КУДИ ТАК ХОЧЕТЬСЯ ПОДАТИСЯ З ЛИЖАМИ…

На гербі Словенії зображена гора Триглав, три вершини якої символізують Минуле, Сьогодення та Майбутнє. Словенці кажуть, що в цьому — їхня філософія: «навчаючись на прикладах Минулого, будувати Сьогодення, враховуючи при цьому інтереси майбутніх поколінь». А любителі активного зимового відпочинку додають, що Триглав — символ гірськолижного відпочинку. Мовляв, навіть на гербі всі три вершини гори вкриті таким спокусливим снігом, що так і хочеться податися в Словенію з лижами.

Круті лижні маршрути

Словенські Альпи для гірськолижного спорту просто ідеальні. Від величезних кілометрових спусків із безліччю поворотів, «карнизів» — до невеличких спусків для «чайників». Усі траси чудово обладнано. Особливо популярний гірськолижний курорт Крвавец. У радіусі кількох десятків кілометрів на гірському масиві розкидано готелі рівня чотиризіркових із басейнами, саунами, казино і невеличкі притулки в горах. Найвище вмостився невеличкий, але стильний готель, у якому ось уже кілька років поспіль полюбляє проводити зимовий тиждень відпочинку міністр закордонних справ Росії Ігор Іванов. Підйом до готелю триває близько години. Машина ковзається на поворотах, аж дух перехоплює. А коли гору несподівано вкриває туман — нічого не видно й за десять метрів. Доглянутий і по-зимовому пишний сосновий ліс нагадував би картинку з новорічної казки, якби не численні таблички з написами: «Обережно! Вовки». Спочатку таблички викликають легке збентеження, але воно поступово минає. Мабуть, вовки воліють жити подалі від підйомників, тож трапляються на очі туристам украй рідко. І нападів на людину поки що не зафіксовано.

Ціни на прокат лижної екіпіровки, підйомники, харчування та інші послуги — відсотків на 30 нижчі, ніж у Швейцарії й Австрії, але якість і рівень сервісу не гірші. Понад те, словенські інструктори якось по-особливому доброзичливі, і вчитися в них — саме задоволення. Відпочинкові сприяють майже щоденні численні конкурси й розіграші. Від конкурсу на найкращого сніговика та змагань двох команд зі «стрільби» сніжками одне в одного — до футболу на снігу.

Справжнє гірськолижне диво — Логарська долина на кордоні з Австрією. На схилах величезних гір улітку пасуться кози й корови, а взимку ними ковзають лижники та слаломники. Повітря настільки чисте й прозоре, що вранці вдихаєш його, наче п’єш освіжаючий напій, навіть присмак на губах залишається. Гори тут набагато вищі, ніж в інших регіонах країни, тож ваблять аматорів активного й навіть дуже крутого екстремального відпочинку, у сенсі крутизни маршрутів. Проте й для новачків тут багато горбочків. Інструктори завжди поруч, а «швидка допомога» працює безперебійно. Рятувальний сервіс у цій країні на найвищому рівні. Щодня в місцях особливого скупчення туристів цілодобово чергують кілька рятувальних вертольотів.

Невеличкі затишні готелі наче вписані в навколишній ландшафт. Восени обабіч доріг ростуть білі гриби, а в річках грає нелякана форель. Узимку невеличкі готелі скидаються на казкові хатинки, у яких, проте, є каміни, басейни, сауни, тренажерні й конференц-зали. У затишному готелі «Гореньє», крім національної словенської вечері, на нас чекала несподівана фольклорна програма — так склалося, що сюди ж приїхав на відпочинок хор. І ввечері, під словенську «вільямовку» й «боровничку», хлопці співали для себе, а ми напросилися їх послухати. Заслухалися далеко за північ. Вранці нікому не хотілося їхати. Кожен кинув по монетці, щоб повернутися.

На ковзанах по дзеркалу

Але найдивовижніший куточок цієї маленької країни — озеро Блед із синьо-зеленою, пронизливо-прозорою водою, такою чистою, що її можна пити. Його називають душею Словенії. Влітку по ньому безшумно плинуть гондоли, переносячи туристів на невеличкий острівець посеред озера. На острівці — церква XV століття, а в ній — унікальні ікони, різьблення по дереву. Хто хоче, загадує бажання, потім треба потягнути за мотузку — і лунає дзвін. Вважається, що після цього загадане бажання має неодмінно збутися.

