НА ЩО МОЖНА ВИТРАЧАТИ КИШЕНЬКОВІ ГРОШІ

Світ дітей — продовження і наслідок світу дорослих. Ми інколи не помічаємо, як у пориві виховного моменту вживаємо фрази: «Ось у наш час...» або «Я в твої роки...» Доводиться визнати: нинішні діти — інші. Ні, вони не гірші, вони просто не такі, як ми.

Ми звикли дивитися на проблеми дітей очима «батьків». При цьому нерідко молодше покоління попросту позбавляється права голосу. А даремно. Адже вони, напевне, могли б багато що нам пояснити, а пояснюючи, можливо, і самі б зрозуміли щось важливе для себе. Та й нам допомогли б правильніше оцінити, до чого в підлітковому світі слід справді ставитися як до небезпеки, а що виключити зі списку батьківських фобій.

Усе, що ви хотіли знати про свою дитину, але боялися запитати, — у серії публікацій нашого п’ятнадцятирічного автора, київської школярки Анастасії Степули. Сьогодні її дебют у журналістиці.

Багато що зі спостережень Анастасії нас шокувало й насторожило, проте ми вирішили опублікувати матеріал без купюр. Адже й самі, у свою чергу, просили її бути гранично чесною, коли вона писатиме про кишенькові гроші і соціальну нерівність серед дітей, про нічні клуби і перше кохання, про комерціалізацію навчальних процесів та на інші теми, які нас так хвилюють, але на які не кожен батько може поговорити з любимим чадом.

Поняття і проблема кишенькових грошей — один з елементів стосунків між людьми в сім’ї. Ці гроші потрібні дітям насамперед для того, щоб учитися жити самостійно. Навчатися розподіляти свій бюджет так, аби задовольнити свої потреби. Гроші потрібні й для того, щоб відчути себе незалежною людиною. Ну і, зрозуміла річ, щоб мати можливість їсти, роз’їжджати містом і проводити вільний час окремо від батьків. Без кишенькових грошей нам ніяк, щоправда, якщо судити за європейським розумінням цієї проблеми, то не буває дармових кишенькових грошей. На Заході вважають, що будь-яку суму, яка видається дитині, потрібно заслужити: хорошими оцінками, досягненнями тощо. Головне, щоб ці гроші були спрямовані на розвиток особистості. Обов’язково є якесь обмеження, приміром вікове. В Америці батьки намагаються утримувати дитину до закінчення школи. Поступивши ж до коледжу, вузу, будь ласка, забезпечуй себе сам. Декому може здатися дивним, що дочка чи син мільйонера шукають собі роботу, але в багатьох країнах так заведено.

Батькам варто дати можливість дитині зрозуміти ціну грошей, навчитися не розкидатися ними. Сума, яку видають батьки, залежить від віку дитини та соціального статусу сім’ї. У 10 років потрібні гроші на морозиво, Макдональдс, зоопарк, каруселі, книжки, диски, сніданки в школі тощо. З віком запити зростають, сума — відповідно.

У 14—15 років, коли коло спілкування людини значно розширюється і не обмежується школою, потрібні гроші, щоб проводити час у кафе, на модні речі, які батьки чомусь купувати відмовляються, косметику, сигарети, презервативи, CD, проїзд, нічні клуби, поповнення рахунку на мобільному телефоні, на величезну кількість дрібниць.

Залежно від добробуту сімей, дітей, які дорослішають, можна поділити на три «види»: олов’яні, срібні та золоті. У кожного «виду» своє коло спілкування, між собою вони перетинаються вкрай рідко.

Олов’яна молодь — діти, які живуть у неблагополучних сім’ях, де батьки заробляють мало або не заробляють узагалі. Буває, що батьки вибирають горілку, а не роботу, й тоді в них тим паче навряд чи є можливість видавати щодня своєму чаду якусь суму грошей. За таких ситуацій підліток шукає для себе вихід. Одні хочуть працювати, щоб допомагати своїм батькам. Варіантів працевлаштування молоді дуже багато, незалежно від становища в суспільстві. Є можливість працювати офіціантами, няньками, барменами, прибиральниками, підробляти у фаст-фудах; якщо в людини є здібності, можна стати ді-джеєм у нічному клубі тощо. Ще один спосіб заробити — розповсюдження наркотиків. Окремі підлітки, у колі своїх друзів яких водяться ті, що «хапають» (вживають наркотики), стають «баригами» (дилерами, розповсюджувачами). Заробітку з цього бізнесу достатньо, аби «повисіти» (відпочити) у клубі. Заробляти є можливість від 1 дол. на годину до 70—300 дол. і більше на місяць.

