Квітень. Леппер

Анджей Леппер, цей польський Жириновський, один із найскандальніших політиків сучасної Європи, вже на днях може стати віце-прем’єром в уряді своєї країни. Те, що ще кілька місяців тому здавалося жартом, сьогодні стає політичною реальністю. Людина, котрій не варто потиснути руку, обрання котрої навіть на високу посаду в парламенті завжди сприймалося як прояв політичної безпринципності з боку сил, що голосували за Леппера, стає членом урядової коаліції і обіцяє своїм прихильникам міністерські портфелі. Ґвалт!

Поляки цього не бажали. Коли голосували за партію близнюків-популістів — «Право і справедливість», сподівалися на її коаліцію з ліберальною «Громадянською платформою». Справедливість, втім, виявилася у праві Леппера бути віце-прем’єром зовсім в іншому польському уряді. І не варто заспокоювати себе розмовами про політичну доцільність. Це неправда. Навіть коли австрійські консерватори змушені були створити урядову коаліцію з Партією свободи, її лідер Йорг Хайдер — австрійський Леппер — до уряду не ввійшов. Йому вдалося пояснити, що своєю появою в урядовій резиденції він компрометує рідну країну. Напевне, Хайдер не повірив. Проте змушений був погодитись. Однак польські консерватори відрізняються від австрійських не тільки цим, а й спокійним ставленням до особистості свого нового партнера. Вони й раніше створили б коаліцію саме з ним — ось тільки громадська думка, яка вірила у можливість чогось набагато поряднішого, заважала. Тепер громадська думка вже призвичаїлась. І можна не соромлячись домовлятися з ким завгодно.

Ми звикли вислуховувати поради з Варшави. Звичайно, сусіди просунулися набагато далі і в розвитку суспільства, і в економічних реформах, і в європейській інтеграції. Однак усе це не повинно заважати нам побачити серйозну хворобу сучасної Польщі. Не Польщі Валенси і Мазовецького, навіть не Польщі Квасьнєвського і Бузека, а Польщі братів Качинських.

Це все ж таки інша Польща. Ймовірно, реакція на успіхи й невдачі реформ не могла бути інакшою. Ймовірно, мине й це. Як сказав незадовго перед смертю Станіслав Лем: «Близнюки потонуть у морі обіцянок, яких не будуть здатні виконати». Однак це станеться не сьогодні. Сьогодні ж ми можемо говорити про деградацію польського політичного класу, про тріумф популістів, про заміну цінностей гаслами, про ханжество, яке замінило мораль. І про те, що політики нескінченно далекі від мислячої частини суспільства. Тільки один польський міністр, інтелігент і джентльмен Стефан Меллер відгукнувся на можливе створення союзу з Леппером повідомленням про свою відставку з посади керівника зовнішньополітичного відомства. І більше ніхто. Звичайно, в такій Польщі віце-прем’єром може бути тільки Анджей Леппер. А чому тільки віце-прем’єром? Однодумці вже називають його прем’єр-міністром. Ви вважаєте, що вони помиляються? Однак донедавна ніхто не міг уявити цього чоловіка навіть у віце-прем’єрському кріслі!

Безвідповідальний популізм — справжній король старого континенту. Принаймні «нашої» його частини. У день, коли «польський Жириновський» небезпечно наблизився до влади, справжній Володимир Вольфович приймав із рук президента Російської Федерації орден «За заслуги перед Отечеством». Час, коли в Кремлі приховували контакти з Жириновським і приймали його з чорного входу, давно минув. Тепер він — віце-спікер Держдуми і приходить через парадний під’їзд по орден. Напевне, без п’яти хвилин віце-прем’єр Леппер дочекається польського ордена «За заслуги»...