…море хвилюється — три, малий турбізнес, завмри?

У великих риб є цілий ряд незаперечних переваг. Одні лише розміри й об’єми дозволяють претендувати на вельми масштабні ареали життєвого простору. Не будемо забувати і про гострі зуби, які не забариться пустити в хід кожна з них, коли мова йтиме про боротьбу за особливо ласу здобич...

Дрібніші мешканці водойм змушені використовувати зовсім іншу тактику і заробляти їжу рухливістю, маневреністю та кмітливістю. За ідеєю, перелічені вище якості мусять забезпечити, як мінімум, стерпне існування і невеличким, і зовсім маленьким «рибкам» вітчизняного моря турбізнесу. Та от лихо — море це перманентно неспокійне, із силою-силенною підводних течій, котрі постійно змінюють напрямок, і з аж ніяк не піщаним дном. Суцільно зарослим водоростями-ліанами, котрі дуже ускладнюють вільне пересування власників невеликих хвостів-плавників. Піддають жару і браконьєри всіх мастей, які спеціалізуються на найбільш варварських засобах вилову... Словом, «малюкам» і «середнячкам» зовсім не до жиру. Що й підтвердили представники вітчизняного турбізнесу, із якими кореспондент «ДТ» мала можливість поспілкуватися під час проведеного у Києві ХІ Міжнародного туристичного салону «Україна-2004».

Лідія КОРОЛЮК,
директор турфірми
«Оксамит-КЛ» (Тернопіль):

— Усі питання, котрі можна вирішити лише з допомогою держструктур, вони нерідко відкладають у довгий ящик. Більше того, представники влади чомусь спочатку прикидають можливу вигоду і тільки потім ідуть на контакт. Ніхто не заперечує: туризм — справа прибуткова, але треба думати стратегічно, а не мислити про сьогохвилинний бариш. А то приходить потенційний інвестор, а чиновник тут як тут: «Що я з цього матиму?» Ну не можна так! Дайте інвестору можливість нормально, цивілізовано, на законних підставах працювати — він приведе за собою ще десяток «родичів», і добре буде всім. Інвестор допоможе створити відповідну інфраструктуру, до нас поїдуть багаті туристи. Поки ж Тернопілля таких прийняти не може. У нашому благодатному краї з чудовою природою, самобутньою культурою та давньою історією ніде розмістити заможних гостей, у нас жахливі дороги... І начебто всі все розуміють, на різних зустрічах-засіданнях тільки й торочать про райдужні перспективи Тернопільщини туристичної, але далі розмов справа чомусь не йде, найактуальніші проблеми не вирішують. Але ж ми, представники турфірм, не можемо займатися питаннями інфраструктури. А нашим держструктурам до цього, схоже, і діла немає.

Нічого позитивного не дала і нова редакція Закону «Про туризм». Так, стало менше турфірм, ринок начебто став більш структурованим. Але в екскурсійній діяльності посіяно справжній хаос! Досі немає відповідного положення, екскурсійною діяльністю займаються всі, кому не ліньки. Прийшов шофер, зібрав групу, повіз на екскурсію. Яке ти маєш право це робити?! На величезну проблему перетворилися перевезення дітей, оскільки для них не передбачено ніяких знижок. Точніше, для дітей до десяти років вони існують, а от, скажімо, одинадцяти-, дванадцятирічних — уже ні. Виходить, вони не діти, чи що?.. Ну гаразд, не хочете забезпечити пільговим проїздом усіх школярів, дайте знижки турфірмам, які обслуговують організовані дитячі групи. То ні ж: роблять раз на рік для всіх безкоштовний проїзд. А далі що? Решту часу у туристичному полі хоч трава не рости?..

Ірина ЧЕКАШКІНА,
менеджер туристичної
компанії «Ібіс»
(Кам’янець-Подільський):

— Сьогодні практично неможливо проконтролювати ланцюжок турист—турагент—туроператор. Ми, буває, й гадки не маємо, за яку ціну турагент продає наші тури. А їхні накрутки, як показує практика, іноді сягають майже 100%. Турист же, котрий приїжджає до нас, природно, хоче відповідного обслуговування. У результаті виникає нерозуміння, невдоволення і знервованість. От недавно у нас був випадок. Приїхала до нас група поляків, яких львівський турагент попросив погодувати в більш-менш пристойному, але недорогому закладі. Ми все організували, як було домовлено. Але наші гості залишилися дуже незадоволені, оскільки з’ясувалося, що за обід вони заплатили «всього-на-всього» по... 38 доларів. А оскільки ваучери виписуємо ми, туроператори, то і претензії усі пред’являють до нас, а не турагентів.

