Мар’яна Савка: «До дитячої книжки не можна підходити з позиції сили»

Мар’яна Савка народилася в маленькому містечку на Тернопільщині, найбільшою окрасою якого був театр її батька, Ореста Савки, режисера і бібліомана. Одночасно з навчанням на філфаці Львівського університету ім. І.Франка відвідувала акторську студію Молодіжного театру ім. Леся Курбаса. Кілька років займалася науковою працею та журналістикою. Автор поетичних збірок «Оголені русла», «Малюнки на камені», «Гірка мандрагора», «Кохання і війна» (разом із Маріанною Кіяновською). Лауреат Міжнародної журналістської премії ім. В.Стуса.

У 2002 році Мар’яна та її чоловік Юрій Чопик заснували «Видавництво Старого Лева». Видали дитячі книжки: «Зимова книжечка», «Казки Старого Лева», Д.Цвєк «Малятам і батькам», М.Савка «Корова кольорова», М.Савка «Чи є в бабуїна бабуся?», Я.Бжехва «На землях бергамотах», М.Конопніцька «Про краснолюдків і сирітку Марисю», Т.Янсон «Країна Мумі-тролів» (книги перша і друга), які здобули чимало престижних видавничих нагород.

Категорично: поетична творчість і бізнес не можуть поєднуватися в одній людині. Якщо хтось стверджує, що в його випадку це саме так, при ближчому дослідженні обов’язково виповзає на світ та чи інша невідповідність. Або не варто говорити про поезію — маємо графоманське самовираження бізнесменського «я», або ж бізнес виявляється радше мрією-прожектом, аніж конкретною справою. Так завжди. Інакше не буває.

Коли три роки тому тонка й романтична, як і її поезія, Мар’яна Савка розповіла мені про наміри заснувати разом із чоловіком власне видавництво дитячих книжок («ДТ» №12(387), 29.03.02), зізнаюся, я не була впевнена, що почую колись про книжки цього видавництва. Проте невдовзі про них почула вся книжкова Україна. «Темна конячка» (хоча яка там конячка — лев!) почала одну за одною виборювати найпрестижніші премії — від Львівського форуму видавців до столичного рейтингу «Книжка року», часом залишаючи «з носом» самого Івана Малковича, котрий досі не знав конкурентів у справі видання дитячої книги.

Кожна книжка «Видавництва Старого Лева» — подія, до того ж їхня поява завжди супроводжується театралізованими акціями, зрежисованими Мар’яною, яка має театральне минуле. От і недавно мій син зазнайомився зі справжніми мумі-тролями, про яких знає практично все — з тієї-таки книжки «Видавництва Старого Лева». Тепер із захопленням читає другий том. І я вже уявляю, з якою нетерплячкою чекатиме на третій…

Успішний бізнес. І справжня поезія. Виявляється, таке буває.

— Успіх «Видавництва Старого Лева» збоку здається просто блискавичним. Як вам це вдалося?

— Може, воно і виглядає як блискавичний успіх, але зсередини це почасти каторжна праця, а часом просто відчай від того, що ти стільки хочеш зробити, а твої можливості обмежені: і фінансові, і часові, і фізичні… Це праця для фанатів, проте я не шкодую, що ми почали цим займатися. Сподіваюся, що за цей період, трохи більше двох років, ми здобули досить багато власного досвіду, який тепер дозволяє щось по-новому осмислювати, сміливіше дивитися, що там, попереду.

— Обираючи саме цей сегмент видавничого ринку, ви не боялися конкуренції з нашим магнатом дитячої літератури — Іваном Малковичем?

