НА ПЕРЕХРЕСТІ ТРЬОХ МОРІВ

«... вам не уникнути стріл скіфів»

Неозорі рівнини Північного Причорномор’я — колиска багатьох народів, які заселяють сьогодні значні території Європи й Азії. Саме тут останнім часом дослідники локалізують аріїв — легендарних предків індоєвропейських племен. А знаєте, де вперше приручили дикого коня? Виявляється, ця знаменна подія відбулася в Таврії в ІV тис. до н.е.

Найстародавнішим народом Північного Причорномор’я, чиє ім’я дійшло до нас, були кіммерійці (запитання на засипку: якої національності був найславнозвісніший варвар на Землі — Конан? Отож бо й воно!) Вправні вершники й незрівнянні лучники, вони тримали в страху могутні держави Передньої та Малої Азії. До речі, цих відчайдушних «степових вовків» згадує й великий Гомер у своїй безсмертній «Одіссеї».

Після двохсотлітнього панування в степу, у VII ст. до н.е. кіммерійці віддають пальму першості скіфам. Про їхню мужність ходили легенди. Так, давньогрецький історик Геродот розповідає: коли наймогутніший на той час правитель — цар персів Дарій І зажадав від скіфів скоритися, горді степовики відповіли: «Якщо ви, перси, не злетите в небо, як птахи, не зариєтеся в землю, як миші, або не сховаєтеся у воду, як жаби, то бережіться: вам не уникнути стріл скіфів». Але вже в ІІІ—ІІ ст. до н.е. скіфів витіснили їхні родичі — сармати, чиїм пануванням закінчується історія іраномовних кочівників у Великому степу. І сьогодні лише величні кургани нагадують про ту легендарну добу...

Не злічити легенд, які ширяться світом, про Таврійський край. Одні — красиві, поетичні, інші — із розряду «ради красного словца не пожалею и отца». Як, приміром, ось ця. Кожен із нас чув про «потьомкінські села», що їх наказав спорудити ясновельможний князь, аби продемонструвати Катерині II процвітання цих південних земель. Пригадуєте ще шкільне: уздовж дороги, якою рухався кортеж цариці, встановили чистенькі «будиночки» й навіть листя на деревах пофарбували в зелений колір. Отож, усе це — найсправжнісінька вигадка! Херсонщина була настільки багата й розкішна, що думка про таку бутафорію навіть нікому не могла спасти на думку.

Усе викладене вище— лише крапля в морі багатющої, драматичної й надзвичайно цікавої історії Таврії. І тисячу разів правий історик Олексій Паталах: Херсонщина — один із тих регіонів України, де можна (й потрібно!) передусім розвивати інфраструктуру історико-культурного туризму. Можливості для нього тут воістину безмежні. Та що там казати: пан Олекса лише один день був гідом нашої журналістської групи (яка наприкінці вересня ц.р. відвідала Херсонщину в рамках прес-туру, організованого Херсонською облдержадміністрацією та Державною туристичною адміністрацією України), але навіть за ці кілька годин зумів по-справжньому закохати усіх нас у свою рідну землю. Скільки дивовижних подій відбувалося тут! Які чудові легенди та сказання народилися!.. До речі, відвідуючи ці південні краї, не забудьте про один нескладний ритуал. Під час екскурсії, скажімо, в Асканію-Нова, обов’язково підійдіть до однієї з кам’яних половецьких баб. Придивіться уважно: кожна з них тримає чашу. Зніміть із себе всі металеві речі, покладіть руки на згадану вище посудину й... Ну а те, що ви відчуєте, пообіцяйте згодом обговорити з автором цих рядків.

В епіцентрі — «Таврія туристична»

Кожен край має свій епіцентр. Серце Херсонщини — точка, де перетинаються Дніпро й головна автомагістраль регіону Ростов—Рені. На цьому перехресті розташовані села Веселе, Козацьке, Каховська ГЕС, міста Берислав, Каховка й Нова Каховка. Саме остання стала на кілька днів домом для столичного журналістського десанту.

Нова Каховка, як і належить південному місту в «оксамитовий» сезон, зустріла теплом, ласкавим сонцем і... туристичним форумом «Таврія туристична». Під його егідою пройшло багато найрізноманітніших заходів. Власне туристичному й курортному бізнесу Херсонщини була присвячена перша міжнародна виставка-ярмарок «Таврія. Південь. Відпочинок». Уперше в Новій Каховці відбувся відбірний тур міжнародного фестивалю туристичних фільмів «Вітер мандрів» (цього року він проводиться вже вчетверте). До речі, робота херсонських телевізійників — п’ятнадцятихвилинний фільм про непросту долю міського художнього музею — вийшла у фінал. Приємно здивували учасники першого фестивалю самодіяльної авторської пісні «Таврійське джерело». На «закуску» новокаховців порадували гала-концертом, у якому брали участь Таїсія Повалій і «ВВ». Одним словом, перший млинець удався зовсім не давким, на «Таврії туристичній» кожен зміг знайти собі щось до душі.

А журналістів із першої хвилини перебування на новокаховській землі почали активно знайомити з туристичними можливостями регіону. І, певне, аби відразу настроїти представників столичних ЗМІ на благодушний лад, повезли на екскурсію, яка плавно трансформувалася в дегустацію вин-коньяків, на завод ВАТ «Агропромислова фірма «Таврія».

«Таврія» — одне з найбільших виноробних підприємств України. Центральна садиба фірми розташована в селі Основа, яке в 1889 р. заснували колоністи зі Швейцарії, Німеччини та Франції. Саме вони почали першими освоювати нижньодніпровські піски під виноградники. Більш як через сто років можна впевнено констатувати: справа, розпочата працьовитими переселенцями, нині процвітає. В асортименті «Таврії» — сухі, напівсухі, напівсолодкі, кріплені вина й коньяки — ординарні та марочні, відомі далеко за межами нашої батьківщини. Найвищим своїм досягненням співробітники фірми вважають коньяк марочний «Імперіал» групи КС, виготовлений із високоякісних коньячних спиртів, витриманих у дубових бочках не менше 25 років.

Асканія-Нова: терміново потрібен менеджер з туризму

Є в Новій Каховці місце, якому могла б позаздрити навіть столиця. У глибині затишного парку тут оселилася... казка. А точніше — «Казкова діброва», унікальний центр сімейного відпочинку. Чистенький, доглянутий, створений із великою любов’ю та вигадкою.

На площі в гектар гармонійно сусідять симпатичне кафе з чудовою кухнею, міні-зоопарк, музиканти, які виконують винятково українські мелодії, безліч зелені, вигадливої форми водойми та доріжки плюс 150(!) дерев’яних скульптур казкових героїв і композицій із дерева. І що вже зовсім незвично: їхній автор — успішний бізнесмен, сам господар «...діброви» Михайло Навроцький. За словами Михайла Руслановича, створення дерев’яних котигорошків, котів у чоботях, гномів та іже з ними — його давнє хобі. Завдяки якому, насмілюся додати, місто отримало ще одну оригінальну й незабутню «візитну картку».

Коли вже розпочали розмову про «візитки», без згадки про Асканію-Нову, одну з головних таврійських «перлин», ніяк не обійтися. Той, хто хоч раз побував у цьому найбільшому біосферному заповіднику України, знає: жодними словами його красу, пишноту й первісність не передаси. Тому дозволю собі, не акцентуючи увагу на місцевих «родзинках», зацікавити читачів куди більш прозаїчними, проте дуже важливими речами.

Асканія-Нова — розвинений науковий центр, де природоохоронна й екскурсійна робота справді на дуже високому рівні. Але ж завдяки наявним флоро-фаунним скарбам заповідник можна було б перетворити ну якщо не на туристичну Мекку, то принаймні в одну із «найгарячіших» туристичних точок України. Так, розбещений західний турист навряд чи погодиться кілька годин добиратися до Асканії, нехай навіть на комфортабельному автобусі, — йому подай аеропорт. А для наших співгромадян і сусідів із ближнього зарубіжжя автобусні подорожі поки що цілком прийнятні. Але, погодьтеся, після тригодинної екскурсії людина хоче як мінімум перекусити. А ось саме з цим і проблема. Чому біля Асканії немає жодного більш-менш пристойного ресторанчика, кафе, готелю, зрештою, з’ясувати так і не вдалося.

Самі керівники заповідника казали: Асканія в змозі прийняти щонайменше утричі більше туристів, ніж приймає сьогодні (оскільки територія заповідна, на відвідування існують жорсткі ліміти). Але водночас склалося враження, що в цьому дирекція резервату не вельми й зацікавлена. Про жодні плани щодо збільшення потоку туристів нам так і не довелося почути. Зате дізналися, як складно живеться Асканії в умовах хронічного недофінансування. І це при тому, що тут гроші (нехай і невеликі, однак) у буквальному значенні слова валяються під ногами.

Найпростіший приклад. Зізнайтеся, коли ви відвідуєте зоопарк, вам хочеться погодувати тих самих фламінго, фазанів або павичів? Мені також, хоча я й давно вийшла з дитячого віку. Увага, запитання: чому б біля входу в Асканійський зоопарк не організувати продаж невеличких пакетиків із кормом для тих самих птахів? Адже розкуповувалися б «на ура». Або чому маленькі сувенірні брелочки з написом «Асканія-Нова» продає кустар-одинак (розкуповують їх, до речі, миттєво. Сама три штуки взяла на подарунки)?..

V.I.P. по-новокаховському

З вашого дозволу продовжу тему «ложки дьогтю в бочку меду». На прес-конференції мер Нової Каховки Борис Сєлєнков багато говорив про туристичні можливості свого краю. Про те, що будуються яхт-клуб, водно-спортивний комплекс світового рівня, ведуться переговори з німецькими й турецькими інвесторами, готовими вкласти гроші в розвиток новокаховської курортно-туристичної інфраструктури. Але це — завтра. А сьогодні місто має в своєму розпорядженні один-єдиний готель, місцеві бази відпочинку вимагають значних капіталовкладень, новокаховські дороги — аж ніяк не західноєвропейські хайвеї.

У перші два дні нашого перебування на херсонській землі мене й колегу — автора та ведучу передачі «Чумацький шлях» (Національна радіокомпанія України) Світлану Глушко поселили в найкращий номер єдиного міського готелю. Ось там ми й дізналися, що таке V.I.P.-апартаменти по-новокаховськи: телефон не працює, по телевізору — лише один канал, перебої з гарячою водою. А про те, що існують іще такі «буржуйські навороти», як щоденні прибирання, зміна рушників і постільної білизни, повний бар тощо, тут, напевно, ніхто й не знає.

Коли нам довелося звільнити наш «суперлюкс» для Таїсії Повалій (що ще раз засвідчило: наш колишній номер — кращий у місті), на автора цих рядків чекала й зовсім екстремальна пригода. Моя спроба скористатися вже в нових, нижчого класу, апартаментах гарячою водою ледве не закінчилася на лікарняному ліжку. Якби я не встигла вчасно відскочити, ногу обварило б окропом, який почав бити фонтаном, коли раптово прорвало трубу. Найцікавіше, що дама з обслуговуючого персоналу готелю, поспівчувавши, вимовила, виправдовуючись: «Ну чого ж ви хочете, ми так рідко вмикаємо гарячу воду». Коментарі, погодьтеся, зайві.

P.S. Дно одного ставочка в «Казковій діброві» геть-чисто всіяне монетками. Ми також не стали відступати від традиції. А приїхавши в дощовий, сльотавий Київ, я раптом зрозуміла, що... сумую за Новою Каховкою, тамтешнім Дніпром, мальовничими заплавами й неозорим степом. І хай там що, особисто я вірю: і місто буде, і бізнес туристичний розцвіте, коли таке багатство в краю Таврійськім є!