Під час помаранчевої революції громадський рух «Нічний дозор» (переважну більшість якого становили студенти) очолив керівник комп’ютерної фірми, а нині мер міста Суми Геннадій Мінаєв, який зумів переспрямувати революційну активність своїх підопічних у мирне творче русло, поступово перетворивши команду «революціонерів» на команду ефективних управлінців. Сьогодні за віковим показником міськвиконком міста Суми — один із наймолодших в Україні.
— Геннадію Михайловичу, трохи передісторії. Як сталося, що ви, далеко не студент, очолили практично молодіжний рух?
— Як керівник великої комп’ютерної фірми, я повсякчас взаємодіяв зі студентами Сумського університету, черпав звідти кадри для свого бізнесу.
Коли в 2004 році намагалися створити Сумський національний університет на базі трьох, абсолютно різнопрофільних місцевих вузів, більшість студентів і викладачів були цим обурені. Утворився кістяк ініціативних молодих людей, які всерйоз опиралися такому насильницькому неподобству. Я теж був втягнений у цей процес. По-перше, як підприємець, оскільки бачив, що гробиться школа, яка живить мій бізнес, по-друге — як батько соціально активного студента-першокурсника. Поступово сформувався потужний студентський рух опору, члени якого підтримували ідеї помаранчевої революції.
Потім було наметове студентське містечко, і ми, батьки, його охороняли. Невдовзі, несподівано для себе, я очолив цей рух. І Сумська область була представлена на Майдані, у тому числі й нашою групою.
— Гарячі голови, революціонери. Чи той це матеріал, із якого можна виліпити хороших управлінців?
— На практиці переконався, що це так. Середовище активної молоді у цьому плані найбільш перспективне. Вони небайдужі, ініціативні, не бояться приймати рішення, їх не зупиняють труднощі. Безумовно, далеко не всі проходять «природний життєвий відбір», але факт залишається фактом. Головне — вчасно змінити вектор їхнього руху на творчий, доки вони ще не встигли розчаруватися.
— І який момент для цього найбільш підходящий?
— Коли трохи вляжеться перша ейфорія від перемоги.
У 2005 році прийшла нова влада, всі думали, що ситуація зміниться: бандити сидітимуть у тюрмах, багаті заплатять за бідних тощо. Я тоді казав молоді: не треба зачаровуватися, якщо хочете жити в іншій країні, — необхідно змінювати владу на всіх рівнях зсередини.
Із громадської організації «Нічний дозор», яка більш ніж на половину складалася зі студентів, ми сформували свій блок і пішли на вибори. У результаті я став мером, троє наших студентів — депутатами міськради, решта — молодими діяльними активістами.
І ось ці люди прийшли зі мною у владу. Звісно, вводити їх у систему управління було непросто, але ми ризикнули.
— У чому полягала основна проблема?
— Щоб зрозуміти коріння процесів, які відбуваються у сфері управління, потрібен невеличкий екскурс в історію.
«Вірус трьох папок»
У Радянському Союзі діяла налагоджена система навчання та підготовки кадрів. Це була планова партійна робота, побудована на вихованні чиновника, який рухатиметься коридором своїх функціональних обов’язків у чітко заданому напрямку, засвоївши раз і назавжди, що будь-яка ініціатива — суворо карається.
Головний принцип роботи такого управлінця — правило трьох папок. Є в чиновника три купки листів, документів. Перша купка — та, що підлягає неухильному виконанню, друга — документи, які можна на час відкласти, і третя купка— папери, призначені в утиль.
Документ, який не був затребуваний упродовж двох тижнів, із першої купки перекладається в другу. Якщо документ із третьої купки не знадобився впродовж двох місяців, він може абсолютно безболісно бути списаний куди завгодно. У суворій відповідності до радянської приказки: 80% проблем вирішуються самі собою, а решта 20% не вирішуються ніяк.
Ось ця радянська бюрократична система й перекочувала до чиновників України. Саме вона гальмує більшість реальних ініціатив, без яких в умовах ринкової економіки не вижити. Адже успіх будь-якої справи, а отже — й ефективність керівника, залежить від того, наскільки оперативно і якісно виконуються його розпорядження. Головне завдання всіх управлінців, на мою думку, — цю систему зламати. Все тому, що «вірус трьох папок» невиліковний. Люди, виховані в цій системі, уже ніколи не будуть здатні генерувати ініціативи й ідеї. Якщо чиновник просякнутий цим духом, учити його й готувати — безперспективно, він не буде корисний суспільству.