— Ми взагалі про це не думали, ми думали про те, чим нам цікаво займатися. Івана Малковича і його книжки ми дуже любимо, і питання конкуренції у нас не виникало на горизонті. На щастя, ми в нормальних стосунках з усіма видавцями. Здорова конкуренція — річ потрібна, вона стимулює процес, проте зараз нам потрібна не стільки конкуренція, як єдність видавців задля лобіювання певних інтересів. Скажімо, болючою проблемою нашої галузі є гігієнічна сертифікація дитячої літератури. Законодавчі норми створені без будь-якого врахування інтересів видавців і є апріорі неможливими до виконання. Вони неймовірно гальмують книговидавничий процес, відволікають від роботи, завдають великих збитків, а насправді не захищають книжку і створюють чудесний ґрунт для хабарництва. Ми вже ініціювали подання до наших урядовців і дуже сподіваємося, що в цій ситуації інші видавці будуть на одному боці барикад.

— Зараз ваш основний напрямок роботи — переклад і видання зарубіжної дитячої класики. Чи існують у цій сфері підводні камені?

— Цього року ми дійсно видавали переважно світову дитячу класику. Це дуже хороша тема, але вона міцно схоплена потужними видавничими монстрами, і власне отут конкуренцію витримувати складно. І нам би хотілося зараз створювати українську сучасну дитячу книжку. В Україні, як і скрізь у світі, існує багато фундацій, які підтримують перекладну літературу, і практично немає жодних дотацій на підтримку українських авторів. А це треба робити в першу чергу, чого ми й чекаємо від нашої молодої влади. Треба піднімати престиж української дитячої літератури, бо вона у нас поки що перебуває у катакомбному становищі.

— Чому, на вашу думку?

— У нас є дуже професійні дитячі письменники, і разом із тим корпус сучасної дитячої літератури якось слабо вимальовується. Можливо, в цьому винні і видавці, які видають і перевидають перекладні твори і перевірену класику — бо так простіше і надійніше. Тому дуже потрібна державна підтримка сучасних українських дитячих авторів. Треба зламати стереотип, згідно з яким апріорі краще те, що не наше, вже перевірене роками і різними країнами. Дитяча аудиторія дуже вдячна, вона не старіє, тому цей напрям літератури є абсолютно перспективним. Але це один із найскладніших різновидів видавничої діяльності. Дитячу книжку створити набагато важче, ніж дорослу. Чому Іван Малкович так довго, любовно готує кожну книжку? Вона справді мусить бути витримана часом, як добре вино. Це справа дуже делікатна. До дитячої книжки не можна підходити з позиції сили. Треба з великою уважністю підходити і до авторів, і до художників, і до всіх, хто над нею працює. Бо в книжці має бути закладена добра енергетика.

— Чим ви керуєтеся у доборі авторів, художників? Спираєтеся на спогади власного дитинства чи маєте «експертів» відповідного віку?

— Ми намагаємося збирати думки різних людей, але в першу чергу керуємося інтуїцією — я взагалі в житті покладаюся передусім на неї — і власними смаками. Можливо, це звучить досить самовпевнено, але хочеться видавати саме ті книжки, які тобі подобаються. Хоча, можливо, комерційний успіх могли б принести зовсім інші книги. Це, до речі, невеличка пастка для видавців: часто комерційно виграє той, хто відключає свої особистісні смакові критерії, а робить професійний маркетологічний зріз. Але мені здається, якби ми керувалися таким принципом, то втратили б якусь свою унікальність, ексклюзивність нашого маленького «Видавництва Старого Лева». Тому хочеться поки що балансувати між цими двома берегами.

Наприклад, у нас зараз в роботі чудова книжка сучасних авторів, відомих у «дорослій» літературі, — а це збірник їхніх дитячих творів, я їх умовно називаю «Неслухняними віршами». Він мені настільки подобається! Там багато гумору, і дорослого, і дитячого водночас. Досить знані імена: Віктор Неборак, Сергій Жадан, Юрко Винничук, Неоніла Стефурак, Галина Малик…

— Як і чому почала писати дитячі вірші «доросла» поетеса Мар’яна Савка?

