КНЯЗЬ-ВАМПІР ІЗ ВАЛАХІЇ

Справжній Дракула крові не пив! У Румунії, де період правління цього князя діти вивчають у школах, де встановлено пам’ятник валахському господарю Владу Цепешу і навіть названо його ім’ям невеличке містечко під Бухарестом, це знає кожен. Так, правителем він був жорстоким. Палив вогнем, здирав шкіру, розпорював животи, обрубував руки-ноги, відрізав носи, забивав цвяхи в голову і, звісно ж, у величезних кількостях саджав на палю, — але щоб кров... Звів наклеп на Влада ірландець Брем Стокер і його численні послідовники в літературі та кіно.

Втім, саме образ князя-вампіра забезпечив Владу Цепешу місце не лише в румунських підручниках з історії, а й в уяві шанувальників містичного жанру в усьому світі. Дракула — рекордсмен за кількістю екранізацій, тут суперничати з ним може хіба що Шерлок Холмс. Дракулою марять члени всіляких «темних» сект, що здійснюють паломництва на його батьківщину. «Дракуломанія» поширюється, і кінця-краю їй поки що не видно.

Здавалося б, стандартна ситуація: блискучий літературний і кіногерой — і його скромний непривабливий прототип. Проте цього разу не все так просто. Чому? А ви спробуйте відокремити одного від іншого...

«Яко же
по имени его,
тако и житие его»

Чортовиння починається вже при спробі відтворити повне ім’я, титул і прізвисько нашого героя. Одні джерела впевнено називають валахського господаря Владом III, інші ж — не менш впевнено — Владом IV. Причому йдеться не про батька і сина (порядковий номер батька, теж Влада, варіюється відповідно), а про ту саму людину. Звісно, за давністю років такі розбіжності не дивні... Але, з іншого боку, ніхто ж не плутається в номерах куди численніших Людовиків!

Немає єдності і серед тлумачів прізвиська Дракула. Автор російського «Сказання про Дракулу воєводу» пише прямо: «именем Дракула влашеским языком, а нашим — Диавол. Толико зломудръ, яко же по имени его, тако и житие его». Серйозніші історики уточнюють: слово «дракул» означає не лише «диявол», а й, як неважко здогадатися, «дракон». Це прізвисько носив Влад-старший, що був членом лицарського ордена Дракона, емблемою якого було чудовисько, розіп’яте на хресті, — символ прийдешньої перемоги християнського воїнства над мусульманами. «Дракула» — похідне від «Дракул», щось схоже на наше по батькові. Так називали не тільки Влада, а і його братів Мирчо і Раду. Втім, є версія, що сімейне прізвисько все-таки Дракул, а закінчення до нього додав уже Брем Стокер — для благозвучності і щоб одержати повне моральне право за своїм розсудом розпоряджатися історичною персоною.

Особисте ж, «чесно зароблене» прізвисько господаря Влада — Цепеш (Тепеш, Тепес або Тепез — румунська транскрипція припускає варіанти). А перекладається — «Простромлювач», «Той, хто саджає на палю». Дехто, віддаючи перевагу стислості перед точністю, перекладає просто «Паля».

Рік його народження точно не відомий. Історики схиляються до 1431 року, але, можливо, Дракула народився кількома роками раніше. І зовсім не обов’язково це сталося в будинку на Ковальській вулиці в місті Сигішоаре, куди нині водять туристів. Ще одне історичне місце — руїни замку Поенарі, особистої цитаделі Влада, з вежі якої кинулася його молода дружина, коли їй повідомили про загибель чоловіка, — за романтичною версією Френсіса Форда Копполи. Є й інша: княгиня наклала на себе руки після того, як її чоловік втік з обложеного турками замку, залишивши його разом з мешканцями на милість ворогів. У будь-якому разі, «ріку княгині» Аргеса також показують туристам.

Ще є портрет, що зберігся в тірольському замку Амбрас. Зрозуміло, Дракула навряд чи був саме таким, яким його зобразив середньовічний митець, що працював на замовлення. Сучасники зізнавалися, що Влад — на відміну від свого брата Раду, так і прозваного Вродливим, — красою не вирізнявся. Проте був дуже сильною людиною, чудовим наїзником і плавцем.

А от чи був він патологічним садистом або ж безкомпромісним героєм, який не мав права на жалість, — тут думки розходилися тоді і продовжують розходитися тепер. Для початку звернемося до історії.

