Усиновлення: передвиборні ігри з пріоритетами

30 березня, 2018, 16:25 Роздрукувати Bипуск № 12, 31 березня-6 квiтня 2018р.
Відправити
Відправити

Кількість дітей, усиновлених за останні два-три роки українцями, зменшилася.

Усиновлення: передвиборні ігри з пріоритетами
© Василь Артюшенко, DT.UA

21 березня у Верховній Раді відбувалося голосування за законопроект про приєднання України до Гаазької конвенції про захист дітей та співробітництво з питань міждержавного усиновлення (№0166 від 10.10.2017 р.).

Починаючи з 2001 р., аналогічні законопроекти виносилися на розгляд парламенту вже 6 разів. Результат був один - не прийнято. Не стала винятком і нинішня, сьома спроба, що, у принципі, не дивно, - законопроект був винесений у напівпорожній і абсолютно непідготовлений зал.

Промови з трибуни переважної більшості депутатів, котрі виступали як "за", так і "проти" Конвенції, вражали своєю емоційністю та дрімучим невіглаством стосовно обговорюваних питань. Так, у її захисників чи не головним аргументом звучало, що Конвенцію не прийняла Росія, якій на мізки тиснуть "скріпи". Противників же найбільше лякав міф про те, що в результаті українських дітей зможуть усиновляти одностатеві іноземні пари. Насправді ці питання визначаються внутрішнім законодавством країни, яка віддає своїх дітей на міжнародне всиновлення.

Апогеєм міфотворчості стали заголовки у ЗМІ - "Рада відмовилася спростити усиновлення українських дітей іноземцями". Хоча Гаазька конвенція не має жодного стосунку ні до спрощення, ні до ускладнення процедури усиновлення. В ній ідеться про інший порядок ходіння інформації про дитину, а також про професійний супровід процесу міжнародного усиновлення на стадіях до та після. Сьогодні іноземці можуть усиновляти українських дітей з 5 років, якщо доти не відбулося національне усиновлення. До 5 років - тільки дітей із захворюваннями, відповідно до списку, затвердженого наказом Мінздоров'я.

Свого часу я багато писала про Гаазьку конвенцію з усиновлення дітей. І на сьогодні не є такою собі її противницею. Якщо вже Україна колись вирішила зберігати громадянство дітей, котрі залишили її кордони, до 18 років, то зобов'язана забезпечити і повноцінний контроль над тим, як складається їхня доля на території нової батьківщини. Питання браку такого контролю з боку консульських служб України виникає рік у рік.

Однак Гаазька конвенція - не панацея. І вона далеко не на верхніх позиціях переліку найважливіших українських проблем, які потребують негайного вирішення. Спочатку годилося б навести лад у пріоритетному, національному всиновленні, у процесі якого сьогодні на всіх рівнях є дуже великі проблеми, що створюють штучні перепони як у реалізації права дитини на сім'ю, так і в бажанні потенційних батьків це право забезпечити. І вже неодноразово за останній час мені доводилося чути цифри в національному всиновленні - від 300 до 12 тис. дол.

"Із системою боротися складно"

Три роки тому ця пара втратила єдиного, вже дорослого сина. Вони довго думали, перш ніж зважитися на всиновлення. Найпростіше було зібрати необхідний пакет документів. А далі - майже 5 місяців пошуків, які поки що так і не увінчалися успіхом. "Я втрачаю надію знайти дитину, - каже жінка. - При тому що в нас із чоловіком немає якихось неймовірних вимог. Ми шукаємо дівчинку у віці до 8 років, без серйозних захворювань, з якими не змогли б упоратися. Були готові навіть на те, що в неї виявиться сестра або брат. Але все сумно. Дітей немає. Ти можеш зірватися за 500 км, аби дізнатися, що діагноз в анкеті не такий, як насправді, і при цьому в дитини є маса асоціальних родичів, із якими вона хоче спілкуватися.

Розумію, що в системі все не так просто. Між собою кандидати говорять про суми за всиновлення в 10 тис. дол. Однак прямо грошей ніхто ні в кого не просив. Таке враження складається, коли бачиш, що дітей притримують, не дають направлення, а потім раптом заявляють, що направлення на них уже видане іншим людям.

Багато дітей у прийомних сім'ях і ДБСТ. Але батьки-вихователі категорично перешкоджають знайомству з ними й самі не всиновлюють. Багато усиновителів так мучаться, а потім зовсім залишають пошуки. Із системою боротися важко..."