Інші вирішують виборсатися зі злиднів шляхом злодійства та хуліганства. Якщо ви ведете босяцький спосіб життя, гроші вам будуть потрібні на пляшку горілки та пачку «Прими». Якщо знадобиться більше, завжди можна когось обікрасти чи в когось «позичити». У мого знайомого, учня 11 класу однієї з середніх київських шкіл, специфічне сприйняття життя. Щодня після школи (якщо він туди потрапить) він іде в який-небудь двір, збирає гроші (здає пляшки, краде, позичає) на пляшку «столичної» і, сидячи на лавочці, попиваючи, розмірковує про сенс життя. Інколи він знаходить собі товаришів по чарці з-поміж однокласників, інколи — серед місцевих бомжів. На запитання, чи цікаво йому так жити, чи не хоче він довідатися що-небудь нове про життя, він щоразу відповідає: «А що про нього довідуватися? Вся правда життя написана на цих бомжах, а єдині ліки від неї для нас — горілка». Якщо ці діти спілкуються з дітьми з таких самих сімей, їм вистачатиме до 10 гривень на день. А якщо вони спілкуватимуться з дітьми заможних батьків, їхнє самолюбство буде уражене. Представники олов’яної молоді вихідні проводять на дискотеках, які в народі називають «бикотеками» через величезну кількість п’яних та хлопців, які прагнуть побитися (вхід на такі дискотеки або безплатний, або коштує 5—15 гривень). Популярний відпочинок і в парках, на лавках, на вечірках у когось удома. Потрібні гроші на випивку, наркотики. Такі діти можуть дозволити собі понюхати клей «Момент», покурити траву (драп, план), що з усіх видів наркотиків коштує порівняно дешево — 50 гривень один пакет, або вколоти ампулу димедролу. До того ж «довбати» (курити траву) вважається абсолютно нешкідливим.

Срібна молодь — діти із сімей забезпечених, благополучних. Проблем у житті набагато менше. У таких компаніях модно наслідувати бомонд або ж дорослу модну тусовку. У батьків є можливість давати своєму чаду грошей значно більше, ніж одноліткам з олов’яних кварталів. А якщо є можливість — чому б нею не скористатися? Зустрічі таких підлітків проходять у кафе, де ціни не особливо відрізняються від ресторанних. У вихідні багато хто відвідує нічні клуби, де вхід коштує в середньому 50—150 гривень. Ще потрібні гроші на якийсь коктейль, випивку, декому — на наркотики. Ці діти можуть дозволити собі порозважатися «феном» (порошок амфітаміну) — 160 гривень за 1 грам) чи «колесом» (приміром, таблетка екстазі) за 60—80 гривень. Багатші підлітки нюхають кокаїн. Снобізм у більшості таких компаній звичний, він якоюсь мірою навіть є моделлю поведінки. Один раз я спостерігала розмову двох 16-річних хлопців. Один купує дизайнерські речі виключно від Armani, інший — Roberto Cavalli. Вони сперечалися протягом півгодини про те, яка фірма все-таки краща. Хлопці настільки серйозно сперечалися, що майже кричали один на одного. Всім іншим було дуже смішно через безглуздість теми суперечки. «Понти» у таких компаніях не люблять і намагаються викорінювати. Персони, які через свої дурощі намагаються принизити інших, вихваляючись грошима своїх батьків, викликають відразу. Таким дітям потрібно від 20 до 300—500 доларів на тиждень. Чимало з них, чиї батьки не в змозі видавати такі суми своїй дитині щотижня, починають красти у багатших «друзів» — мобільні телефони, гроші. Таке явище досить поширене. Заробляють гроші, у разі потреби, способами, описаними вище. Також можна допомагати батькам на роботі чи працювати в них. Маючи зв’язок із потрібними людьми, батьки можуть допомогти чадам досягти чогось у житті. У багатьох дітей небідних батьків у віці 18—19 років уже є машина, отже, потрібні гроші на бензин. Але все-таки багато хто намагається якось заощадити гроші, видані батьками, знайомлячись із «потрібними» людьми (приміром, із тими, хто працює в нічних клубах і здатний забезпечити безплатний вхід), дістаючи картки зі знижками, намагаючись не витрачати всі видані гроші відразу. Адже завжди приємно витратити зекономлені гроші на якусь дрібничку або на кохану людину.

Золота молодь — діти, які підростають у сім’ях дуже багатих громадян. Ми зустрічаємо дітей «нових росіян» («нових українців»), які розкидаються грошима наліво й направо. Син високопоставленої людини (судячи з усього, не дуже цікава особистість) пропонував кожному, хто погодиться супроводжувати його, проводити з ним час, 100 у.о. Бажаючих, напевно, було багато. Такі діти інколи бувають украй нахабними, вважаючи, що їм дозволено все. Заяви, буцімто в «їхній компанії не заведено на день народження дарувати подарунки, дешевші ніж за 2000 доларів», смішні, але іноді небезпідставні. Щоправда, більшість представників «виду» гніздиться там само, де й «срібна молодь». Відвідують ті ж самі ресторани й кафе, нічні клуби. Дітям батьків із дуже відомими прізвищами відкритий вхід на закриті вечірки, заходи. Гроші потрібні на бензин (для тих, хто водить сам, а не їздить із водієм), їжу, випивку, відвідування кінотеатрів тощо. Серед цього «виду» молоді популярний кокаїн (100 у.о/грам) і «колеса». Таким дітям на тиждень потрібно від 100 дол. до нескінченності, залежно від запитів. Про самостійний заробіток тут говорити не варто. Навіщо працювати, якщо завжди можна попросити в батьків?!