Меланн Вервір: «Я вважаю, що Україна заслуговує кращого!»

На початку листопада Україну черговий раз відвідала пані Меланн Вервір - спеціальний посол із глобальних жіночих проблем Держдепартаменту США. В адміністрації президента Клінтона вона працювала керівницею апарату першої леді. Крім того, пані Меланн - засновниця і голова ради директорів неурядової організації Vіtal Voіces Global Partnershіp, що займається підтримкою глобального жіночого лідерства.

У Києві пані Меланн взяла участь у круглому столі з представниками громадянського суспільства, зустрічалася з кількома українськими міністрами та відомими політиками, а у Львові виступила в Українському католицькому університеті з лекцією «Просуваючи демократичне майбутнє України».

Кореспондент DT.UA спілкувалася з пані Вервір на тему проблем, з якими зіштовхуються жінки у світі та в Україні, зокрема у сфері доступу до політики, а також про можливості змінити ситуацію, про жінок-лідерок світового рівня - Юлію Тимошенко та Хіларі Клінтон.

- Пані Вервір, чи справді важливо і доцільно залучати більшу кількість жінок до так званої великої політики? Як би ви прокоментували ситуацію з цим у світі загалом?

- Звісно ж, доцільно говорити про жінок у політиці. На мою думку, політика - одна з найнедоступніших твердинь для жінок у будь-якій частині світу. Добитися розподілу влади - дуже складна мета, особливо коли немає великого бажання цією владою поділитися. Але розмаїття, яке включає і жінок як акторок, дуже важливе для якості політичного процесу, бо половина населення мусить мати можливість брати участь у прийнятті рішень. Якщо жінок усунути від влади, втрачається стільки талантів, корисного досвіду та ресурсу. Не береться до уваги думка й інтерес половини людства, а також сімей, про які жінки турбуються. При цьому внесок жінок у розбудову суспільства - значний. Недарма ж держсекретарка Хіларі Клінтон зазначила, що рішення активніше включати жінок до політичного процесу - не тільки правильне, а й розумне.

Якщо порівняти доступ жінок до освіти, охорони здоров’я, ринку праці та сфери політики, то стає очевидно, що саме з останньою складовою у світі загалом і в низці країн зокрема великі проблеми. У щорічному Звіті з глобального гендерного розриву (який готується Світовим економічним форумом) зазначено, що спостерігається істотний прогрес у зменшенні розриву між доступом жінок і чоловіків у різних сферах, окрім політичної - доступу до вищих щаблів влади, що є проблемою для переважної більшості країн світу. А якщо подивитися на ті країни, котрі досягли прогресу в доступі жінок до політики, то це їм вдалося передусім завдяки так званим підтримувальним діям.

- Про підтримувальні дії, тобто гендерні квоти, йдеться і в Законі України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». З вашого досвіду, якими вони бувають, і чому їх доцільно використовувати?

- Це досить поширені заходи, до яких вдаються на різних рівнях, залежно від країни. Квоти приймали, коли писалися конституції (наприклад, після революцій або воєн), чи під час інших політичних трансформацій. Зокрема, доля жінок у країнах так званої арабської весни вирішуватиметься у ході конституційного процесу. Звісно, це, з одного боку, передбачає певні складнощі, з іншого - відкриває нові перспективи. Але, якщо все буде правильно зроблено, жінки отримають нові можливості.

Окрім того, підтримувальні дії у конституціях стосуються таких постконфліктних країн як Руанда (країна з найбільшим у світі відсотком жінок у національних парламентах - 56,3%. - Авт.) чи Афганістан (жінки становлять 27,7% у парламенті. - Авт.), де без них жінки навряд чи отримали б третину місць у парламенті.

Підтримувальні дії можуть втілюватися і без конституції, але це передбачає активну участь парламенту, що доволі складно. Навряд чи члени парламенту охоче голосуватимуть за ті питання, котрі не дуже стосуються їхніх інтересів. Для ілюстрації можна розглянути боротьбу в Індії впродовж низки років за такі зміни. Причому Індія - дуже хороший приклад того, що може трапитися на місцевому рівні. 10-15 років тому, коли було прийнято гендерні квоти на рівні сіл (тобто дуже локально), на національному рівні ситуація була малообіцяюча. Однак це стало першим кроком до розв’язання проблеми малого представництва жінок у політиці. Я тоді відвідувала Індію з Хіларі Клінтон, вона ще була першою леді. Ми мали обід із деякими політиками, які просто сміялися над цією ідеєю, зазначаючи, що квоти займуть дружини політиків, які й надалі прийматимуть усі рішення. Але наразі півтора мільйона жінок залучені до політики на місцевому рівні, що називають «мовчазною революцією». Я зустрічалася з деякими жінками у різних куточках Індії. Вони працюють над практичними речами - поліпшенням санітарних умов, розвитком освіти, тобто над потребами своїх спільнот. Результати досліджень демонструють: існує позитивна кореляція між участю жінок у політиці та покращенням рівня життя людей. Тобто це один зі способів збільшення кількості жінок у політиці.