До нас у місто зараз їде багато екскурсантів. На жаль, це дуже малобюджетні туристи. Скажімо, група, яку я обслуговую повні два дні, приносить такий же дохід, як один турист, відправлений до Туреччини. Риторичне запитання: чи багато фірм захочуть працювати на розвиток внутрішнього туризму?..

Є у нас складності і з розміщенням гостей: дуже часто готелі не виконують умови договорів. Чимало проблем і з поселенням дитячих груп — бюджет маленький, а дівчаткам і хлопчикам потрібно жити в теплі й комфорті.

Дуже хотілося б, щоб рамки Закону «Про туризм» були жорсткішими і чіткішими — сьогодні все настільки розпливчасто... Адже зараз будь-який громадянин, який не має на те ніяких законних підстав, геть безкарно може не лише проводити екскурсії, а й поселяти, годувати людей тощо. І таких «турбізнесменів» аж ніяк не одиниці.

Юрій ГОРА,
директор ТОВ «ЮМИС»
(Херсон):

— Херсонська область має великий туристичний потенціал, але про це, на жаль, мало знають і в Україні, і за кордоном. Однак найголовніша проблема — бідність більшості українців, які не можуть собі дозволити повноцінний відпочинок навіть на наших курортах із їхніми далеко не кусючими цінами.

Не можу не згадати ще про один (щоправда, уже не економічний, а радше соціальний) чинник, котрий гальмує розвиток вітчизняної туріндустрії. У Криму та Закарпатті місцеві жителі вже сприймають туриста як потенційного годувальника. І ставляться до нього відповідно. В інших же регіонах ставлення до туриста найчастіше скидається на «теплі почуття», котрі відчувають до загарбника, який забирає останній шматок хліба. Зауважте, над усуненням цього згубного перекосу свідомості поки що ніхто не працює.

Наталя КОРНІЛОВА,
директор турфірми «НАМИ» (Черкаси):

— Раніше я була приватним підприємцем і сплачувала єдиний податок. Тобто могла заробляти гроші, відправляючи людей до Туреччини, Єгипту тощо, і вкладати їх у розвиток внутрішнього та в’їзного туризму. У зв’язку з уведенням нової редакції Закону «Про туризм» я змушена була стати туроператором. Заплатила банківську гарантію, банк узяв відсотки, страхова компанія узяла відсотки. Плюс необхідність оплатити ліцензію... Але сьогодні на ринку преспокійно працюють і ті, хто взяв нову ліцензію, і ті, хто її не взяв. І ніякі санкції стосовно правопорушників не застосовують. Виходить, я викинула солідні гроші на вітер?.. Мало того, тепер, ставши юридичною особою, мою фірму обкладають дуже значними податками — я плачу в десятки (!) разів більше, аніж раніше.

Якщо держава дійсно хоче розвивати в’їзний туризм, необхідно давати пільги людям, які ним займаються. У тому ж Єгипті усе саме так і починалося. Ми ж не просто позбавлені навіть невеликих пільг, а взагалі працюємо на загальних підставах. Наприклад, немає ніякої різниці — даю я рекламу «Відправляю до Єгипту» чи «Приймаю в Черкасах». Це при тому, що Єгипет — стовідсотковий прибуток, а Черкаси — цілком можливі збитки.

Якщо ми вже прийняли Закон «Про туризм», на мій погляд, потрібно організувати і службу, яка стежила б за його неухильним дотриманням. Адже в Держтурадміністрації практично немає ніяких фіскальних прав. Так, її працівники можуть здійснювати перевірки, робити зауваження, щось радити. Але не більше. Не дивно, що на вітчизняному ринку турпослуг замість здорової конкуренції часом спостерігаємо найсправжнісіньку гру без правил.

