КІРСІ ТЮККЮЛЯЙНЕН — ЖІНКА В РОЛІ ДЕРЖАВНОГО МУЖА

З керівником Департаменту кіно Фінляндії Кірсі Тюккюляйнен ми познайомилися кілька років тому в Сочі, на «Кінотаврі». Жвава, чарівна, товариська, вона завжди була в центрі уваги, мов сонечко, вабила людей до себе. Гадаю, не помилюсь, якщо скажу, що популярність, яку фінське кіно рік у рік здобуває за межами рідної країни, — багато в чому результат невтомності і професіоналізму Кірсі. Вона вміє працювати, вміє дружити і цінувати щасливі хвилини, даровані життям. Високий чиновник, який представляє свою країну за кордоном, вона ні на секунду не забуває про свою чисельну родину, в якій панує така люба кожному серцю злагода. Ми розмовляли з Кірсі Тюккюлайнен у коротку хвилину передишки під час фестивалю «Лики любові». На «Ликах» вона представляла новий фінський фільм і дебют своєї дочки — молодої акторки.

— Кірсі, у Фінляндії жінки при владі не рідкість?

— Сьогодні в нас президент країни — жінка, Тар’я Халонен. Раніше вона працювала в Центральному банку. Звісно, жінки обіймають відповідальні пости, та все одно, якщо розглядати загальне співвідношення, «за штурвалом» їх мало. Адже коли жінка потрапляє «нагору», від неї вимагають набагато більше, ніж від чоловіка (сміється). Їй потрібно довести, що вона людина.

— Часто, якщо жінка професійно займається політикою чи бізнесом, питання приватного життя відходять на другий план, а у вас як?

— Буває по-різному. У багатьох жінок, які обіймають високі посади, це, на жаль, відбувається так. Позначається зосередженість на кар’єрі. Багато хто вважає, що це і є ціна успіху. Але чи варто за все це платити щасливим особистим життям, радістю материнства? Я вважаю, що так не має бути. У мене четверо вже дорослих дітей, другий чоловік (так сталося, я цього не прагнула). Декретними відпустками не користувалася. Все хотіла робити сама, і все, хоч як дивно, встигала — і працювати, і з дітьми спілкуватися. Все залежить від організації і від того, як ти сама ставишся до життя.

— Кіно у ваше життя прийшло не відразу, але, знаю по собі, — воно великий пожирач часу. Як ви все встигали, хто допомагав?

— 1972-го року я ще вчилася, і перша дочка вже народилася. Я поривалася до викладацької кар’єри, бо моя мама вчителька і це заведено в нашій сім’ї. Тоді ж розпочала дослідницьку працю, а, на мою думку, дослідження мають грунтуватися на практичних знаннях. І коли мені запропонували перекладати радянські фільми для нашого кіноархіву, із задоволенням погодилася. Із суто лінгвістичного інтересу. До речі, там же, в кіноархіві, зустріла свою долю — другого чоловіка. Згодом мене стали запрошувати як перекладача й інші пов’язані з кіно організації. І в кінотеатр «Совекспортфільму», де проходили всі прем’єри радянських фільмів і де бували всі кінематографісти, що приїжджали до нас із СРСР, мене теж стали запрошувати. Ось так і потрапила в цей «кіночорторий». А через одинадцять років запропонували працювати в Комітеті з кінематографії Фінляндії, який розрісся на той час. Відтоді, пройшовши великий конкурс, я наводжу міст між фінською та світовою кінематографіями.

— До вашого життя входить неймовірна кількість поїздок. Як же будується ваш домашній побут?

— Із самого початку я розуміла, що кіно — це багато поїздок. Тоді ми з чоловіком вирішили: якщо я подорожую, він удома. Якщо потрібно поїхати у відрядження йому — з дітьми сиджу я. Це було золоте правило нашої сім’ї — діти в жодному разі не повинні залишатися без батьків. Мій чоловік — кінорежисер за освітою, працює в нашому кіноархіві, фахівець із фінського кіно. І я вдячна йому за розуміння й терпіння — адже частіше їду з дому все ж таки я. Ми обоє вважаємо найважливішим наш дім і дуже бережемо родинну атмосферу. Вперше запросили няньку, коли вже народилася третя дитина. Доти все робили самі. Поруч із нашим будинком — міський парк. Там із дев’ятої по дванадцяту і з половини на третю до половини на п’яту працює міська нянька — гуляє і бавиться з дітьми. І до народження третьої дитини я цим користувалася: вранці відводила дітей у парк, йшла в університет, поверталася з навчання і забирала їх на обід, вкладала спати, потім знову відводила в парк і бігла на роботу й навчання. За цей час встигала читати лекції в університеті, а вечорами готувалася до занять. Щоправда, зараз важко уявити, як це все вдавалося.