Паля і трон

Князівство Валахія тих часів було саме тією маленькою державою, яка, як зауважив мудрий лорд Болінгброк зі «Склянки води», матиме якісь шанси, лише якщо на її територію претендують відразу дві великі країни. Цього разу на Валахії зійшлися інтереси католицької Угорщини, що наступала на православ’я, і мусульманської Порти, що претендувала на світове панування. Боротьбу супердержав валахські господарі більш-менш успішно використовували у своїх цілях, заручившись підтримкою однієї з них, аби черговим двірським переворотом скинути ставленика іншої. Саме в такий спосіб зійшов на престол Влад-старший, за допомогою угорського короля скинувши свого двоюрідного брата. Проте турецький тиск посилювався, і союзництво з Угорщиною тут мало що давало. Влад-старший визнав васальну залежність Валахії від Порти.

Крім того, за спиною маленької Валахії ховалася багата Трансильванія, або Семиграддя, де бурхливо розвивалися ремесла, проходила гілка Великого шовкового шляху, зростали самокеровані міста, засновані саксонцями. Семиградські купці були зацікавлені в мирному співіснуванні Валахії з турками-агресорами.

Таке співіснування досягалося за традиційним для того часу сценарієм: князі відправляли до двору турецького султана своїх синів як заручників, з якими обходилися добре, але у разі заколоту у васальній державі негайно страчували. Таким гарантом покори і стали сини валахського господаря: Раду Вродливий та Влад, який своє зовсім не безневинне прізвисько заробить пізніше.

Тим часом Влад-старший продовжував маневрувати межи двох вогнів, проте зрештою його вбили разом із сином Мірчо чи то угорці, чи то власні бояри. Молодий Влад — йому було тоді сімнадцять — повернувся на батьківщину і з турецькою допомогою зайняв батьківський трон. Протримався на ньому спочатку недовго: угорці скинули турецького ставленика і посадили на трон свого. Наступного разу Дракула зійшов на князівський трон 1456 року вже за допомогою угорського короля, незадоволеного своїм попереднім протеже. На четвертому році князювання припинив виплату данини туркам і вплутався в кровопролитну і нерівну війну із султанською Портою.

Ось тут і проявив себе в усій красі Влад Цепеш — Той, хто саджає на палю. Витончена страта, якій, до речі, валахський господар навчився від самих турків, перебуваючи в заручниках, стала його моторошною візитною карткою. Цілий ліс паль стирчав у країні. На палях корчилися і бранці, яких захопили переможці в боях, і посольські делегації, і власні бояри, незадоволені політикою князя, і кримінальні елементи, і маса ні в чому не винних людей, — втім, знаходити провину Влад умів для кожного.

Воювати він також умів — з невеличкою армією спромігся завдати кількох поразок усесильним туркам. Війна розпалювалася, і тут спохопилася Трансильванія, якій загальнобалканська пожежа була зовсім не вигідною. Семиградці продовжували торгувати з Портою за спиною у Влада і розробляли плани усунення і заміни незручного господаря. Князь дізнався про це, результатом стала нова війна і нові незліченні ряди паль. Проте на ці звірства у трансильванців знайшлася відповідь. На кошти уцілілих семиградських купців був надрукований памфлет, у якому докладно описувалися «подвиги» Влада Цепеша. Акцент робився на нібито завойовницьких планах валахського господаря щодо угорського королівства.

У 1462 році турки знову вдерлися до Валахії і захопили зненацька Влада, обложивши його в замку Поенарі. Як уже згадувалося, князю вдалося втекти. Природно, він звернувся до угорського короля, але допомоги не одержав. Чи то король сприйняв трансильванський памфлет всерйоз, чи то хотів украсти гроші, отримані від Папи Римського на боротьбу з невірними, — у війну з Портою він вплутуватися не став. А Влада Цепеша кинув до темниці, де той і провів десять, а за іншими джерелами дванадцять років. Господарем Валахії турки роблять його брата Раду Вродливого.

Проте Влад ще не зійшов з політичної арени. Саме тепер він скоює свій найстрашніший, з погляду автора «Сказання про Дракулу воєводу», злочин — переходить у католицтво. І — виходить на волю, жениться на племінниці короля і набирає військо для повернення на батьківщину. Останнього повернення. У 1476 році Дракула загинув. Чи то в битві з турками, чи то помилково від рук власних воїнів, чи то не помилково... А за однією з версій помер у сідлі — без жодної видимої причини.

Княжі жарти

Кажуть, у в’язниці Влад Цепеш вистругував невеличкі кілочки і з задоволенням насаджував на них мишей. Як він їх для цього ловив, — легенда мовчить. На те вона й легенда.

Моторошних легенд про Дракулу, яким він був у земному житті, достатньо. Ось, приміром, зустрічає господар селянина у подертій сорочці. «Що за вигляд?» — «Та дружина ніяк не залатає. Ледача вона в мене...» Князь наказує відрубати дружині руки — нащо вони їй? А для надійності, це вже само собою, посадити на палю...