— Отже, необхідне «переливання крові»?
— Однозначно. Це введення у владу абсолютно свіжих людей, при певній критичній масі яких змінилася б узагалі вся система роботи.
— За якими саме ознаками «свіжих»?
— Тих, хто, не працював у системі влади, а отже — не встиг заразитися «вірусом трьох папок». Вихідці зі студентського середовища — це певний рівень знань і психологія. Вони не байдужі до того, що відбувається навколо, і готові цілодобово працювати на результат.
Перші два роки ми взагалі були тут «партизанами» і боролися з чиновниками-старожилами, які постійно ставили нам палиці в колеса й намагалися навернути в чиновницьку віру. Але ми впоралися: за чотири роки ця молодь виросла з простих студентів у чиновників, які працюють не за звичною бюрократичною схемою, а зовсім інакше.
— Яка ваша система захисту?
— Провели повну комп’ютеризацію, систему трьох папок замінили системою трьох «к» — контроль, контроль і ще раз контроль.
Досягли цього значною мірою з допомогою московської програми «Дело» — це система документообігу, яка досить відома в Україні й функціонує переважно закрито — доступна тільки для внутрішнього користування.
Відкрита лише одна складова цієї системи — моя електронна приймальня, яку веду самостійно. Всі чиновники зранку в обов’язковому порядку мають ознайомитися з цією сторінкою, отримати завдання, і потім у міру їх виконання звітувати. Процес комп’ютеризований, я в курсі проходження всіх документів, листувань, знаю про проблеми й механізми їх вирішення. Тобто можу контролювати, де, що і як саме відбувається.
— Таке собі українське ноу-хау мера — фахівця в галузі IT-технологій?
— Нічого схожого в Україні справді немає.
— І у вас не залишилося чиновників, які не володіють комп’ютером?
— Практично, ні. Є окремі, що досиджують до пенсії. Той, хто не володіє інформаційними технологіями, просто не зможе вже найближчим часом у нас працювати.
— Отже, ви створили примусові умови для омолодження колективу?
— Процес омолодження триває й суто за віковим цензом. У мене досить рідкісні випадки продовження служби. На зміну тим, хто виходить на пенсію, ми приводимо молоді кадри, за винятком посад, на яких потрібна дуже серйозна кваліфікація, наприклад — головний архітектор міста: ну не призначиш на таку посаду колишнього студента. При цьому запровадили правило, що кожен керівник (який обіймає навіть високу посаду) зобов’язаний підготувати собі зміну. Практично в усіх начальників управлінь є молоді заступники. Ось у нас ішов на пенсію голова Зарічної РДА. Ми провели конкурс і взяли на його місце чоловіка 27-ми років, із малим досвідом, але в якого, що називається, палають очі. У результаті — район сяє.
А щоб не брати на службу «кота в мішку», за домовленістю з університетом, стали залучати на стажування студентів, котрі бачать себе в управлінні містом. Невдовзі у нас з’явилося стільки бажаючих, що тепер змушені проводити конкурс серед тих, хто хоче до нас потрапити. Ось остання статистика: із 200 осіб пройшли стажування 42, з яких лише четверо поставлені в кадровий резерв.
— У вас стовідсоткова комп’ютеризація?
— Так, за винятком самої ради. Наші депутати категорично від цього відмовляються. Хоча проект розроблений і регулярно пропонується до розгляду...
Сумський центр дозвілля молоді
— Щоб залучити до процесу творення молодь, яка хоче змінити суспільство, але в чиновники не прагне, — ми протягом п’яти років збільшили вп’ятеро фінансування культури та спорту. Створили Сумський центр дозвілля молоді, який функціонує за кошти з бюджету. Його діяльність — різнопланова: від участі у громадсько-політичному житті до організації безплатних клубів за інтересами. У центрі всього десять штатних працівників. Очолює його колишня студентка, активістка «Нічного дозору» Ірина Мартиненко.
Центр акумулює молодіжні ініціативи. Ми оголосили конкурс студентських проектів «Суми 2020. Місто, в якому ми хочемо жити». Принцип такий: мер м. Суми — ідея, Сумський центр дозвілля молоді — реалізація, добродійний фонд «За чисте місто» — фінансування, призи тощо.
Автори найкращих проектів одержать можливість стажуватися в міськадміністрації, отримувати премії, призи, а також увійдуть до молодіжної експертної групи при мері Сум.
