Національне всиновлення. На задвірках політики

30 вересня Україна вже в десятий раз відзначає День усиновлення.

2009 рік, коли цей день святкували вперше, став рекордним для національного всиновлення, - було впроваджено держпідтримку всиновлених дітей, і сім'ю знайшла 2381 дитина. Метою свята було виявити соціальне схвалення і повагу на національному рівні всім, хто причетний до всиновлення та захисту прав дитини.

Тоді реформували систему опіки і піклування, інтернати. Популяризація національного всиновлення й розвиток сімейних форм виховання, таких як прийомна сім'я та ДБСТ, розглядали як важливу альтернативу влаштуванню дітей, позбавлених батьківської опіки, в інтернатну систему. Проводилася широка інформаційна кампанія на радіо та телебаченні. Великі міста майоріли бігбордами та були обклеєні рекламою: "Лілія Подкопаєва: "Я всиновила дитину", "Спасибі кожній українській сім'ї, яка всиновила дитину. В.А.Ющенко", "Візьми дитини в родину", "Усинови дитину, врятуй її від сирітської долі"...

В останні кілька років про День усиновлення на державному рівні згадують не надто. Як і раніше, будучи днем радості для тисяч дівчаток і хлопчиків, які знайшли щастя в люблячих сім'ях, це свято тепер - лише "міжсобойчик" для усиновителів, прийомних батьків, вихователів ДБСТ та експертів, які допомагають їм.

"Щорічно близько 10 тисяч дітей в Україні залишаються без батьківської опіки, - стверджує міністр соцполітики Андрій Рева. - Така ситуація викликана, зокрема, безвідповідальним ставленням батьків до виконання своїх обов'язків, уживанням батьками алкоголю, наркотиків, жорстоким поводженням з дітьми та іншими сімейними негараздами. Ця категорія населення потребує кваліфікованої соціальної підтримки в громаді, особливо для запобігання вихованню дітей позасімейним оточенням".

Однак з кваліфікованою соціальною підтримкою в громаді - складнощі. Попри реформу деінституалізації, що проводиться вже третій рік, у рамках якої постійно йдеться про шкоду інтернатів, якісні соціальні послуги не створюються. Зате постійно пропонуються нелогічні зміни в порядок усиновлення дітей і влаштування їх у сімейні форми виховання.

Інформаційні кампанії, які розповідали б про цінності родини, важливість всиновлення, пріоритет сімейного устрою та про саму реформу деінституалізації, не проводяться. Відповідно до результатів опитування, проведеного GfK у квітні цього року, 72% респондентів уперше чують про те, що в Україні розпочалася реформа інтернатних установ. 38% з розумінням ставляться до того, що батьки віддають своїх дітей в інтернат, - можуть бути складні життєві обставини; 13% таке рішення підтримують, - якщо батьки бачать свою неспроможність; і лише 34% категорично його засуджують, вважаючи, що дитина має бути в сім'ї.

Наслідком хаосу в темі стає те, що кількість усиновлень, улаштування дітей, позбавлених батьківської опіки, у прийомні сім'ї, ДБСТ і під опіку, в останні роки постійно зменшується.

Навесні цього року DT.UA за допомогою експертів спробувало вичленувати найбільш болючі проблеми в національному всиновленні ("Усиновлення: передвиборні ігри з пріоритетами", DT.UA, 30 березня 2018 року):

1. 90% з більш ніж 100 тис. дітей, які перебувають в інтернатних установах, не мають статусу позбавлених батьківської опіки, що дозволяє їх усиновити. Справи про позбавлення батьківських прав судами розглядаються за залишковим принципом; служби у справах дітей не завжди сумлінно ставляться до своїх обов'язків.

2. Недосконалість баз дітей, які підлягають усиновленню.

3. Непродуманість змін, прийнятих у постановах Кабміну про прийомні сім'ї та ДБСТ у жовтні 2016 р., призводить до скандалів між кандидатами в усиновителі та прийомними родинами/ДБСТ, а також до психологічних травм у дітей.

4. Інтернати не зацікавлені віддавати дітей, оскільки бояться втратити фінансування.