Або випадок уже зі сфери високої політики. Турецькі посли на прийомі у Влада кланяються, не знімаючи головних уборів. Непорядок! «У нашій країні звичай такий», — виправдовуються посли. «Це добре. Звичаї треба шанувати». І нещасним послам цвяхами прибивають фески до голів...

Або ж: утвердившись на престолі, Дракула скликав бояр і запитав, скільки господарів змінилося за їхньої пам’яті. Наймолодший, і той міг нарахувати сім імен. Але куди ж це годиться, що боярське життя настільки довше за господарське? Для відновлення справедливості бояри опиняються на палях...

Ще одна легенда стверджує, що за часів князювання Влада можна було покласти посеред вулиці золоту монету, а через тиждень прийти і підняти її з того самого місця. Хто ж міг украсти цю монетку, якщо всіх злодіїв князь пересаджав на палі у перші ж дні свого правління...

Проте варто підкреслити, що всі ці моторошні історії належать швидше фольклору, ніж історії. А фольклор, як відомо, рідко фіксує справжні деталі, але дуже правдиво передає узагальнений образ епохи та її діячів. Реальний Дракула міг і не здійснити саме цих дій і вчинків, що не суть важливо, — він був здатний на них. Народна пам’ять зберегла його таким — спотворено жорстоким і водночас іронічним, з таким собі чорним почуттям гумору. І, що дуже важливо, таким, що ніколи не діяв жорстоко заради самої жорстокості, а винятково в ім’я справедливості. Правда, в дуже оригінальному тлумаченні.

Він був надзвичайно популярний у народі. І зараз нерідко намагаються представити Дракулу національним героєм, який у стислий термін розправився зі злочинністю в країні, зібрав потужну армію, домігся незалежності маленької держави, оточеної великими хижаками... Нехай і такою ціною. Харизматичному лідеру, яким був, без сумніву, Влад Цепеш, прощається все.

Той,
хто п’є кров

Як уперше з’явилися чутки про те, що він був вампіром? Брем Стокер писав свій відомий роман не на порожньому місці, він спирався на той самий фольклор, вивченню якого присвятив чимало часу і сил. Проте виникли ці легенди за життя Влада Цепеша, чи це сталося пізніше?

Ще в згаданому памфлеті семиградські купці фігурально називали князя кровопивцею — хоча, можливо, не тільки фігурально. У російському «Сказанні про Дракулу воєводу» є чимало містичних моментів: наприклад, історія про те, як Дракула закопав скарб, а потім убив свідків, перегукується з цілим шаром таких історій про чаклунів. Та й перехід князя в католицтво інтерпретується як акт диявольського відступництва. В іронічній поемі Й.Будай-Деляну «Циганіада» Дракула, очоливши армію циган, сам бореться з вампірами. Відомо, що і Будай-Деляну використовував у поемі фольклорні сюжети. А герой, що б’ється з власною іпостассю, — знову ж таки відомий архетип.

Місцеві селяни, незнайомі з творчістю Стокера і його послідовників, здавна вважають проклятим місцем руїни замку Поенарі над рікою Аргеса. А могила Дракули в Сгановському монастирі...

Втім, повернемося спочатку до епізоду смерті Влада. Хто його вбив — невідомо. А от щодо подальшої долі тіла князя всі джерела на подив одностайні. Його проштрикнули наскрізь, а потім відтяли голову — за однією з версій, щоб відіслати турецькому султану на знак відданості. Втім, будь-який шанувальник жанру жахів знає, що саме так і варто робити з тілами вампірів.

Отож, могила. Коли археологи розкрили офіційне поховання Цепеша, вони знайшли його порожнім, зі слідами осквернення. Проте потім під сходами монастиря знайшли ще одну могилу — із фрагментами скелета без черепа і залишками княжого одягу. Є припущення, що Дракулу перепоховали самі ченці, причому з таким розрахунком, щоб усі, хто входив, топтали прах ногами...

Втім, остаточно Влад Цепеш став вампіром усе-таки з легкої руки Брема Стокера у середині XIX століття. Цікаво, що в цей же час до теми вампірів і перевертнів звернулися ще два, безсумнівно, більш талановиті письменники — Проспер Меріме й Олексій Костянтинович Толстой. Проте ні «Локіс», ні «Упир» не викликали такої довгої черги продовжень, переспівів, екранізацій, як «Дракула» Брема Стокера.

Його успіх обумовлений аж ніяк не літературними достоїнствами книги, а приголомшливою, стовідсотковою влучністю у виборі героя. Моторошною чарівністю справжнього Влада Цепеша, господаря валахського Дракули.