«Мисли глобально, дій локально!»

Хоча розмови про про побудову громадянського суспільства точаться вже багато років, ідемо до нього ми довго й важко. Одна з причин такого гальмування, — очевидно, стійкі стереотипи тоталітарного минулого, які, ніби високою огорожею, відділяють внутрішній світ людини (емоційний, різнобарвний, живий) від громадського (в уявленні багатьох — сірого, офіційного, зусібіч контрольованого). Лише дещиця людей, котрим чи то в юності, чи вже у зрілому віці пощастило зробити пролом у цій огорожі й відчути, що і сфера громадського може бути такою ж трепетною, хвилюючою, різноманітною, тим більше при взаємодії багатьох, — сприймає звичну для цивілізованого світу ідею побудови громадянського суспільства без характерних для нас скепсису та цинізму.

Щоб подолати ці перепони, потрібна постійна робота, запровадження певних соціальних механізмів та технологій. Над їх адаптацією й запуском вже не один рік працює Кіровоградський інститут соціокультурного менеджменту, що його очолює відомий на наших теренах учений, громадський діяч Лев Абрамов. Результати досліджень, проведених цією інституцією, можуть зацікавити широкий загал.

Цільові програми — тільки для чиновників?..

— Пане Леве, ви вже не один рік працюєте з громадськими активістами, лідерами громадських рухів, їхніми членами. Бачите зсередини те громадянське суспільство, зростання впливу якого ми всі очікуємо. Що б ви могли сказати про нього?

—Усі ми живемо на певній території із тими чи іншими проблемами. Більшість людей очікують, що ці проблеми вирішить хтось, а частина — сама береться за їх вирішення. Громадські організації, звісно, є дуже різні. Одні вимагають для себе пільг. За основу беруть соціальний захист своїх членів. Це теж непогано. Але є й такі, що орієнтовані на вирішення суспільних проблем. Вони їх бачать, вивчають шляхи розв’язання і пропонують державі алгоритм вирішення, намагаючись змінити життя на краще на локальному рівні. Інколи — вдало, інколи — ні. Небайдужі люди, на щастя, є. Проте їхня ініціатива не завжди впливає на життя суспільства, бо механізми підтримки такої ініціативи не діють повною мірою. Вони вже діють у Польщі, в Росії, навіть у нашій Донецькій області спостерігаються певні зрушення. Там обласна рада проводить конкурс між громадськими організаціями на підтримку значущих для громад ініціатив, а потім, відібравши найактуальніші, фінансує їх реалізацію з місцевих бюджетів. У Кіровоградській обласній раді наші пропозиції на цьому напрямі, на жаль, не знайшли підтримки. А немає механізму — немає й ефективної дії.

— Нещодавно ви презентували громадськості хід реалізації проекту «Суспільний діалог для розвитку регіону». Ішлося також про виконання цільових програм. Обласна рада прийняла їх кілька десятків, вони містять багато корисних і цікавих пропозицій, але виконуються дуже мляво й малоефективно.

— Без держави вирішити якусь значущу проблему неможливо, бо саме вона розпоряджається головним ресурсом — бюджетом. Одним зі способів витрачання бюджетних коштів і є виконання реальних цільових програм. Ми виступаємо за те, щоб існував зворотний зв’язок між тими, хто їх укладає й приймає, та клієнтами цих програм. Думку останніх слід враховувати. Наприклад, діє програма літнього оздоровлення дітей. На неї виділено кошти. КРУ перевіряє їх використання. Так, кошти використали за призначенням — дітей нормально годували, їм було створено всі належні умови. Але недостатнє педагогічне забезпечення призвело до того, що дитина повернулася додому із психологічною травмою. Це конкретний випадок, який стався із сином колеги. Чи потрібна така програма? Так, але механізм її реалізації недосконалий. Вивчення думок дітей, батьків, на наш погляд, позитивно позначилося б на ефективності реалізації програми.

Ми зіштовхнулися з тим, що даних про виконання цільових програм практично ніде не можна знайти. А без інформації неможливо ставити компетентні запитання виконавцям програми. Ми пропонуємо речі, які не потребують додаткових бюджетних коштів: щоб інформація про виконання цільових програм була на сайтах облдержадміністрації та обласної ради; щоб раз на півроку збирали, хоча б вибірково, клієнтів цих програм чи громадські організації, які їх представляють, і вислуховували їхню думку.

Проаналізувавши законодавство, ми виявили, що нормативні документи Кабміну вимагають обов’язкового оприлюднення звіту про виконання цільових програм. Наша ж обласна рада прийняла інше формулювання: звіт може бути опублікований.

— Чи врахувала влада результати ваших досліджень, узагальнюючі пропозиції, рекомендації?

— Частково. Було доручення заступника голови облдержадміністрації Віктора Серпокрилова, яким наші пропозиції частково враховано.

Нам бракує аніматорів…

— По-моєму, не менш актуальне і ваше дослідження ефективності використання клубних закладів.

— Ми — дуже марнотратна нація, хоч і небагата. Наскільки сьогодні ефективна розгалужена мережа клубів та будинків культури, отриманих нами від попередніх поколінь? За радянських часів вони виконували ідеологічну.функцію. Тепер же, крім культно-просвітницької роботи, вони можуть і повинні допомагати вирішувати реальні проблеми реальних громадян. Вони мають стати інституцією, без яких громадяни не можуть жити. Тоді в них буде майбутнє.