Взимку до острова можна добратися на ковзанах по дивовижній прозоро-синій застиглій озерній гладіні. Сніг на озері розчищають, і з висоти пташиного польоту воно скидається на дзеркало в мереживній сріблястій сніговій оправі. Взимку тут неймовірно гарно. Напрокат видають ковзани, сани й бігові лижі, за кілька кілометрів можна покататися на лижах гірських. А ще порибалити. Правда, коштуватиме зимовий лов від п’ятдесяти доларів на годину.

Навколо озера безліч визначних пам’яток: стародавній замок із кімнатою для друкування книжок, де у вашій присутності на стародавньому верстаті надрукують рукопис. Резиденція Йосипа Броз Тіто, переобладнана під готель, і багато іншого. До речі, президентів різних країн на найвищому рівні в Словенії часто приймають саме на озері Блед. І ті завжди в захопленні, про що свідчать численні записи у книзі відвідувачів.

Любляна

Столиця Словенії Любляна — компактна, акуратна і якась іграшкова. З небагатолюдним стародавнім центром. Висотних будинків небагато — люблянці воліють жити за міською смугою. У місті добре провести кілька днів, ознайомитися з визначними пам’ятками — і повернутися до «кантрі» — свіжого повітря, унікальної природи.

Рогашка

Зимовий відпочинок у Словенії цілком можна поєднати з оздоровленням. У лікувальному плані курорт Рогашка відомий в Україні набагато більше, ніж гірськолижний. Курортно-оздоровчий комплекс знаменитий унікальною водою Donat, яка не має аналогів у світі. Вода дуже багата на магнезію, що сприяє швидкому очищенню й оздоровленню організму.

Активне освоєння курорту почалося ще з XVII століття. Саме тоді, після опублікування аналізів мінеральної води, у Рогашку на лікування почали приїздити короновані особи. Водночас це дало поштовх подальшим дослідженням мінеральних вод, і в цій галузі Словенія досі посідає одне з чільних місць у Європі.

Рогашка лежить на рівнинній місцевості. Але так вдало, що дістатися до будь-якого гірськолижного курорту можна за годину-півтори. Попив водички, покатався на лижах, на екскурсії з’їздив, повернувся — знову попив води. У чистій зоні добре налагоджено виробництво фармакологічної продукції, що є одним із основних пунктів експорту країни, зокрема й в Україну. Приміром, словенська транснаціональна фармацевтична компанія «Лек» відома у світі завдяки лікарським препаратам і косметиці на основі природних компонентів. На українському ринку ця компанія працює понад тридцять років.

Під землею

Те, що найбільша міжнародна словенська компанія «Гореньє» — це не тільки виробництво відомої у світі побутової техніки, а й спосіб життя для цілого регіону, ми відчули на собі, побувавши в місті Віллоу, де міститься центральний офіс фірми. На підприємстві працює практично все населення міста, а загалом у штаті — понад 8 тисяч осіб. «Гореньє» — головний спонсор усіх культурних програм регіону, будівництва, відпочинку тощо. Завдяки фірмі тут створено унікальну туристичну інфраструктуру. Приміром, відвідання підземного музею шахтарського промислу початку минулого століття — це майже подорож у часі.

Усе продумано до дрібниць. Біля входу вам видають шахтарське спорядження, каски, куртки зі смугою, що світиться в темряві, та сухий пайок — хот-дог із соком, а також номерок, який треба повісити на спеціальну дошку перед спуском у шахту, а потім — забрати (так у минулому рахували кількість тих, хто вийшов на поверхню). Усміхнений провідник запрошує в справжній шахтний ліфт зразка середини минулого століття, у якому доведеться спуститися під землю. Опускається ліфт, як і належить, зі жахливим скреготом. А коли двері відчиняються й попереду виникає чорний, тьмяно освітлений тунель із вагонетками, повними вугілля, у багатьох від страху починають клацати зуби. Подальший маршрут — майже атракціон жахів, тільки правдоподібніший. Поїздка у вагонетці, розповіді шахтарів і навіть... вибух метану, коли під ногами двигтить земля, чути дикі крики, а просто перед тобою утворюється справжній вугільний завал... У деяких нішах можна самому спробувати попрацювати відбійним молотком або навантажити вагонетку. А потім — невеличка перерва на обід за грубим шахтарським столом, на якому хот-дог видається справжньою розкішшю. І все це — під кадри документального фільму про роботу на шахті початку минулого століття. Ці картини не залишають сумнівів у реальності того, що відбувається.