— Це група радників?
— Зі мною працює кілька таких груп. Громадянська рада, екологічна рада тощо. Час від часу вони збираються і роблять «накачку» міського глави, проводять аналіз діяльності мера, дають свої рекомендації. Я намагаюся спілкуватися з ними на рівних. Інколи вони підживлюють дуже важливими ідеями, які в повсякденній рутині можуть до мене й не дійти.
Наприклад, спільно з кафедрою економіки Сумського університету молодь блискуче впоралася з актуальним завданням на тему: «Скільки грошей повинні збирати паркувальники, і скільки вони реально збирають?» Як відмоніторити роботу паркувальника? Упродовж тривалого часу це завдання залишалося невирішеним. А студенти «відмоніторили» ніжками. Вони приходили на кожне паркування і протягом тижня просто спостерігали, рахували всі машини й ставили галочки. Потім опрацювали дані на кафедрі з економістами, маркетологами й видали мені серйозний звіт. Паркувальники, природно, були шоковані.
До речі, очолює експертну групу колишній студент, а нині депутат міськради Микола Чернотицький. За його підтримки відвоювали в бізнесу землю перед університетом і силами студентів розпочали будівництво скверу. Це була ідея одного зі студентів вузу, і нарешті її реалізовано.
— Ваш син теж пішов у чиновники?
— Ні, він працює в Києві в міжнародній компанії, займається виключно бізнесом.
— І все-таки щодо розчарування в політиках. Ви й ваша команда на нього перехворіли?
— У нас із самого початку був імунітет, тому гострих розчарувань уникнули. Я розумів, що для реалізації тих гасел потрібні радикальніші заходи, наприклад люстрації щодо комуністів. Мені було незрозуміло, чому Ющенко йде демократичним, а не радикальним шляхом. У 2005 році я його дуже критикував. Коли ж у 2006-му став мером, зрозумів, що Ющенко перебував у таких рамках, коли діяти радикально неможливо. Ні суспільство, ні тим паче еліта не були до цього готові. Ми не пішли за прикладом Прибалтики, Польщі, а обрали якийсь повзучий шлях у бік демократії. Забуваючи при цьому, що народжений плазувати літати вже не зможе...
З іншого боку, всі ми хочемо бути популістами: подобатися своєму народу, тарифи на послуги ЖКГ не підвищувати, ціни на газ і продукти не підвищувати… Коли я став мером, на собі все це відчув. І тоді вперше подумав: «Боже ж мій, якщо мені це так важко змінити на рівні міста, то як йому — на рівні всієї країни?» Серйозний прокол у тому, що він не привів команду системних реформаторів. А ось команда Януковича показує, що вона здатна проводити системні зміни. В який бік — про це ще можна розмірковувати, дискутувати. Але, безумовно, з ним прийшли сильні люди.
Отож, із погляду історичного періоду, Ющенка я ні в чому не звинувачую. І може, цей період через 20 років оцінюватимуть зовсім інакше.
Демократичні процеси активізувалися, принаймні у плані відкритості та публічності влади. Це дорого коштує, цього не можна втратити.
Наприклад, у нас у місті чотири провідних місцевих видання. І ми як під мікроскопом: рішення ще не прийняли, а інформаційне поле щодо цієї проблеми вже висвітлене з усіх боків. Спробували б ви отримати інформацію з цих питань у 2004 році! Зайдіть у мою електронну приймальну, почитайте. Думки людей, відгуки, проблеми. Влада стала набагато прозорішою й відкритішою.
— Як ви вважаєте, у чому ваша сила?
— Я не заразився «вірусом влади». І для мене її втрата не стане життєвою трагедією. Знаю мерів, котрі, якщо їх не переоберуть, опиняться на межі суїциду, для них влада — це все...
Для мене ж майбутні вибори — своєрідна оцінка моєї діяльності. Правильно діяв — переоберуть ще на один термін. Неправильно — піду в народне господарство, у бізнес, у громадську діяльність. Для мене влада не є життєво важливою. Ось у цьому — моя сила.
— У Партію регіонів вступите?
— Мені не пропонують, принаймні явно. Пропонуватимуть — тоді й думатиму.
- Проект «Біле на сірому». Нова рубрика тижневика «Дзеркало тижня» Валерія БОНДАРЕНКО
- Миргородська чистка Валерія БОНДАРЕНКО
- Як залучити інвестора на руїни? Валерія БОНДАРЕНКО