Люди не вірять, що настануть зміни на краще. Якщо ми закликатимемо до якихось загальних речей, наприклад — візьмімося всі разом і зробімо своє життя кращим, — нічого не досягнемо. У нас не вистачить ресурсів, сил, аби вирішити загальносуспільні проблеми. А на психічному рівні в людей залишиться травма від поразки.

Але є підхід, випробуваний у світі: «Мисли глобально, дій локально!» Можна ж організувати мешканців під’їзду, щоб його регулярно прибирати? Можна. Так само можна разом із батьками дітей, котрі відвідують якийсь конкретний дитсадок, облаштувати там гарну ігрову кімнату. Це все приклади корисних суспільних дій, які закріплюють позитивний досвід. Людині, котра брала в цьому участь, простіше відгукуватись і на значущі ініціативи, бо вона переконалася, що ефективна взаємодія можлива.

Такими речами у нас займаються самородки, а треба, щоб займалися професіонали. У всьому світі їх називають аніматорами і вчать за спеціальними програмами. У Великобританії це ледь не університетський фах, широко розгорнуто таке навчання і в Польщі.

— А в нас?

— Наш інститут спільно з польськими колегами вперше в Україні проводив заняття школи аніматорів. Сьогодні з випускниками цієї школи ми активно співпрацюємо. Якби ми мали хоча б у кожному третьому Будинку культури спеціально підготовленого аніматора, ми б жили в іншому суспільстві. Випускники нашої школи Олександр Барвінський та Тетяна Шокало, наприклад, допомогли громаді села Протопопівка Олександрійського району вирішити проблему ремонту школи. Там громаді треба було зібрати десять відсотків вартості робіт (решту компенсовувала міжнародна організація), вони допомогли організувати благодійний аукціон, справу вдалося вирішити. Якщо діяти таким чином, то й ставлення до клубів зміниться.

— Але наразі не те що не в кожному селі — навіть не в кожному районі є заклади, котрі так діють!

— Звісно, тому в цій справі ми маємо великий потенціал, і було б злочином, великою помилкою його не розвивати й не використовувати. З’являється прошарок небайдужих людей із позитивним досвідом вирішення суспільних проблем. Якщо людина звикла хоча б частину своїх проблем вирішувати самотужки — це вже інша людина. Вона не ставитиметься байдуже і до значущих проблем — неповаги до себе, корупції. Змінювати людину можна тільки через позитивний досвід, через суспільно корисні дії. Це, власне, те, заради чого існує наша організація.

Проте ці підходи слід закріпити законодавчо. Ми зараз реалізуємо загальнонаціональний проект «Спільний шлях у майбутнє». Вивчатимемо досвід клубних закладів інших областей України, аби в положенні про клубні заклади та Будинки культури, яке затверджує Міністерство культури, було зафіксовано, що співпраця з громадськими організаціями, сприяння благодійності є фаховою ознакою цих закладів. Але точного формулювання поки що немає, наші дослідження тривають. По їх завершенні буде проведено конференцію спільно з Міністерством культури, яка й дасть остаточне формулювання. Ми вивчаємо вітчизняний досвід і хочемо, щоб саме національна модель лягла в основу.

А ти знаєш, як діє державний механізм?

— Чи не здається вам, що значним гальмом на шляху до громадянського суспільства є низька активність самих громадських організацій? Це видно і з діяльності громадської ради при ОДА, від якої чекали набагато більшої активності.

— Чи повною мірою використовують громадські організації потенціал дорадчих органів, які з’явилися у владі в 2005 році? Звісно, ні. Причин кілька. Першим кроком нашої громадської ради було подання реалізації механізму соціального замовлення. Він не був прийнятий. Це відразу знизило ентузіазм громадських лідерів. Але головне те, що лише одиниці з-поміж них чітко знають, як діє державний механізм. Щоб реалізувати реальну пропозицію, треба знати, як її сформулювати, і подати так, аби механізм конкретного органу влади (ОДА, обласної ради) спрацював. Тож, можливо, добрі пропозиції і подавались, але державний механізм їх не сприймав, — не формат. Для цього у громадських організаціях повинні бути спеціально підготовлені фахівці. Їх практично немає. Чому? Бо не діє механізм підтримки громадських ініціатив. Виходить замкнене коло. Плюс ще й те, що громадські організації не мають коштів на утримання таких фахівців.

— Неодноразово йшлося про досвід багатьох європейських країн, де кожна людина з тих податків, що вона сплачує державі, з власної ініціативи може спрямовувати, скажімо, один відсоток на громадську організацію, яку підтримує. Але лідери громадських організацій Кіровоградщини чомусь скептично ставляться до винесення цієї ідеї на законодавчий рівень. Чому? Адже це справді незалежне джерело фінансування!

— Так, це дуже непоганий варіант наповнення бюджетів громадських організацій, який діє в багатьох країнах. Але це передбачає насамперед одне: ці організації мають бути потрібні не менеджменту, не владі, а громадянам. Зараз ідеться про прийняття нового закону про громадські організації. Можливо, в ньому буде враховано зазначену пропозицію. Реальна суспільна потреба в цьому є, але чи буде вона реалізована — відкрите питання.