- Які ще є успішні механізми залучення жінок до політики? Очевидно, ініціювати зміни мають самі жінки.

- Я саме повернулася з Конгресу жінок у Польщі, яка зробила величезний крок у напрямі залучення жінок до великої політики. Такий захід вперше було проведено у 2009 році. Зібралися жінки зі сфери бізнесу, політики, громадського сектору, жінки-журналістки тощо, які прибули з різних куточків країни, представляли різні вікові групи й мали конкретну програму. Цей конгрес був впливовий, адже представляв різноманітні соціальні групи. В уряді Польщі відбулися вагомі зміни. Одна зі змін, яку внесли торік, стосувалася прийняття гендерних квот на рівні партій. У партійних списках жінки мають становити 35%. Однак від партій залежить, чи будуть вони у прохідній частині. Основні партії доволі серйозно до цього поставилися. В результаті кількість жінок у парламенті істотно зросла (наразі становить 23,7%. - Авт.). Звісно ж, ці підтримувальні дії прийшли через законодавство, та водночас вони були пролобійовані потужним жіночим рухом. І це дуже важливо.

Інша вагома проблема - партії, які є «воротарями» політичного процесу. Вони не можуть і далі не забезпечувати жінок, котрі залучені до поточної діяльності партій і очікують, що за них голосуватимуть виборці, можливістю взяти участь на рівні прохідних частин партійних списків. У Франції на рівні законодавства було встановлено «покарання» за недотримання обіцянки включати жінок у партійні списки. Якщо цього не станеться, партії мусять сплачувати податок.

- В Україні недавно відбулися парламентські вибори. Відповідно до попередніх даних, жінки у Верховній Раді становитимуть лише 10%. Це на два-три відсотки більше, ніж у парламенті попереднього скликання, але прогрес незначний. Яка ситуація з жінками у великій політиці США?

- У США ситуація не така позитивна, як мала б бути. Але в результаті останніх виборів 20 членів зі 100 у нашому сенаті - жінки. Завжди було важко мати жінок у нашій верхній палаті. Так званий гендерний розрив був доволі важливий для президента Обами на останніх виборах (серед його виборців жінки становили 56%, тоді як за Ромні більше голосів віддали чоловіки, 54%. - Авт.). Медіа відзначили істотну роль участі жінок у виборах нинішнього року.

Загалом, слід згадати й аргументи проти підтримувальних дій. У США немає гендерних квот. Навіть представниці владних верхівок бізнесу чи політики скептично заявляють: «Чому вони мають існувати? Невже ми самотужки не можемо перемогти?» Це легко сказати. Але є парламенти, в які ви ніколи не ввійдете. Або які пропустять лише дуже малий відсоток жінок. Тому існують квоти, аби «відкрити» цей прохід. Причому вони - лише тимчасові заходи, які потім справді можуть стати непотрібними. Наприклад, в Індії тепер багато жінок працюють у політиці на місцевих рівнях. Пересічні громадяни звикли до жінок-політиків, які впевнені у собі, мають досвід.

Відповідно, інша важлива річ - упевненість, навички. Я зустрічаю величезну кількість жінок у політиці, які розповідають мені про проблеми, з якими зіштовхуються. Наприклад, одна зазначала: «Якщо ти не одружена, люди скажуть, що з тобою щось не так. Якщо ти одружена, тобі слід сидіти вдома й піклуватися про родинне вогнище». Вам потрібно мати шкіру носорога, аби працювати у політиці. І також - гроші. Жінки не мають доступу до такого типу матеріальних ресурсів, як чоловіки. У США існує «Список Емелі» (EMILY’s List - акронім вислову Early Money Is Like Yeast - «гроші, зібрані якомога раніше, є дріжджами». Тобто мається на увазі, що доцільно мати фінансову підтримку для жінок на початку передвиборної кампанії. - Авт.). Є різні його варіанти.

- Ситуація з доступом жінок до великої політики в Україні далека від бажаної. Було близько десятка різних спроб запровадити квоти законодавчим способом. На початку весни провідні політичні партії України обговорювали проблему залучення жінок до політики, деякі відзначали можливість запровадження добровільних партійних квот. Але наразі все ж таки представництво жінок у прохідних частинах партійних списків є малим. Які з перелічених вами механізмів (підтримувальні дії - гендерні квоти, жіночий рух, жіноче лобі та фінансова підтримка жінок) можуть, на ваш погляд, спрацювати в Україні?

- Дуже багато важить у цьому процесі роль партій, і саме на них слід тиснути, аби домогтися результату.