— Напевно, до цього спонукало заняття видавничою справою. Саме дитячу літературу мені хочеться читати. Зізнаюся, що часто не читаю «дорослих» книг тому, що мені незручний шрифт, він занадто дрібний і щільний, — а мені подобається вільне дихання, яке є у дитячих книжках. Тоді, здається, легше сприймається думка і сенс цього твору. Ми з Юрком разом дійшли спільної думки, що саме дитяча література для нас цікава.

— Ваше видавництво є зразком сімейного бізнесу. Як ви з чоловіком розподіляєте обов’язки — бізнесові і сімейні?

— Ми ніколи цього не розподіляли. Працюємо разом, мало відпочиваємо, бо коли ти закінчуєш робочий день, то не перестаєш далі обговорювати справи, «варитися» в тих темах — але оскільки нам обом вони цікаві, то ми не дуже втомлюємося від цього. Ми намагаємося всіляко одне одному допомагати і більшість речей вирішуємо колегіально. В нас дуже близькі смаки, бо вже багато років разом, і майже завжди нам подобаються одні й ті ж речі. Тому ми не конфліктуємо, коли готуємо книгу, хоча у разі потреби кожен із нас може стійко відвойовувати свою точку зору. Не знаю, чи могли б ми одне без одного щось зробити і чи взагалі робили б. Напевно, поодинці жоден з нас цієї справи не почав би.

— Наскільки бізнес залишає вам час і натхнення для поезії?

— Часу насправді дуже мало. Я б воліла іноді брати відпустку десь на тиждень… не знаю, правда, наскільки це реально, і чи не захотіла б я наступного дня повернутися. Але хотілося б мати більше часу на розмови з самою собою. Коли забагато інформації заповнює твій простір, для власних поетичних думок досить складно знайти місце. Та все ж таки щось пишеться з поезії, хоч і не настільки багато, як, можливо, хотілося б.

— Здається, першу велику нагороду на Львівському форумі видавців «Видавництво Старого Лева» отримало все-таки не за дитячу книжку, а за збірку віршів Мар’яни Савки…

— Тоді ми отримали одночасно дві нагороди — і за дитячу книжку Дарії Цвєк «Малятам і батькам», і за «Гірку мандрагору». Це й досі улюблена моя поетична збірка. До речі, ми зараз готуємо дуже цікаву недитячу книгу. Це збірка одинадцяти поетес, я сподіваюся, вона вже в травні-червні побачить світ. Там будуть Олена Галета, Ірина Старовойт, Маріанна Кіяновська, Марія Кривенко, Ліда Мельник, Вікторія Садова, Олена Гусейнова, Ярина Санчишин, Дарка Сироїд, Галина Крук, ну і Мар’яна Савка… Ми хочемо зробити її красивою, з гарними портретами кожної жінки.

Я колись піднімала у пресі цю тему: чоловіки-поети в нас люблять і вміють себе піарити, а жінки — ні (за винятком деяких дівчаток з проблемами пубертату), і мене це дивує: вони ж нібито мають більше підстав для цього! Але на жінках лежить такий величезний пласт обов’язків перед «сім’єю, народом і Україною», що в них просто не вистачає на це психологічної сили, снаги. Мені хочеться, щоб цей проект супроводжувався цікавими і красивими акціями: рудименти театрального минулого підказують мені, як це можна зробити. Хоча тепер важко перевершити поетичне шоу Юрка Андруховича, на якому я нещодавно була, для цього треба вигадати щось геть екстраординарне.

— Чи ви надалі друкуватиметеся як поетеса тільки у власному видавництві? Коли чекати наступну збірку?

— Нинішнього року це точно, більша частина цієї книжки вже написана. А чи в нашому видавництві… можливо. В мене є інші пропозиції, але чоловік уже почав дорікати: а чому ти збираєшся віддати комусь іншому? І поки що я остаточно не вирішила, чи віддаватиму, чи ні.