Київ—Москва: «родимі плями» індустрії гостинності

Ми звикли, що такого чудового сала, як у нас, немає ніде у світі. Хоч вірте, хоч ні, але смачнющим українським національним продуктом вас пригостять і в самому центрі... Білокам’яної. Щоправда, не деінде, а в одному з ресторанів готелю «Україна». Тут можна замовити й такий любий кожній українській душі борщ, і найніжніші котлети по-київськи. Підкріпилися? Тоді вперед, на прогулянку Москвою: прямо по курсу — набережна Тараса Шевченка, далі на вибір — фланіруємо Українським бульваром чи рухаємося у бік Київського моста...

Багато спільного і в українського, а точніше київського, та московського готельних господарств. Відсутність повноцінної готельної бази (переважно тризіркових готелів, що є основою для масового туризму) — найочевидніша «родима пляма» індустрії гостинності обох столиць. І українські, й російські експерти сходяться на думці: головні міста України й Росії матимуть попит у закордонних туристів лише тоді, коли насамперед буде скасовано громіздку бюрократичну процедуру видачі віз та вирішено проблему браку готелів туристичного класу. До речі, в Москві під їх будівництво вже виділено близько 40 майданчиків. У Києві ж це питання вже не перший рік поспіль перебуває в підвішеному стані: земельних ділянок не лише в центрі, а й на околицях міста немає і, схоже, не передбачається.

Водночас і в москвичів не все відбувається так гладко, як би їм хотілося. З одного боку, є серйозні наміри міської влади перетворити місто на туристичну Мекку і пов’язані з цим плани втричі збільшити до 2010-го номерний фонд московських готелів (із 64 тис. готельних місць нині до 170—180 тис.), побудувати мережу малих готелів, реконструювати старі засоби розміщення тощо. З іншого боку — нині утворилася досить парадоксальна ситуація, яка багато в чому суперечить планам уряду м. Москви. Річ у тім, що реконструкторська політика передбачає або повне зруйнування старого готелю і зведення на його місці нового сучасного й набагато більш місткого комплексу, або кардинальну перебудову та добудування «літнього» готелю. Темпи ж виведення з експлуатації старого номерного фонду столиці РФ поки що значно перевершують введення в дію нового. На появу достатньої кількості нових серйозних гравців, здатних зняти напругу на ринку готельних послуг, не варто чекати раніше за 2007—2008 рр., прогнозують фахівці. Тому протягом кількох наступних років, в умовах значного переважання попиту над пропозицією, московські готельні послуги, як і раніше, дорожчатимуть.

І київські, й московські земельні ділянки й об’єкти нерухомості досить недешеві, тому є потенційно привабливими лише для великих інвесторів. Загальнодоступних механізмів вкладення капіталів у будівництво готелів для представників малого й середнього бізнесу і в українській, і в російській столиці немає, ринок непрозорий, існує сила-силенна ризиків, характерних для ранніх стадій реалізації інвестиційних проектів... Все це перетворило інвестування і фінансування будівництва готельних-туристичних об’єктів на суто професійний бізнес, недоступний для широкого кола підприємців. Та й наявні інвестори часом опиняються у зовсім різних умовах: з одних — пилинки здувають, з інших — запитують по повній програмі. І за «того хлопця» також...

Ще одна серйозна проблема — сьогодні як київські, так і московські інвестори воліють фінансувати будівництво житла, офісних і торговельно-розважальних центрів. Воно й зрозуміло. Ці ринки характеризуються загалом високим рівнем дохідності — від 25 до 50% річних на вкладені кошти. Тоді як дохідність готельного бізнесу не перевищує двадцяти відсотків річних. Та й окупаються готельні проекти в середньому лише через 7—8 років, тоді як те ж саме житло — через два-три роки. Загострює ситуацію відсутність ефективної системи стимулювання інвесторів. У результаті заманити серйозних гравців у готельно-інвестиційні «тенета» нема чим, а в міських бюджетах грошей на будівництво готелів немає.

Дуже делікатне питання — взаємодія учасників інвестиційного процесу на етапі реалізації проекту. То права й інтереси одного або навіть кількох учасників не дотримуються, то будівництво різко дорожчає, як виявляється, аж ніяк не через утілені проектні рішення... У результаті порушується нормальний перебіг інвестиційного процесу, збільшуються терміни будівництва, а часом навіть змінюється інвестор або готельний оператор. Яскраві приклади цього — поява в Москві п’ятизіркового «Арарат Парк Хаятт Москва» замість планованого раніше «Хилтон Большой», інвесторський «калейдоскоп», що супроводжує будівництво київської «Святої Софії»... Звісно, все це аж ніяк не позитивно позначається на туристично привабливому іміджі обох столиць.

Хоча київська та московська індустрії гостинності й мають багато спільного, вони зовсім не є близнюками. В Москві вже кілька років працюють мережні готелі: на сьогодні їх там цілих сім. Тоді як Київ — на самому початку «мережевого» шляху: в нас щойно відкрився перший готель такого типу. Що, безумовно, презентує столицю України далеко не з кращого боку, оскільки сам факт відсутності мережних готелів істотно знижує бажання багатьох потенційних закордонних гостей побувати в нашій країні. Адже, як відомо, єдиної системи категоризації (присвоєння готелям зірок) у світі не існує, а мережні стандарти єдині для всіх споріднених готелів незалежно від того, розташовані вони у Празі, Пекіні чи, скажімо, Нью-Йорку. Дасть Москва фору Києву й за кількістю чотирьох-, п’ятизірковиків. У столиці РФ таких близько тридцяти, їхніх київських «побратимів» можна перелічити на пальцях однієї руки.

Утім, усі наявні недоліки не перешкоджають нам гідно прийняти гостей «Євробачення»: і місць у готелях вистачить на всіх, і ціни на готельні послуги в травні не підскочать, як побоювалися донедавна. (Хоча, якщо вдуматися, куди їм іще підскакувати?!) Принаймні так стверджує керівництво Національної телекомпанії України (НТКУ) — організатора конкурсу. Менш оптимістично налаштовані керівники Головного управління готельного господарства, туризму і курортів Київської держадміністрації. Так, вони сумніваються, що обраний НТКУ туроператор, який відповідатиме за розміщення «євробаченнєвих» гостей у київських готелях, цілком упорається із поставленим завданням. Підприємство «Бітско» (а йдеться саме про нього) за багатьма показниками відверто пасе задніх, тому незрозуміло, чим воно зуміло настільки зачарувати керівництво НТКУ, що саме йому доручили настільки відповідальне завдання.

Крім того, не варто забувати, що гідний прийом — це не лише столичні готелі, багато з яких, до речі, досі не готові здійснювати розрахунки з клієнтами з допомогою пластикових карток. Це й належне транспортне обслуговування, організація харчування, послуги перекладачів, екскурсійні програми тощо. Чи зможемо ми за всіма цими статтями не осоромитися? А з якими враженнями роз’їдуться по домівках мешканці наметового містечка?.. Адже, погодьтеся, так не хочеться, щоб хтось із іноземних журналістів, котрі прибудуть до нас у травні, згодом мовив з єхидством: «У плані підготовки київське «Євробачення» цілком виправдало один зі своїх офіційних кольорів: зелені вони ще — влаштовувати заходи такого рівня»...

Автор дякує Національній туристичній організації України та готелю «Україна» (м. Москва, РФ) за організацію московського прес-туру.