці. Ну а якщо всі підозри безпідставні?

У долі однієї моєї хорошої знайомої саме ревнощі зіграли фатальну роль: двічі втратила можливість мати щасливу сім’ю. Першого разу Олена вийшла заміж у 18 років, щойно вступила до університету. Її чоловік Андрій, як, втім, і вона сама, не належали до вродливців, зате він був веселим і розкутим, любив погуляти в гучній компанії численних приятелів. Олена ж була домувальниця. Однак стосунки в подружжі складалися нормально, багато хто вважав їх гармонійною парою, і якби Олена під час чергової вилазки на природу не зламала ногу, то, можливо, досі була б заміжня.

Одужувала вона довго і навіть раділа, що з’явився привід не їздити у вихідні з чоловіком у пошуках розваг. Не заперечувала Олена і проти зустрічей Андрія з друзями. Душевний спокій порушила сусідка. Побачивши, що Андрія немає вдома, здивувалася: «І ти так спокійно його відпускаєш? Та за таким гультіпакою треба дивитися й дивитися! Ти думаєш, він довго без подружки гулятиме?»

Олена відмахувалася від немудрих підозр, але потім задумалася. «Справді, Андрій останнім часом менше зі мною спілкується: після роботи приходить утомлений, поїсть і лягає спати, а у вихідні намагається якомога раніше вислизнути із дому. А тут ще ця Свєтка: спить і бачить, як ми розлучимося». Те, що чоловік і раніше вів такий спосіб життя, із тієї лише різницею, що з дому вони йшли разом, і що Андрій на дух не переносить горезвісну Свєтку, Олена до уваги не взяла. Відтоді молода жінка почала підраховувати кожний незадоволений погляд, пізній прихід додому, випитувала, де і з ким був чоловік, а потім перевіряла все через спільних знайомих. Природно, це відразу стало відомо Андрію, і в сім’ї почалися конфлікти. Щоб менше сваритися, він почав бувати вдома ще менше, а потім і зовсім переїхав до друга. Через кілька місяців вони подали на розлучення.

Вдруге Олена вирушила до ЗАГСу уже на останньому курсі з красенем Олексієм. Бурхливих почуттів наречена до нареченого не відчувала і думала, що це допоможе їй уникнути старих помилок. Але доля немов підсміювалася над нею, і тут вирішивши випробувати міцність сімейних уз ревнощами. Олексій хоч і закохав у себе багатьох дівчат факультету, виявився простакуватим і закомплексованим провінціалом. Він увесь час побоювався, що дотепна інтелектуалка Олена знайде собі більш гідного співрозмовника. А від філіжанки кави в бістро, думав він, до ліжка — не так вже далеко.

Тепер від необгрунтованих підозр страждала сама Олена, змушена виправдувати кожний свій крок чи погляд. «Я ніколи не знаю, — скаржилася вона подругам, — чим у черговий раз дам привід до ревнощів. Звідки він узяв цього міфічного коханця? Причому всі мої пояснення тільки підливають оливи у вогонь».

Зрештою, не витримавши нервової напруги, Олена подала на розлучення.

— Для початку давайте розберемося, яка природа ревнощів. По-перше, вона, як то кажуть, може бути в крові. Якщо, приміром, жінка виросла в сім’ї, де тато зраджував (чи створював таке враження) мамі, то цілком можливо, що подібну модель стосунків вона перенесе й у свою сім’ю, неусвідомлено обравши собі в чоловіки такого ж гуляку, як і її батько. Особливо, якщо стосунки, коли один ревнує, а інший надає для цього достатньо приводів, їй подобалися: батько приходив додому веселий, задаровував її подарунками. Якщо ж прояви ревнощів їй не подобалися (наприклад, супроводжувалися постійними скандалами чи бійками), то для перевиховання вона повинна зробити те, що не вдалося мамі.