5. Відсутня програма з підготовки кандидатів в усиновителі. Їхні очікування серйозно розходяться з тим, яку дитину вони можуть усиновити насправді. Тема зникла з інформаційного поля, навколо неї знову починаються домисли про складності процесу, яких не уникнути без хабарів. Часто це пов'язано з готовністю самих усиновителів платити за допомогу в процесі всиновлення.

6. Патронат і наставництво на практиці виявилися нерезультативними формами, однак в інформаційному полі вони затьмарили всиновлення, влаштування дітей у прийомні родини, ДБСТ і під опіку.

За минулі півроку жодних кроків для розв'язання цих проблем розпочато так і не було. 18 вересня Комітет ВР з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення вніс у ВР подання про розгляд проектів постанов №6345 (зареєстрований у квітні минулого року депутатом Ю.Павленком) і №8451 (зареєстрований у червні цього року групою депутатів) про визнання незадовільною роботу Мінсоцполітики та про відставку Андрія Реви з посади міністра.

"За останні три роки кількість прийомних сімей зменшилася більш ніж на 300 (на початок 2015 року - 4123 родини, на початок 2018-го - 3677 (мінус 12%), - пише в пояснювальній записці до законопроекту Юрій Павленко. - Зростання на 101 сім'ю ДБСТ проблеми не вирішує.

Вибування з ПС, ДБСТ майже зрівнялося з улаштуванням дітей (за три роки вибуло 3933 дитини, улаштовано - 4590 дітей). За 2017 рік улаштовано 1652 дитини, а вибуло 1436 дітей, з них понад 500 - раніше досягнення 18 років.

Внаслідок численних помилок у роботі міністерства збільшується кількість дітей, які гинуть через недогляд батьків. Мінсоцполітики повідомило про 42 випадки смерті дітей за останні півтора року. Дві третини цих дітей загинули внаслідок суїцидів, убивств, нещасних випадків. Це безпрецедентна статистика. Але відповідної реакції з боку міністерства немає.

Безграмотна діяльність міністерства призвела до того, що з майже 700 ОТГ функції з питань дітей від РДА перебрали на себе тільки 50 ОТГ. Понад 1 млн дітей, які проживають на території ОТГ, не мають адекватних органів для захисту своїх прав".

"У мене є можливість порівнювати динаміку за 10 років, - каже національний програмний директор "SOS Дитячі села - Україна", голова правління "Української мережі за права дитини" Дар'я Касьянова. - І за відчуттями, і за показниками процеси національного всиновлення та влаштування дітей у прийомні сім'ї та ДБСТ ускладнилися та призупинилися. Тут - клубок взаємозалежних проблем: дитина опиняється в установі через те, що її вилучають із сім'ї, яка не справляється зі своїми обов'язками. Її доля розглядається в суді довго та складно, і в результаті, якщо родина не була під соціальним супроводом, дитину їй повертають. У цей момент зазвичай ситуація погіршується.

Центри соціально-психологічної реабілітації (ЦСПР) не справляються. Вони не можуть охопити всі сім'ї, які опиняються в кризових обставинах. Часто це - вже навіть не складні життєві обставини, а глибока криза. І через певний час дитина знову опиняється в установі.

Є кілька таких ситуацій, над якими я працювала протягом цього року. Наприклад, у ЦСПР потрапила дитина чотирьох років. Майже рік її мама, отримуючи повістку, не з'являлася на судові засідання, але при цьому її не позбавляли батьківських прав. Через дев'ять місяців перебування в ЦСПР уже потрібно було приймати якесь рішення, а в дитини все ще не було статусу. Хоча діти такого віку, здорові, без братів і сестер дуже затребувані усиновителями.

І тільки через рік суддя, побачивши, що сьогодні день народження дитини, зглянувся: маму позбавили батьківських прав, дитина дістала статус, і через невдовзі її всиновили.

Та, знову ж, цього року вступили в силу зміни. Раніше рішення суду про всиновлення набирало чинності через десять днів, тепер для цього потрібен цілий місяць. Це призвело також до збільшення витрат для усиновителів. Тому що, наприклад, кияни часто всиновляють дітей у Донецькій і Луганській областях, а львів'яни - у Дніпропетровській.

Відома історія всиновлення з прийомної сім'ї Слободян у Фастові. Питання дотепер не вирішене. Тривають судові розгляди. При цьому керуються інтересами не дитини, а конкретних відомств. І це страшно.

Установи, як і раніше, болісно розстаються з дітьми. Нині ще й тому, що на влаштування дітей в інтернатні установи без статусу введено обмеження. Тепер діти зі статусом, що називається, на вагу золота".

Нещодавно в селі Цебрикове Великомихайлівського району Одеської області - центрі новоствореної ОТГ - стався обурливий випадок. Семеро дітей не поповнили ряди інтернату та повернулися додому тільки завдяки активній громадськості, оперативним діям поліції та служби у справах дітей райдержадміністрації. Цебриківська сільрада в такий спосіб вирішила "попрацювати" з багатодітними малозабезпеченими сім'ями своєї громади. Під загрозою позбавлення батьківських прав людей змусили написати заяви про поміщення їхніх дітей в інтернати. Просто до школи по дітей приїхали співробітники інтернату сусіднього району і "без суду й слідства" забрали в нове життя з "чудовими умовами". При цьому дві з трьох сімей, у яких забрали дітей, не зловживають алкоголем та у змозі піклуватися про своїх дітей, хоча й зазнають матеріальних труднощів.

"Насправді це дуже поширена практика, - коментує Дар'я Касьянова. - Школи-інтернати, які звикли працювати з дітьми з малозабезпечених сімей, точно в такий самий спосіб вербують собі дітей. Сьогодні на рівні громад або районних центрів уже розуміють, що це незаконно, оскільки введено обмеження. Але співробітники інтернатів у ці зміни законодавства часто не заглиблюються. У них є чітке завдання, є свій контингент, вони ходять по родинах і навіть отаким варварським способом, на вулиці, виловлюють дітей, аби поповнити систему. Хотілося б, щоб реакція держави, зокрема в особі служб у справах дітей, Мінсоцполітики була більш конкретною. По таких випадках потрібно давати огляди, аналіз, а в ідеалі - ще й алгоритм. Має бути якась зрозуміла комунікація. Батькам, що не є асоціальними, які опинилися в ситуації бідності, але мають ресурс для відновлення та виховання дітей, потрібно пояснювати, - якщо вони не порушують права дитини, піклуються про неї, то ніхто не має права вилучати її з сім'ї таким нахабним способом.

Я щойно повернулася з Луганської області та бачу, що кандидатів у прийомні батьки, батьки-вихователі та у патронатні сім'ї знайти дуже складно. А якщо говорити про вимоги до якості таких форм влаштування, до батьків, про необхідний соціальний і психологічний супровід їх, то це складніше втричі. За багато років люди вже добре усвідомлюють усі складнощі, з якими їм доведеться зіштовхнутися. І навіть обіцяні субвенції на будівництво будинків для ДБСТ сьогодні не є тією мотивацією, якою вони були ще років десять тому. Люди розуміють, що, крім будинку, потрібна інфраструктура, доступ до соціальних послуг, в ідеалі - якісних і різноманітних спектрів.

Крім того, отримавши гарний будинок, потрібно буде думати про те, як сплачувати комунальні послуги. У Фейсбуку група прийомних батьків запитує, куди звернутися, аби зменшити рахунки за комунальні послуги, оскільки через те, що будинок великий, субсидію їм не нараховують.

Дуже не вистачає якісного добору та підготовки кандидатів в усиновителі. Це дитині мають підбирати батьків, а не навпаки. І потім має бути якісний супровід. Якщо збільшувати кількість національних усиновлень без цього, ми втрачатимемо якість. З екранів телевізорів ми бачимо та читаємо в соцмережах про негативні резонансні випадки. Один такий випадок може вбити історії десяти успішних родин. При цьому знову-таки не аналізується, не розбирається, чому так сталося, - як відбиралася сім'я, хто її супроводжував, які діти туди були влаштовані, наскільки конкретна родина могла впоратися з вихованням таких дітей.

І ще. Особисто мені, як громадянці цієї країни, як матері, не вистачає інформаційних кампаній, які розповідали б про цінності сім'ї, важливість усиновлення, про пріоритет сімейного влаштування. В інформаційне поле потрапляють тільки якісь негативні випадки. Хоча є в нас досвід і дуже успішних усиновлень, влаштування в прийомні сім'ї та ДБСТ, коли діти виростають самодостатніми, самостійними, соціалізованими людьми. Хороших, добрих, справжніх історій не вистачає".