Між ударами серця

Ходіння по лікарях та щоденний прийом майже пригорщі пігулок не виправдали сподівань - хвороба невдовзі знову далася взнаки. Напади болю в грудях, задишка, слабкість, безсоння… Процедура коронарографії виявила атеросклеротичні зміни в коронарних артеріях у стадії, коли без хірургічного втручання не обійтися. Через кілька днів після операції Юрій К. був уже вдома. Невдовзі зміг повернутися на роботу, зайнятися улюбленими справами, загалом відчути радість повноцінного життя. Ще одна людина з кола мого спілкування вже не один рік живе із чотирма шунтами і, хоча вже пенсійного віку, на здоров’я не нарікає, як це було раніше.

Операція аортокоронарного шунтування (АКШ) сьогодні вважається рутинною, і виконується навіть на працюючому серці (без апарата штучного кровообігу). Ще 10-15 років тому це здавалося неймовірним, а нині більшість операцій АКШ в Інституті ім. Амосова проводиться без тимчасової зупинки «мотора життя». Впровадження у практику таких операцій в Україні пов’язано з іменем одного з провідних кардіохірургів Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М.Амосова, завідувача відділення хірургічного лікування ішемічної хвороби серця - доктора медичних наук, члена-кореспондента НАН України Анатолія Руденка.

- Анатолію Вікторовичу, все-таки наскільки це безпечно - оперувати на серці, яке пульсує?

- Насправді, для пацієнта це значно безпечніший вид оперативного втручання, ніж при застосуванні апарата штучного кровообігу. Штучний кровообіг усе-таки має певні недоліки, і, щоб уникнути ризиків для здоров’я пацієнта, зокрема таких, як інсульт, енцефалопатії, операції АКШ ми виконуємо переважно на працюючому серці. На сьогодні на нашому рахунку вже близько семи тисяч таких операцій.

Звичайно, є ситуації, коли без тимчасової зупинки серця не обійтися, приміром, якщо шунтування поєднується із протезуванням клапана серця чи якимись іншими реконструктивними втручаннями.

- Напевне, операції на працюючому серці вимагають від хірурга особливої майстерності?

- Якщо серце працює, то кожен рух, кожна маніпуляція має бути дуже точною, відпрацьованою до автоматизму. Звісно, простіше оперувати на «вимкненому» серці.

- Мабуть, недарма дехто з ваших колег жартує, що такі операції - геноцид для хірургів…

- У медиків, зокрема хірургів, жарти, в тому числі й анекдоти, мають свою специфіку. (Сміється.) Проте якщо серйозно, то нічого надскладного в таких операціях немає, просто в хірурга мають бути навички і, що дуже важливо, злагодженість дій усієї команди, синхронність у роботі хірургічних бригад. Методика таких операцій добре відпрацьована, хірурги і весь медперсонал - висококваліфіковані фахівці. Операції без штучного кровообігу, зрозуміло, вимагають від лікаря більшої самовіддачі. Стоїш за операційним столом, і думка іноді пульсує стократ частіше, ніж б’ється власне серце… Накладаєш шунт - і буквально фізично відчуваєш, як легшає чужому серцю. І охоплює відчуття радості, коли уже через п’ять днів після АКШ пацієнт виписується додому. Він може тут-таки сісти за кермо власного автомобіля і поїхати. Адже тепер йому ніщо не загрожує (хвороби серцево-судинної системи небезпечні своєю підступністю, раптовістю).

- Яка летальність при таких операціях?

- Останні сім років показник післяопераційної летальності в нас не перевищує 0,5%. Це втричі кращий результат, ніж у США. Причому жодній людині ми не відмовляємо у хірургічній допомозі. Побільшало людей старшого віку, яких ми прооперували. Пригадую кількох 85-річних пацієнтів, а одному навіть на 87-му році життя зробили шунтування.

- За вашими спостереженнями, яка нині потреба в операціях аортокоронарного шунтування?

- Орієнтовна потреба в операціях АКШ, виходячи з даних медичної статистики, близько 15 тисяч на рік, при цьому на сьогодні таке лікування отримує лише приблизно п’ята частина від цієї кількості.

- Раніше операція з аортокоронарного шунтування вважалася досить-таки ризикованою. Завдяки чому вам вдалося досягти таких результатів у хірургічному лікуванні ІХС?

- Переконливо доведено, що в багатьох випадках хірургічне втручання є найефективнішим, а то й узагалі безальтернативним способом лікування ІХС та її ускладнень.

На жаль, сьогодні смертність в Україні внаслідок ІХС та її ускладнень, зокрема інфаркту міокарда, - одна з найвищих у Європі. І кількість пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями тільки зростає.