Ще одна пара зайшла у пошуках трохи далі й готова була забрати у свій дім двійню у віці 1,4 роки. Але на місці виявилося, що дівчинка здорова, а щодо хлопчика є підозри на ураження головного мозку і, як наслідок, розумову відсталість. Точний діагноз, за словами фахівців, можна буде поставити тільки після того, як дитині виповниться 3 роки. Служба у справах дітей готова була піти на розділення дітей, але головлікар не дозволила, заявивши, що в хлопчика ще є перспективи розвитку. Лікар, із яким консультувалася пара, в цьому сумнівається. І тут питання без відповіді: чи справедливо позбавляти одного з дітей (які й так уже розділені, хоча поки що перебувають в одній установі) шансу на нову сім'ю? Є, правда, припущення, що головлікар розраховує на міжнародних усиновителів. У їхнє поле зору діти потраплять через рік. Діагноз хлопчика - у списку Мінздоров'я на всиновлення до 5 років.

Больові точки національного всиновлення-2017

Про те, які проблеми загострилися в процесі національного всиновлення за 4 воєнних роки, DT.UA говорило з керівником секретаріату міжфракційного депутатського об'єднання "Захист прав дитини" Людмилою Волинець і національним програмним директором "СОС Дитячі містечка Україна" Дар'єю Касьяновою. Експерти у сфері захисту прав дітей допомогли нам вичленувати найбільш болючі проблеми останнього часу.

Проблема 1. Статус позбавлених батьківської опіки сьогодні отримує критично мала кількість дітей із тих, хто реально потребує державної підтримки. 90% із понад 100 тис. дітей, що перебувають в інтернатних установах, такого статусу, який означав би, що їх можна всиновити, не мають. У 70% випадків вони отримують його на підставі судових рішень. Оскільки ж судова гілка влади сьогодні перебуває в паралічі, справи про позбавлення батьківських прав розглядаються за залишковим принципом.

Центри соціально-психологічної реабілітації (ЦСПР) наразі заповнені на 150%. Близько 20% позовів, що подаються органами опіки та піклування в суд на позбавлення батьківських прав, не задовольняються. Дитину вилучають із сім'ї, 9 місяців тримають у ЦСПР, після чого суд відмовляє в позбавленні батьківських прав, пропонуючи ще попрацювати з батьками. Якщо дитину хоч якось можливо повернути в біологічну сім'ю, деякі служби це роблять. Більшість же пускають дитину по колу. Якщо ЦСПР в області тільки один, її відправляють у дитячу санаторну установу, наприклад у протитуберкульозну, де дитина перебуває 9 місяців, а потім - ще на 9 місяців повертається в ЦСПР. Увесь цей час триває боротьба з судом, щоб він усе-таки позбавив прав небезпечних батьків. В областях, де ЦСПР кілька, діти кочують із одного в інший по колу, бо повертати дітей у їхні сім'ї небезпечно.

Це нове явище, зі своїми причинами у воєнному і в мирних регіонах, головна з яких полягає в тому, що після кількох справ, програних Україною в ЄСПЛ, по судах пройшло негласне розпорядження зменшувати кількість позбавлень батьківських прав.

Часто самі служби у справах дітей не подають вчасно заяви на позбавлення батьківських прав, тому що недоукомплектовані й відволікаються на різні малопродуктивні програми, такі як наставництво (торік не укладено жодного договору) і патронат (26 таких сімей на всю країну).

Зрештою, все це, на жаль, призводить до того, що діти, фактично, перебувають не в сім'ї, але їхні батьки не позбавлені батьківських прав, а тому всиновленню вони не підлягають. Несвоєчасне надання дітям статусу штучно формує дефіцит для тих, хто бажає їх усиновити. При цьому всиновлювальні настрої українців, швидше, зросли: до війни, коли в Україні проживало 48 млн людей, і тепер, коли їх залишилося 42 млн, всиновити дитину незмінно бажали 1800 осіб. Це природний відгук людей на війну та на специфічну пропаганду деінституалізації, коли нескінченно говорять, що дітям погано в інтернатах, але при цьому нічого не говорять про те, чим їх замінити.

Проблема 2 -пошук дітей. На 2007 р. у 100 із 450 районів України були інтернати, з яких відбувалося всиновлення. Традиційно, найбільша кількість дітей, котрі підлягають усиновленню, перебуває в Донецькій та Луганській областях або в наближених регіонах - Запорізькій, Дніпропетровській та інших областях. Є й певне районування кандидатів в усиновителі: в одних областях їх багато, в інших - мало; є райони, в яких за останні 7-
8 років не було жодного кандидата. Однак такою картографією, на підставі якої можна було б планувати якісь види активності, в тому числі підтримку кандидатів в усиновителі, ніхто в країні не займається.

Сьогодні в Україні є 4 основних бази дітей, які підлягають усиновленню ("Сирітству - ні!", Магнолія ТБ, Мінсоцполітики, "Зміни одне життя"), а також досить великі регіональні. Але усиновителі часто скаржаться, що інформація на сайтах, або застаріла, або діти перебувають у прийомних сім'ях і ДБСТ.

