МАМА ЛЬОТЧИК — НУ ТО Й ЩО?

Проблема рівноправності жінок у суспільстві (або, інакше кажучи, гендерної рівності) останнім часом стала досить актуальною. Уже ніхто не заперечує, що жінка може бути освіченішою, ніж чоловік, мати вищий рівень інтелекту й фахової підготовки. Проте традиційний погляд на жінку виключно як на «хранительку домашнього вогнища» все ще побутує, зокрема й у найрозвиненіших країнах.

У світовому масштабі жінки, як і раніше, становлять більшість бідних — 70%, потерпають від різних форм насильства й беруть малу участь у процесі ухвалення відповідальних рішень. Лише відносно недавно Амстердамська угода 1999 року закріпила на урядовому рівні в країнах—членах ЄС принципи політики гендерної рівності. Нині реалізація будь-якого проекту можлива в цих країнах лише за умови, що скористатися його результатами однаково зможуть як жінки, так і чоловіки. Проте про повну рівність статей говорити передчасно.

Це засвідчують дослідження, проведені західними соціологами в системі вищої освіти. Хоча частка жінок серед студентів вищих навчальних закладів ЄС трохи вища, ніж чоловіків, жінки-викладачі в системі вищої освіти представлені слабко. У середньому їх частка не перевищує 26% усього викладацького складу. Особливо низькою наприкінці минулого десятиліття вона була в Німеччині — 9%, Ірландії — 12%, Бельгії — 14% і Нідерландах — 15%. Найбільше жінок-викладачів у Фінляндії — 36% і Швеції — 33%.

Більше того, як засвідчують дослідження, існує загальна тенденція в системі вищої освіти країн ЄС відводити жінкам нижчі місця в посадовій ієрархії. Якщо серед асистентів жінок було 32%, серед доцентів їх уже 28%, а серед повних професорів — 11%. Слабке представництво жінок спостерігається й у галузі наукових досліджень. У 1999 р. 66% дослідників у державних установах і 72% у секторі вищої освіти становили чоловіка. Тільки в кількох країнах жінок-вчених було більше, ніж чоловіків, і лише в одній країні — Португалії — було досягнуто паритету. Найнижчий показник залучення жінок у технічні науки зафіксовано у франкомовній Бельгії — 2%.

Проте ідеї гендерної рівності дедалі більше стають надбанням мас. Особливо це стосується країн Скандинавії. Поліпшення становища жінок тут настільки значне, що змінилося, як зазначають спостерігачі, у цілому «обличчя» політики. Ідея рівності статей проникає у країни Азії й Африки: приміром, нещодавно здобули право голосу жінки Ємену, у Гані «слабкій статі» надають до 40% місць у виборних органах влади. Розширилися й економічні права жінок — вони отримали можливість успадковувати землю й розпоряджатися власністю нарівні з чоловіками.

Проблеми гендерної нерівності існують і в Україні. Цікаво, що з розвитком економічних реформ погляди на жіночу рівноправність поляризувалися. Якщо раніше й побутували уявлення, що жіноча справа — сидіти вдома, виховувати дітей і догоджати чоловікові, то можливостей для їх реалізації було замало: сидячи вдома, жінка вважалася дармоїдкою й підпадала під відповідну статтю. Сьогодні українська жінка, з одного боку, одержала більше можливостей для самореалізації, економічної незалежності від чоловіка. А з другого — зросли й можливості багатьох наших чоловіків: вони вже у змозі утримувати дружину й вимагають статусу глави родини з усією відповідною атрибутикою. Отож, у середньому погляди на роль жінки в суспільстві в нас практично не змінилися.

Частково про це свідчить і такий факт: на минулих виборах за жінок-кандидатів проголосував лише 31% опитаних фахівцями центру «Соціальний моніторинг». У тому, що існує дискримінація жінок, переконані 57% респондентів. Значною мірою це пояснюється домінуванням у суспільстві патріархальних поглядів на сім’ю та жінку виключно як на хранительку домашнього вогнища.

За даними російських соціологів (при певній корекції вони цілком застосовні й до Україні), лише 40,8% чоловіків і 50% жінок вважають: для жінки робота й родина важливі однаково. Третина опитаних чоловіків переконані: для жінки сім’я важливіша за роботу. Такого ж погляду дотримуються і 27% жінок. Переважна більшість опитаних вважають необхідною для жінки перерву в фаховій діяльності у разі народження дитини — 73% чоловіків і 75% жінок. Більше того, на думку 20% респондентів-чоловіків і 16% — жінок, жінці взагалі нічого займатися професійною діяльністю, а краще всі сили спрямовувати на домашнє господарство. Такі погляди впливають і на розподіл домашніх обов’язків. Попри те, що заробіток середньостатистичної дружини, як правило, дорівнює заробітку середньостатистичного чоловіка, домашнє господарство й виховання дітей (особливо маленьких) усе-таки вважається жіночою справою, незалежно від того, працює жінка чи ні. За даними опитувань, професійно зайнята жінка витрачає в середньому на домашнє господарство й виховання дітей удвічі більше часу, ніж її чоловік. Тим часом вітчизняне законодавство практично повністю зрівняло у правах жінку з її «повелителем» — чоловіком. І взяти ці права — під силу кожній.