МОРОЗ І СОНЦЕ ТЕТЯНИНОГО ДНЯ

Цього дня я звичайно зізнаюся всім, хто ще не знає мого повного імені. Сприймають по-різному, деякі тезки навіть ображаються. Користуючись випадком, поспішаю завірити: моє ім’я мені дуже подобається! Шкода лише, що повноправного ходіння у відриві від по-батькові воно не має: навіть зовсім чужі люди через дві хвилини після знайомства намагаються назвати Танею-Танюшею. А це мені не пасує, як комусь не пасують штани-кльош чи модна стрижка. От і скорочую своє ім’я з іншого кінця, тільки й усього. Та взагалі я — найсправжнісінька Тетяна!

Між іншим, я і мої тезки — ледь не єдині жінки на пострадянських просторах, які щороку гарантовано отримують поздоровлення з іменинами. Справді, чи багато хто з нас пам’ятає, скажімо, дату Ольжиного дня? А день Тетяни — більше, ніж просто дата пошанування популярного жіночого імені у святцях. Це словосполучення вже стало фразеологізмом, що спливає у газетних заголовках і телевізійних репортажах, варто лише якійсь Тетяні домогтися успіху в будь-якій сфері діяльності. Кіноактриса Тетяна Окуневська назвала так свою автобіографічну книжку, естрадна співачка Тетяна Овсієнко — альбом пісень. І сьогодні, як мені здається, 25 січня — Тетяни — мало в кого асоціюється виключно зі студентським святом. Зовсім ні!..

«Итак, она звалась…»

Римлянка Татіана, яка жила наприкінці ІІ — початку ІІІ ст. н.е., була дочкою багатого й знатного батька, який приховував своєї таємні симпатії до Христової церкви. Самій Татіані, яка цілком присвятила себе Христу, приховати це не вдалося. Під час нового витка гонінь на християн при імператорі Олександрі Севері її схопили й після жорстоких катувань — утім, пом’якшених різноманітними дивами, — усе-таки стратили.

Ім’я Тетяна не особливо романтично перекладається з грецької як «засновниця», «упорядниця». Широко поширене раніше, до XIX століття в Росії воно повністю вийшло з моди: можливо, тому, що не мало європейських аналогів (як, приміром, Елен чи Наталі), надто популярних у дворянському середовищі. Так і залишилося б це ім’я «простонародним архаїзмом», на кшталт Теклі або Євлампії, якби не сміливість Пушкіна. Пам’ятаєте?

«Ее сестра звалась Татьяна…

Впервые именем таким

Страницы нежные романа

Мы своевольно освятим.

И что ж?

Оно приятно, звучно;

Но с ним, я знаю, неразлучно

Воспоминанье старины

Иль девичьей!..»

Втім, Олександр Сергійович далеко не відразу наважився на такий екстравагантний вибір імені героїні «Євгенія Онєгіна». У робочих варіантах онегінських рядків її звали й Світланою, і навіть Ольгою... Однак, так чи інакше, «розкручування» імені вдалося. Донедавна деякі романтичні мами називали своїх дочок Тетянами саме на честь тієї, пушкінської...

А російська та українська еміграція вивезла це ім’я і за кордон. Щоправда, мабуть, через труднощі у вимові, в Європі та Америці офіційно закріпилася зменшувальна форма — Tanya. Так називають і дівчаток, сім’ї яких не мають слов’янських коренів.

Взагалі, можна собі уявити, наскільки екзотично звучить для іноземців — Тетяна! У французькому фільмі «Чудовий» герой Жана-Поля Бельмондо дає саме це ім’я героїні своїх пригодницьких романів масового жанру. А реальну дівчину-прототип загадкової, фатальної і неймовірно сексуальної Тетяни звуть Христиною... Нещодавно я бачила по телевізору скорочену версію цього фільму, — так у ній перекладач перейменував героїню-мрію на Діану, щоб, напевно, не викликати подиву в нашої публіки. Жаль.

У СРСР і згодом у СНД ім’я Тетяна завжди стабільно входило до десятки найпоширеніших жіночих імен. Від наміру написати про своїх знаменитих тезок мені довелося відмовитися: одне перерахування прізвищ зайняло б безліч місця, при цьому список напевно вийшов би неповним. Довідники імен пророкують Тетянам успіх у всіх видах творчої діяльності, а також і на керівних посадах («засновниця»!). Втім, ті самі довідники не ображають і володарок інших імен.

Нині в дитячих садках і яслах Тань набагато менше, ніж років двадцять тому. Як мене повідомили в моєму районному ВРАГСі, від початку року тут зареєстрували лише двох новонароджених Тетян. Втім, можливо, до сьогоднішнього дня їх стало побільше: адже в нас поволі відроджується традиція давати дітям імена за святцями. Причому батьки не завжди заглядають у цей документ, сповнений екзотичними іменами, які важко вимовити, — віддають перевагу лише найвідомішим святим. А вже Тетяни — одне з найпошанованіших свят у православному світі.

Може й через те, що майже два з половиною століття тому свята великомучениця Татіана взяла під своє заступництво студентів.

Студентська свята

Саме Тетяною звали матір графа Івана Шувалова, освіченого вельможі XVIII століття, який з успіхом провів всіма бюрократичними інстанціями Російської імперії проект Михайла Ломоносова зі створення в Москві університету з двома гімназіями: для дворян і різночинців. У Сенаті цей проект затвердили з подачі двоюрідного брата Шувалова Петра. Залишався власноручний підпис імператриці Єлизавети Петрівни. Указ про заснування університету Іван Іванович подав імператриці точно 12 січня (за старим стилем) 1755 року: хотів піднести матері на іменини оригінальний подарунок. Втім, подарунком мав стати не стільки майбутній університет, скільки нова посада самого Шувалова — його куратора. Зрозуміло, графиня Тетяна залишилася задоволеною.

Вже через чотири місяці після указу імператриці в Московському університеті улаштовані масштабні торжества та гуляння з нагоди його відкриття-«інавгурації», а потім розпочалися заняття. Спочатку — у триповерховому будинку на Красній площі у Воскресенських воріт, побудованому в XVII столітті для Земського наказу. А 1790 року закінчили будівництво спеціального університетського будинку на вулиці Моховій, при якому обладнали й власну церкву — зрозуміло, в ім’я святої великомучениці Татіани. Тут щорічно 12 січня розпочали проводити молебень на честь «дня заснування Московського університету». Проте справжнім загальностудентським святом Тетянин день став пізніше — після святкування 1855 року століття університету. Поступово великомученицю Татіану визнали своєю святою студенти не лише цього, а й інших вищих навчальних закладів Росії, у тому числі Вищих жіночих курсів.

«З Тетяниним днем пов’язане минуле й нинішнє просвітництва, в якому ми бачимо запоруку кращого майбутнього, — писав 1904 року ректор Московського університету С.Трубецькой. — І ми хотіли б, щоб це свято було осмислинішим, щоб товариство, що його святкує, глибше перейнялося усвідомленням того, що, власне, воно має в університеті, якою великою та світлою культурно-громадською силою воно може й повинне стати в Росії».

Наскільки глибоко переймалися тодішні студенти високими громадянськими почуттями, нині важко сказати. Однак погуляти у своє законне свято вміли. Ось спостереження одного з випускників Московського університету — Антона Павловича Чехова: «Цього року випили все, крім Москви-ріки, й то завдяки тому, що замерзла... Піаніно та роялі тріскотіли, оркестри не вгамовувалися. Було так весело, що один студент від надміру почуттів викупався в резервуарі, де плавають стерляді».

«Ніколи не були такими гамірливими московські вулиці, як щорічно цього дня, — писав В.Гіляровський. — Це був безтурботно-гучний день гуляння. І поліція, — такі вона мала розрахунки й вищі вказівки, — цього дня студентів не заарештовувала. Шпикам теж було наказано не потрапляти на очі студентам».