Звідси проблема 3, яка у 2017 р. залишалася найгострішою для усиновителів, котрі перебували в пошуку. У жовтні 2016 р. було прийнято зміни до постанови Кабміну про прийомні сім'ї та ДБСТ. Тепер, якщо прийомні батьки не сприяють кандидатам в усиновителі, їхні сім'ї можуть бути розформовані. Невідпрацьована процедура призводить до сліз із усіх боків.

Часто усиновителі самі не готові до того, щоб іти в іншу сім'ю й забирати звідти дітей. Коли вони все-таки на це наважуються, починається конфлікт у відкритій формі. Прийомний батько не в змозі якісно підготувати до приходу кандидатів в усиновителі ні себе, ні дитину, ні інших дітей, яким потрібно пояснити, чому чужі люди приходять до них у будинок встановлювати контакт. На жаль, служби у справах дітей не отримали жодного роз'яснення, як це правильно робити. Із цим пов'язано багато скандалів і травматичних подій, у тому числі для дітей. Хоча за минулий рік із прийомних сімей та ДБСТ було всиновлено всього 48 дітей, конфліктного потенціалу вистачить на тисячу.

Проблема 4 не нова - інтернати не хочуть віддавати дітей. На думку їхніх працівників, діти в сім'ю не прагнуть. Це вже традиційна тема - "захист" дітей від національного всиновлення та притримування їх для міжнародного.

У зв'язку з тим, що маленьких дітей немає, українці стали всиновляти дітей трохи старшого віку - 8–9 років. І все одно це відбувається важко. Служби у справах дітей, у присутності яких в інтернатних установах має відбутися контакт між дитиною та кандидатом в усиновителі, часто виконують цю функцію несумлінно, контакт встановлювати не допомагають.

Проблема 5 - відсутність підготовки усиновителів. Хоча відповідну програму розроблено й апробовано ще 2012 р., сьогодні двомісячні курси для опікунів є тільки в Києві. Усиновителі можуть їх пройти за бажанням.

Тим часом у пошуках дитини багато що залежить від готовності та зрілості самих кандидатів в усиновителі. Чимало їх до цього процесу внутрішньо не готові. У них є певний свій образ дитини, якої вони ніде не можуть зустріти. Так трапляється часто, особливо якщо очікування всередині сімейної пари не збігаються.

З усиновителями потрібно працювати, їх можна переорієнтувати. Тут міг би допомогти психологічний супровід. У результаті, сім'я, яка хотіла дівчинку до трьох років, бере ще і її братика до семи років. Такі випадки трапляються.

У підготовлених кандидатів, котрі активно шукають, їздять областями, процес усиновлення в середньому забирає від шести до дев'яти місяців із моменту, коли в них на руках уже є всі необхідні документи.

Проблема 6, про яку говорили завжди, але без конкретних прикладів і доведення їх до якоїсь відповідальності, - інформацію про дітей пропонують показувати за гроші. Називають суми від 300 до 12 тис. дол. Різниця - у регіонах та у віці дитини (чим вона менша, тим вища сума). Всі ці випадки не підтверджені й найчастіше виявляються міфами. Оскільки тема зникла з поля доступності, навколо неї знову затіваються домисли. Коли починаєш аналізувати, що сталося, до кого зверталися усиновителі, виявляється, що люди отримують таку інформацію через сарафанне радіо від тих, у кого немає реального досвіду всиновлення, або ж вичитують її на форумах. Пов'язано це і з очікуваннями самих усиновителів, які часто готові платити за допомогу в процесі всиновлення, тим самим провокуючи такі пропозиції.

Проблема 7 - в інформаційному полі стали дуже мало говорити про національне усиновлення та розвиток сімейних форм виховання як про пріоритет. На передній план вийшли інші, набагато менш результативні напрями - патронат і наставництво. Особливо це видно на регіональному рівні. Весь минулий рік більше говорили про складні матерії, такі як деінституалізація, розвиток ринку соціальних послуг - терміни, складні для масового сприйняття. Але якщо тема усиновлення та прийомних сімей не на слуху, то, відповідно, вона втрачає свою актуальність.

Усі ці об'єктивні й суб'єктивні чинники призвели до того, що кількість дітей, усиновлених за останні два-три роки українцями, зменшилася. Однак ми не поспішаємо вирішувати означені проблеми всередині країни. Чим ближче до виборів, тим більше дитяча тема політизується, переключаючи фокус із більш насущних, внутрішніх питань професіоналізму на більш гучні, міжнародні, які, фактично, у списку пріоритетів для країни посідають далеко не перші місця.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК