Концептуальна підробка

Напевно, інакше і бути не могло — у країні, де підробкою стало буквально все. Де столичні арт-центри і галереї нав’язують не просто позавчорашній день сучасного мистецтва, а елементарно безграмотний і тотально бездарний дешевий атракціон, який подається як справжній модерн-арт. Де народні депутатки і чиновниці високого рангу, як на роботу, ходять на тусовки демонструвати колготки вартістю в половину їхньої офіційної зарплатні. Де тупість, захланність, поганий смак і проституція (а ви думали, це називається якось інакше?..) стали обов’язковими складниками успіху.

Зрозуміло, що такій країні, яка дивиться в похмуре майбутнє з гниючими містами і мертвими селами, ніяк не обійтися без концепції виховання підростаючого покоління. Тому — всі на будівництво фабрики безславних виродків наступного покоління! Даєш нову хвилю хабарників, ледарів, злодіїв і напівсвітських дам!

Жарти жартами, але так було б принаймні чесно. Тому що коли починаєш читати документи, такі як нещодавно затверджена Концепція національно-патріотичного виховання молоді, стає... ну, скажімо так, ду-у-же ніяково.

Одразу переносишся в епоху СРСР: стилістика — буквально один в один. Я, доросла людина, 36 років віку, дотепер зрозуміти не можу, навіщо взагалі писати такого роду документи?.. Щоб кілька десятків осіб не за просто так отримували зарплату?.. Іншого пояснення не бачу, оскільки йдеться в безлічі пунктів концепції про речі на кшталт «сонце має сходити на сході, а заходити на заході». Пардон, але навіщо знову й знову говорити про очевидне, витрачаючи на це купу часу, паперу і державних грошей?

Гаразд, якщо вже ніяк не обійтися без документа, де чорним по білому треба записати, що наша молодь має виховуватися в дусі патріотизму і любові до батьківщини, — отже, такий документ має бути. Але! Якщо він пишеться в 2009 році, то риторика, погодьтеся, повинна бути відповідною. Почитайте текст концепції — він є в Мережі. А ще краще — дайте почитати вашим дітям. Присягаюся — обрегочуться. Що насправді зовсім не смішно. А жахливо. Оскільки на ділі писаний-переписаний фахівцями чотирьох (!) міністерств документ вийшов абсолютно формальним і цілком відірваним від життя.

Безліч претензій і до більш конкретних визначень і тез, які стосуються аналізованого документа. Одним із головних завдань концепції є (тримайтеся: я попереджала, там усе в такому дусі) «формування духовних цінностей українського патріота: почуття патріотизму, національної свідомості, любові до українського народу, його історії, Української Держави, рідної землі, родини, гордості за минуле і сучасне на прикладах героїчної історії українського народу та кращих зразків культурної спадщини». Запитання просте, але на засипку: а про яку, власне, історію йдеться? З чиєї точки зору і яким чином викладеної?

Особисто мене в переліку основних цілей невимовно потішив і пункт «формування мовної культури, оволодіння та вживання української мови як духовного коду нації». А що взагалі таке цей «духовний код нації»? Під це пусте словосполучення при бажанні можна підставити все що завгодно. І звідки взятися мовній культурі, коли звідусіль лунає якщо не великий і могутній, то моторошний і повзучий суржик?! І не те що кінця цьому процесу не видно, а з кожним роком ситуація дедалі гірша!

І знову про глобальне: дідько забирай, скільки можна брехати?! Панове добродії, від брехні псується не тільки карма, а й травлення!

А от від одного з очікуваних результатів упровадження концепції стало сумно. Зовсім. Звучить ця чудова фраза так: «формування в молоді характерних рис патріота: активна підтримка і розвиток Української державності, дотримання Конституції України». Можна, звісно, позубоскалити: чи не варто занести до Червоної книги того, з кого можна було б брати приклад у плані дотримання норм нашої багатостраждальної Конституції?.. Але відкиньмо емоції і тверезо подумаймо: чи реально в нинішніх умовах вимагати від молоді активно підтримувати і розвивати Українську державність? Адже вона для більшості з них починається і закінчується обпльованими вулицями і запаскудженими під’їздами. А коли жити гидко, глухо і нудно — не до високих матерій. Тут би пивом залитися, пірнути з головою в Мережу або взагалі виїхати. Вирватися, видертися, втекти з країни тотального фейку і рагулізму. Адже доти, доки молоді люди бачать приклади безкарності, цинізму та подвійної моралі абсолютно на всіх рівнях — починаючи з власної сім’ї і закінчуючи Верховною Радою, до них ніколи не прийде бажання почати з себе. І не кажіть мені, що я песимістка. Від цього теж псується карма.

* * *

Згідно з результатами дослідження рівня репутації України в країнах «великої вісімки», презентованого компанією Reputation Capital Ukraine в рамках Днів Репутації-2009, оцінка українцями репутації своєї країни посідає останнє місце в Європі і передостаннє у світі.

Зниження довіри до України з боку країн G8 становило 21%. Рівень довіри країн «великої вісімки» не відповідає ставленню українців до цих держав. Наприклад, оцінка українцями репутації Росії сягає 66,87 бала, тоді як ступінь довіри з боку росіян не перевищує 31 бала.

Водночас стрімко знизилася довіра наших співгромадян до держави — на 19% порівняно з 2008 роком. Певні аспекти репутації власної країни — привабливий спосіб життя, соціальна політика, сприятливе середовище для ведення бізнесу — співвітчизники оцінюють значно нижче, ніж це роблять країни G8. За результатами дослідження, лише японці ставляться до своєї держави гірше, ніж українці.