Важливо також залучати жінок із партій, з різних організацій, жіночого руху до заходів, котрі б привертали увагу до проблем гендерної рівності. Причому тематика заходів не завжди може безпосередньо стосуватися жіночих питань. Це може бути, наприклад, тематика майбутнього України, як його бачать саме жінки, зокрема у сфері охорони здоров’я, економіки тощо. При цьому слід переконатися, що ці питання неодмінно будуть включені до порядку денного. Організація таких заходів потребує чималих зусиль.

Я помітила в Україні (хоча й не впевнена, що мої спостереження репрезентативні) розчарування станом залучення жінок у політику. А якби таке глобальне всеукраїнське об’єднання жінок відбулося (як помаранчева революція - за способом організації), коли б жінки з усіх куточків України, а також чоловіки, які їх підтримують, об’єдналися навколо спільної мети - це було б супер. Тоді можна було б говорити про зміни.

Я не думаю, що в Україні легко буде провести закон про квоти, наприклад, через Верховну Раду, бо, знаючи її особливості, сумніваюся в підтримці депутатами такого законодавства. Законопроекти схожого плану мають з’являтися передусім як «низова ініціатива» - від організованого жіночого руху та чоловіків, котрі цей рух підтримують. Але вони потребують також лідерства «нагорі» - у політиці. Слід мати лідерок двох рівнів - серед політиків і серед жіночого руху як низової ініціативи.

Справді, потрібно докласти чимало зусиль і натхнення. Я вірю, ця країна - складніша, ніж здається на перший погляд. Погляньте, що сталося на виборчих округах Києва. Пересічні громадяни мають усвідомлювати значення уряду у своєму житті. Адже зміни відбудуться лише тоді, якщо люди їх вимагатимуть.

- Для низового руху нам справді потрібні яскраві лідерки. Як випливає з опитування громадської думки, ставлення пересічних українців стало прихильнішим до участі жінок у політиці. Чи не найбільшу роль у цьому зіграла Юлія Тимошенко. Що ви можете сказати про ситуацію, в яку вона наразі потрапила, про її ув’язнення?

- Я вважаю, що це ганебно! Якщо говорити про випадок із Юлією Тимошенко, то як можна було організувати процес таким чином, аби він не відповідав жодним міжнародним стандартам?! Її кинули до в’язниці, зігнорувавши відповідний процес, який слід було виконати. І це колосально зашкодило Україні. У США, в ЄС, загалом у світі - я щойно повернулася з кількох країн - відзначають, що ситуація з ув’язненням Ю.Тимошенко в Україні - погана, неприйнятна. Це помилка. Жахливий символ! Не думаю, що можна навести бодай якийсь аргумент, який допоміг би з цим змиритися.

- Як ви загалом оцінюєте політичну ситуацію в нашій країні? Що думаєте про українські вибори-2012?

- Моя думка ґрунтується на різноманітних аналітичних матеріалах про ваші вибори. Я б відзначила такі проблемні аспекти виборів, як зловживання адміністративним ресурсом, ситуації з окремими місцями на мажоритарних округах, тиск на медіа, факти корупції. Ви це знаєте краще за мене, адже інформація про такі випадки вже активно поширена. Чимало говориться також про передвиборну кампанію. Адже вибори - то, власне, лише один день. Передвиборна кампанія також пройшла з багатьма проблемами. Причому про низку проблем говорять як українські організації, що аналізували вибори-2012, так і ОБСЄ, ЄС. І це зводить нанівець демократичний прогрес. Не так давно Україна святкувала 20 років незалежності. Демократія - то боротьба, а не завершений, досконалий процес. Знаю це з досвіду США.

Я вважаю, що Україна заслуговує кращого! Це країна з безмежним потенціалом. І раніше вона вже довела, що приймає демократичні цінності.

- В українських медіа промайнула інформація, що Хіларі Клінтон вирішила залишити велику політику. Як ви можете прокоментувати це рішення вашої хорошої колежанки?

- Не думаю, що вона вирішила залишити політику як таку. Політика - це те, що стосується людей, це конкретні дії, якими ви покращуєте свою країну в різний спосіб. Це не лише участь у виборчому процесі. Задовго до того, як Хіларі Клінтон виставляла свою кандидатуру до сенату, а потім - на посаду президента США, вона була активна у політиці. І це стосувалося не лише підтримки свого чоловіка. Вона багато робила, ще коли навчалася в коледжі. Тобто, як я розумію, ваше питання, радше, стосується того, чому Хіларі Клінтон не висувала свою кандидатуру на посаду президента нинішнього року. Стосовно цього рішення вона сказала, що вже досить довго була присутня у великій політиці. І настав час залишити такі справи задля інших речей, які вона хотіла б зробити. Вважаю, ми маємо поважати це її рішення.