Ольга САВКА,
генеральний директор туристичної фірми
«Навколо світу» (Чернівці):

— Гадаю, у тих, хто працює, і працює добре, немає жодних проблем. З усіма негараздами можна впоратися. Нашій фірмі вже 10 років, нас давно знають, усі проблеми позаду, всі, хто присікувався, уже не присікуються. Безумовно, могло бути краще (маю на увазі сприяння держави розвитку вітчизняного турбізнесу), але ми вже звикли пристосовуватися й виживати в наших умовах. І стверджувати, що нам кардинально щось заважає, не можу.

Тамара ХРУЩ,
директор туристичної фірми «Ярд» (Дніпропетровськ):

— Необхідна державна програма розвитку туризму, завдяки якому ми могли б відчути, що держава підтримує малий бізнес. Безумовно, така програма має передбачати і низку пільг із оподаткування.

Багато країн світу на державному рівні рекламують свій турпродукт. Адже жодна маленька чи середня фірма не в змозі вийти на міжнародний ринок із рекламою своїх послуг — це дуже дорого. А коли не можемо себе належним чином представити, втрачаємо потенційних клієнтів. Крім того, усі держави, що поставили за мету розвиток свого турбізнесу, вводять пільги на будівництво місць розміщення, оренду землі, дають можливість брати пільгові кредити на спорудження об’єктів туристичної інфраструктури тощо. Туреччина — один із найбільш яскравих прикладів. За якісь двадцять років туристична «пустеля» перетворилася на квітучий і плодоносний сад. Якби ми теж пішли цим шляхом, переконана, домоглися б ще більшого.

Валентина ПОНОМАРЧУК, директор турагенції «Азимут-2» (Кіровоград):

— Наша фірма займається винятково екскурсійним обслуговуванням. Але сьогодні ми взагалі не можемо проводити екскурсії для школярів. Вийшла спільна постанова Мінтрансу та МВС про те, що автобуси з учнями можуть пересуватися лише в супроводі працівників ДАІ. За кожен «супровідний» кілометр потрібно платити по три гривні. Природно, турфірма на себе ці витрати не візьме. Батьки школярів — теж. Отже, на всіх екскурсіях для учнів можна буде поставити хрест. Помруть усі 40 розроблених нашими екскурсоводами маршрутів... Я розумію, що супровід необхідний, коли йдеться про колону із шести-семи автобусів. Але не про один транспортний засіб, котрим управляє водій-професіонал, який має пакет усіх необхідних документів... Страшенно прикро, адже попри складне економічне становище, діти останнім часом стали більше їздити по рідному краю. Тепер усе це може бути знову вирубане на пні.

Віра ЧАЙКОВСЬКА, директор виробничо-торгового підприємства «Фенікс» (Володимир-Волинський):

— Що стосується власне туризму, то проблем особливих не бачу. А от у готельному бізнесі їх більш ніж досить. Держава ніяк не визначиться: робимо ми щось перспективне і потенційно дохідне чи взагалі нічого не робимо? Сьогодні тобі кажуть: «Уперед, будуй!», завтра: «Так не можна, ви порушуєте». Це при тому, що в мене на руках абсолютно всі дозвільні документи! Дали дозвіл, людина побудувала об’єкт, а потім виявляється, що за ці дозволи ніхто не відповідає. А вісім (!) інстанцій підписали ж свого часу акт держприймання!.. І починаються нескінченні перевірки: сьогодні — прокуратура, завтра — пожежні, за ними — санепідемстанція...

Коротше, головне джерело головного болю — неузгодженість дій між гілками влади. Чиновники не розуміють: саме вони мають створювати нам умови для максимально плідної роботи, щоб ми згодом ситно годували в тому числі і цих держслужбовців. Адже не ми для них, а вони для нас. Той, хто працює на совість, має бути надійно захищений. Від непрофесіоналізму та свавілля чиновників у тому числі.

P.S. Зрозуміло, що в кого болить, той про те і гомонить. Але проблеми, порушені представниками галузі, прямо стосуються і кожного з нас, і країни в цілому. Почни працювати вітчизняний турбізнес на повну силу — значно більше і наших співгромадян, і іноземців мали б можливість недорого і з комфортом проводити вільний час в Україні. Отже, потік надходжень у державну скарбницю з періодично міліючого струмочка перетворився б на повноводну річку. Наприклад, як у тій же Туреччині чи Єгипті — рецепт успіху зовсім не складний. І в наших спільних інтересах спробувати якнайшвидше очистити море вітчизняного турбізнесу від рифів, мілин і піратських кораблів.