1918 року Тетянин день у Москві ще відзначали. Однак тому самого року храм при університеті був закритий, та й взагалі в радянській країні раз і назавжди скасували святих покровителів будь-яких типів занять — разом із усією православною церквою. І лише після розвалу Союзу, на початку 90-х, Московський університет офіційно відновив святкування Тетяниного дня. 1995 року відновили університетську домову церкву св. Татіани.

У столиці Росії цей день святкують по-дорослому: молебень в Успенському соборі служить сам Святійший патріарх, потім він разом із ректором перебуває на богослужінні в університетській церкві. Далі — урочиста частина, святковий концерт за участю артистів найвищого рангу, масштабні народні гуляння та феєрверк. До речі, кажуть, що Юрій Лужков, наслідуючи традиції позаминулого століття, рекомендує представникам правоохоронних органів 25 січня поблажливо ставитися до студентів, незалежно від міри сп’яніння останніх.

«Автомат» від Тетяни

В Україні офіційний день студента припадає на кінець листопада, наступаючи на п’яти дню працівників телебачення, радіо та зв’язку. Та все одно святкуємо досить широко, по-державному, із концертами та дискотеками, хіба що без феєрверку. А вже випивають наші студенти в середньому не менше за російських. Інша річ, що розпочинати цей день із спільної молитви якось не прийнято: наш день студента — свято суто світське.

А свята Тетяна начебто б і зовсім не покровительствує українському студентству. При бажанні це легко обгрунтувати з історичних позицій: перший університет на території нашої країни відкрився у Львові 1661 року, майже на сто років раніше, ніж у північних сусідів, і теж у січні, — та її, великомученицю, на цю подію ніхто не запрошував.

Та річ, звичайно, не лише в державних амбіціях щодо давнини традицій просвітництва в державі. Повірте, студентам зовсім не обов’язково дане зверху розпорядження «погуляти» — був би привід. Та 25 січня в більшості вузів — це або останні дні сесії, або початок канікул. Занять у будь-якому випадку вже немає, і найпривабливіша складова будь-якого свята — позачерговий вихідний — відпадає. До того ж, погодьтеся, не надто розумно влаштовувати розгульні веселощі, коли на носі іспит. А після сесії більша частина студентської братії відразу роз’їжджається на канікули по домівках. Звичайно, якщо останній іспит припадає саме на 25-те, можна й погудіти на всю котушку на честь закінчення семестру. І заодно згадати святу Тетяну: сумно якось зовсім без покровительки…

А студенти, слово честі, її не забувають! Ось цілком правдива історія з мого власного студентського життя. Тієї зимової сесії 25 січня наша група здавала останній іспит у викладачки, широко відомої в Інституті журналістики своєю непохитністю в несприйнятті «шари в усіх її проявах. Цю залізну жінку, грозу студентів — особливо прогульників, включаючи тих із нас, хто пропускав заняття через роботу в «дорослій» журналістиці, — звали Тетяною. Отже…

Наш одногрупник-відмінник вручив іменинниці букет квітів разом з короткою поздоровною промовою з делікатним нагадуванням, що свята Тетяна відвіку не дає студентів в образу. І цієї секунди мене осінило!.. — і з моєї суфлерської подачі він запропонував на честь свята поставити всім присутнім Тетянам іспит «автоматом». У групі нас було троє. І дві мої тезки оком моргнути не встигли, як отримали по жаданому «автомату».

Ковзнувши поглядом по журналу, викладачка безапеляційно заявила:

— А Дубинянській — ніяк не можна. Занадто багато пропусків.

Загалом, довелося тягти квиток на загальних підставах. А святкувати на всю котушку уже ввечері: і закінчення семестру, і «відмінно» на останньому іспиті, і ніким не скасоване студентське свято, і, звичайно, власні іменини…

Того дня, пам’ятаю, була гарна погода. Легкий морозець і сонце. Як часто буває на Тетяни.