І коли нарешті вибираєшся нагору, огортає навдивовижу радісне відчуття. Хочеться вдихнути на повні груди, порадіти денному світлу і... потиснути руку нашим шахтарям. Коштує екскурсія десять євро, і нема відбою від охочих.

Знаменита Словенія також своїми печерами, одними з найдовших у Європі й добре обладнаними для екскурсій. Так, у печері Постойська Яма підземний поїзд їде два з половиною кілометри.

Вагончики скидаються на дитячі машинки з відкритим верхом. Пасажирів поступово поглинає атмосфера підземного царства. З його запахами, таємничістю, півмороком, із якого підсвічування вихоплює окремі фрагменти. Сталактити прямо над головою, сталагміти зовсім поруч. А потім — три кілометри екскурсії печерними лабіринтами, гротами, галереями. Тут є навіть підземна річка, у якій водяться «людиноподібні» риби завбільшки з долоню. Це малорухомі істоти тілесного кольору з передніми лапками замість плавників. Харчуються вони мікроелементами, розчиненими у воді, і живуть до ста років. Кілька підземних риб мляво ворушать плавничками в кам’яному басейні біля самісінького виходу з печери.

Як добратися

...Словенія має надзвичайну властивість: чим довше тут перебуваєш, тим гостріше відчуття, що дізнався про неї до прикрощів мало. І хочеться дізнаватися ще і ще. В Україні поки що немає посольства Словенії і навіть консульства, яке могло б видавати бодай туристичні візи. Дипломати обох країн кажуть, що з відкриттям консульства повинні визначитися найближчим часом, але не раніше, ніж наступного року. А поки що словенські візи відкривають у Будапешті (Угорщина), де розміщене посольство Словенії в Угорщині й Україні за сумісництвом. І посольство України в Угорщині й Словенії.

Рік тому у Словенії відкрито консульство України, тож тепер словенці можуть одержувати візи на місці. «Зацікавлення Україною рік у рік зростає, — розповідає консул України у Словенії Володимир Цибульник. — Словенці приїжджають в Україну переважно з питань бізнесу. На другому місці стоїть туризм. І на третьому — родинні зв’язки. Адже українців у Словенії небагато, здебільшого це українки, які вийшли заміж за словенців, серед них чомусь багато уродженок Кривого Рогу». А в нас є лише почесне консульство Словенії в Україні. Воно всіляко сприяє розвитку та зміцненню україно-словенських відносин, але, як і кожне почесне консульство, віз не видає. «Словенія не лише чудова країна, а й дуже перспективна для України в усіх аспектах. Особливо — у туристичному плані, — зазначає консул. — Вже тепер щороку Словенію відвідують понад три тисячі українських туристів. А могло б бути набагато більше, якби не проблема відкриття віз. Дуже сподіваємося, що посольство чи хоча б консульство відкриється в Україні у найближчому майбутньому».

Із Будапешта в Словенію вам можуть запропонувати трансфер. На хорошій іномарці весь маршрут займе п’ять-шість годин. Трохи більше години знадобиться, щоб доїхати в Любляну електричкою. Перший клас вагона від другого відрізняється ціною (у півтора рази дорожче) і тим, що в першому класі є підголівники на сидіннях, а в другому їх немає. Крім того, треба добре вивчити розклад, аби випадково не сісти в електричку, що йде в Любляну через Хорватію, якщо, звісно, у вас немає хорватської візи.

...Зимових чартерів у Словенію поки що не передбачається. Але, скориставшись послугами турагенцій, можна за тиждень оформити візу й полетіти в Любляну через Прагу. Це не набагато дорожче, зате менш клопітно...