Ще до 2000 року ми мали дуже невтішний показник летальності при хірургічному лікуванні ІХС - до 15%. Зараз він менше ніж один відсоток (0,7%). Для порівняння: у Сполучених Штатах післяопераційна летальність - 2,3% (за даними всіх кардіоцентрів США).

Звичайно, за більш як десятилітній період ми багато чого навчилися, з’явилися сучасні апаратура та хірургічні інструменти. Великою мірою досягнутими успіхами ми завдячуємо вузькій спеціалізації. Це - перше. На сьогодні ніде більше не робиться стільки операцій АКШ на працюючому серці, як в Інституті Амосова. А це ж величезна практика (щоденно три-п’ять операцій), справжня школа хірургічної майстерності. Крім того, ми підняли планку вимог до лікарів і всього медперсоналу. Високий кваліфікаційний рівень - це друга складова успіху. І третій чинник - впровадження новинок у хірургічну практику. Ми уважно відстежуємо, що відбувається в світі у хірургічному лікуванні ІХС, їздимо на міжнародні конференції, зустрічаємося із зарубіжними колегами для обміну досвідом. І самі розробляємо нові лікувальні методи.

Так, зокрема, розроблений у нас метод корекції аневризм лівого шлуночка при хронічній ІХС дав змогу знизити летальність при цій патології до 1,4% (за даними Асоціації торакальних хірургів США, смертність у провідних американських клініках при такій патології становить понад 8%).

- Свого часу ви стажувалися в Німеччині, Франції, США. Здається, метод, який ви розвинули до досконалості, допомогли вам упровадити американці?

- Уперше я побачив операції шунтування без апарата штучного кровообігу в американському госпіталі у штаті Техас. Вони буквально полонили мою уяву, і я вирішив упровадити технологію в нашому інституті. Але на той час ми не мали необхідного устаткування, інструментів. У цьому нам допомогли американські колеги. А далі ми вже самі займалися вдосконаленням і модифікацією методу.

- Американці широко практикують і шунтування на працюючому серці?

- Наскільки мені відомо, у них цей метод не дуже поширений. Річ, очевидно, ще й у тому, що він дешевший у порівнянні з технологією шунтування зі штучним кровообігом. У тамтешній медицині нерідко диктують умови бізнесові інтереси.

- Хочете сказати, що в нас поки що не так?

- Зважаючи на наші обмежені фінансові можливості, дешевший метод - та й ще й такий, що дає змогу досягти кращих результатів, - це благо. Технологію шунтування на працюючому серці потрібно ширше практикувати в інших кардіоцентрах. Я вже наводив дані про потребу в аортокоронарному шунтуванні у країні. На жаль, таких операцій на сьогодні виконується ще недостатньо.

- Де ще, крім Інституту Амосова, виконують операції АКШ, в тому числі без штучного кровообігу?

- У столиці - в Київському центрі серця, Інституті імені Шалімова, а також в інших містах - Черкасах, Донецьку, Дніпропетровську, Харкові, Львові, Одесі. Віднедавна - і в АР Крим. На сьогодні центри коронарографії є вже в усіх областях України. Це великий позитив, що в усіх регіонах з’явилася можливість для своєчасної діагностики.

- Нещодавно ви стали лауреатом міжнародної премії Golden OTIS International Trust Award. Що це за відзнака?

- Нагорода для мене стала несподіванкою. Вручили її мені «за значні досягнення в хірургічному лікуванні ішемічної хвороби серця у хворих на цукровий діабет». Завдяки розробленій нами методиці операцій, за останні чотири роки в нас не було жодного летального випадку серед цієї групи пацієнтів. Тоді як у провідних клініках світу показник летальності - 3-4%. При цьому за ці чотири роки у нашому інституті виконано вже понад 600 операцій пацієнтам із ураженням коронарних артерій на фоні цукрового діабету.

- Анатолію Вікторовичу, наша розмова про одну з найболючіших проблем охорони здоров’я відбувається напередодні Дня медика. А у вашій сім’ї і син Сергій став кардіохірургом, і дружина - Надія Миколаївна - відомий дитячий кардіолог...

- Мій молодший брат Леонід - кардіолог, завідує відділенням інфаркту міокарда Київської міської клінічної лікарні швидкої допомоги, його дружина і син також лікарі. Моя невістка - лікар-отоларинголог. А тому навіть у родинному колі, хоч би й хотів відволіктися від щоденних турбот, «відключитися» від медицини, все одно розмова через якийсь час переходить на професійні теми. Та мене це не дратує. Я дуже люблю свою професію і не уявляю життя поза медициною. І почуваюся щасливим - бо можу рятувати людям життя.