— Міська нянька — платна послуга?

— Так, але плата незначна. Послугу цю організовано в основному для мам-домогосподарок — щоб вони встигли впоратися з домашніми справами та покупками.

— У домі, який люблять і цінують, завжди є сімейні традиції...

— Ми завжди снідаємо разом — заведено повноцінний сніданок. І разом вечеряємо. Починає готувати вечерю той, хто першим приходить додому.

— А діти?

— Вони завжди допомагають, але часто докоряють нам за те, що мало вміють. Ми ж із чоловіком вважаємо, що подаємо їм хороший приклад. Ось старша дочка живе окремо і чудово готує — традиції сім’ї!

— Кірсі, ваші діти вже дорослі і хтось живе окремо. Чи не заважає це збиратися всім разом?

— Звісно, але не щодня. Старша дочка живе в іншому місті, ще одна дочка — у нашому місті, але окремо, хоча часто сама або з друзями приходить до нас на вечерю. Ну, є ж ще й свята, сімейні передусім.

— На «Лики любові» ви приїхали з картиною, в якій одну з головних ролей грає ваша дочка Марія. Як ви вважаєте, її кар’єра акторки, завдяки мамі з татом, складається легше?

— Складніше, звісно. У неї інше прізвище, і коли вона вступала, ніхто не знав, що вона моя дочка. Щоправда (сміється), коли ми поруч, важко приписати материнство комусь іншому — ми дуже схожі. У нас, коли родинні зв’язки відомі, до людини ставляться набагато суворіше і вимагають з неї більше. Ми з чоловіком дуже цінуємо, що Марія дослухається наших порад. Вона дуже відкрита людина, якою й має бути акторка, і ніколи не відмовляється від спілкування з людьми та пресою. Я не розумію молодих артистів, які, кокетуючи, інакше це не назвеш, відмовляються давати інтерв’ю — адже це частина професії, котру ти обрав.

— Як будуються ваші стосунки з уже дорослими дітьми?

— У Фінляндії багато сперечаються про це. Версії полярні. Я завжди вважала, і так, слава Богу, вважали й мої батьки, що треба допомагати людині тоді, коли вона потребує допомоги. Коли ми з чоловіком були молодими, але вже мали чотирьох дітей, потрібно було купити нову квартиру, і мої батьки нам допомогли. Зараз, коли наші діти шукають себе і власне місце в житті, ми допомагаємо, їм потрібна допомога. Чи фінансова, чи духовна. Без цього не можна. У нас дуже високі ціни на квартири, і молодим буває нелегко розв’язати цю проблему. Вважаю, це хороший приклад — вони, у свою чергу, будуть готові допомогти не лише своїм дітям, а й близьким.

— А яку допомогу молодим надає держава?

— Студенти одержують допомогу, вона покриває понад 50% їхніх витрат. А академічна свобода освіти заохочує молодь працювати. У нас через це часто вчаться набагато довше, ніж у вас. Але, з другого боку, це й вигідно — можна користуватися різноманітними студентськими пільгами, як, наприклад, на транспорті, в охороні здоров’я і, якщо є діти, у дитячих садках.

— Кірсі, при вашій зайнятості і маючи таку велику сім’ю, що дружно допомагає вашій мамі і тітці чоловіка, чи знаходите ви час, щоб побути лише вдвох із чоловіком?

— Слава Богу, у нас є дача за двісті кілометрів від Гельсінкі, яку побудував ще мій тато років чотири тому. Ми дедалі частіше їздимо туди удвох. Фінська дача — не те, що у вас. Це — ліс, озеро і нікого навколо. Я сиділа біля води, чоловік топив лазню... І раптом я сказала йому: «Слухай, любий, ми ж самі і, як багато років тому, можемо насолоджуватися одне одним». І ми, зрілі люди, які вже відбулися, зрозуміли, що дуже щасливі. Ми здорові, виростили гарних дітей і любимо одне одного. Нам не нудно вдвох.

— Які сьогодні пріоритети у Кірсі Тюккюляйнен, успішної, сповненої сил жінки, котра реалізувалася у житті?

— Ми часто обговорюємо цю тему з чоловіком і дітьми, особливо сьогодні, коли мені пропонують нову, цікаву роботу. По-перше, звісно, турбота про близьких. По-друге, здоров’я, хоча це не завжди від нас залежить. І, по-третє, дар любити. Чи Бог, чи Доля подарували нам багате життя, треба цим скористатися повною мірою, не забуваючи про відповідальність.