Ревнощі можуть бути і набуті — як наслідок сумного досвіду. Якщо перший шлюб вашого чоловіка розпався через те, що дружина йому зрадила, то, швидше за все, він почне перевіряти і вас, вишукувати «симптоми».

Нерідко ревнивець намагається приписати іншому те, що хоче, але не може зробити сам. Так, якщо чоловік почувається в сім’ї некомфортно і хотів би завести інтрижку на стороні, але з якоїсь причини зробити це не може, то, швидше за все, почне підозрювати в усіх гріхах ні в чому не винну дружину.

Далі низька самооцінка одного з членів подружжя, коли він підсвідомо тримає в голові: «Я не гідний його (її), не можу дати те, що він (вона) хоче». У чоловіка вона може бути викликана і страхом втрати потенції чи зниження доходів. Перший крок до ревнощів, коли дівчина перед весіллям говорить: «Він такий гарний (розумний, багатий, талановитий тощо). Що він у мені знайшов?» Після весілля народжується страх («А раптом він (вона) від мене відмовиться?»), який виливається в постійні пошуки доказів вірності чи зради. Ревнощі — це своєрідний порятунок від власних страхів, адже легше обвинуватити іншого, аніж постійно боятися.

Бувають ревнощі власників: людина починає дорожити іншим лише тоді, коли відчуває реальну загрозу його втрати. Тоді вона починає активно захищати своє. І нарешті, коли в основі усього лежить прихована вигода. Приміром, чоловіку чи дружині вигідно, щоб його (її) ревнували.

Хоча, за моїми спостереженнями, ревнощі «на рівному місці» виникають украй рідко. Як правило, у ній завинили обоє — і чоловік, і жінка.

— Яким чином?

— Підозрюваний у зраді чоловік міг сам, можливо, навіть мимоволі, стати «провокатором». Тому для початку потрібно сісти і провести своєрідну «інспекцію себе». Чесно відповісти на запитання: а чи не є ви самі провокатором, чи не поставили ви собі завдання змусити чоловіка ревнувати? Можливо, ви вже забули про це своє рішення, але за інерцією продовжуєте піддражнювати чоловіка. Можливо, ви занадто збуджено розповідаєте про нового співробітника, змінили зачіску, часто затримуєтеся на роботі?

— Як же бути, якщо на роботі «завал», а волосся відросло просто до непристойності?

— Поговорити з коханим до того, як ви затримаєтеся на роботі, а не ставити його перед доконаним фактом. Розповісти, що прийшов новий начальник або наближається звіт, попросити зустріти після роботи. Погодьтеся, якби ваш чоловік, нічого не пояснюючи, почав затримуватися на роботі, вас це теж наштовхнуло б на міркування. А якщо він при цьому змінив стрижку і купив новий одеколон? Тому, якщо хочеться зробити із собою щось кардинальне, то, приміром, запросіть чоловіка на побачення — нехай думає, що це все для нього. Не варто змінювати імідж, не сказавши попередньо: «Це тільки для тебе, коханий».

— Як бути, якщо тебе все ж підозрюють?

— Не варто відмовчуватися, входити в агресію чи виправдуватися. Останнє і зовсім безглуздо: так ви намагаєтеся дати відповідь на помилковий запит. Адже насправді за ревнощами ховається страх втратити коханого або відчуття провини перед ним за щось — за принципом «кращий спосіб захисту — напад».

Взагалі, якщо з’явилися ревнощі, то це не привід із ними щось робити, не привід до дії чи рішення. Це, радше, сигнал до того, що потрібно зупинитися й осмислити ситуацію, проаналізувати — що насправді відбувається із сімейними стосунками.

— Добре, осмислили, розібралися, зрозуміли, що продовжують кохати один одного, а ревнощі як були, так і залишилися.

— У такому випадку краще звернутися до фахівця. Ви ж не станете, приміром, лікувати інфекційну хворобу за порадами подружок чи мами? Так само й у психології людських взаємовідносин: якщо вони зайшли в безвихідь, допомогти розрубати гордіїв вузол зможе тільки психолог.