Ігор Сікорський повернувся додому

Мабуть, мало хто в Україні сьогодні не знає імені Ігоря Сікорського — одного з найвидатніших авіаконструкторів ХХ століття. Він — киянин, тут жив, навчався, конструював свої перші машини. Я ще в 70-х роках чув, що в будинку на вулиці Ярославів Вал, за готелем «Червона зірка», знаменитий винахідник збудував свій перший гелікоптер. Але часи то були такі, що згадувати про Ігоря Сікорського було не можна, комуністична пропаганда всіляко замовчувала будь-яку інформацію про нього. Адже Сікорський для комуністів був білоемігрантом, відзначеним багатьма царськими нагородами, улюбленцем імператорської сім’ї і зрештою конструктором гелікоптерів, на яких літала й воювала вся армія Сполучених Штатів. На Батьківщині після більшовицького перевороту 1917 року Ігоря Сікорського чекала неминуча загибель. Чекісти прийшли навіть по його батька. Але від кулі в потилицю старенького професора врятувало лише те, що він помер за кілька годин до візиту «чорних шкірянок». Відтак Ігор Іванович змушений був емігрувати.

Із таким доробком конструктора й виробничника Ігор Сікорський розпочав свою діяльність у США. Здолавши шалену конкуренцію, він урешті втілив свою київську мрію, сконструювавши безліч зручних, надійних, легких і важких, економічних гелікоптерів, на яких літав і сьогодні літає майже увесь світ.

Помер Ігор Іванович у 1972 році й до останніх своїх днів пам’ятав і любив свою Батьківщину, рідний Київ. А про Київський політехнічний він незадовго до кончини написав: «Знімаю капелюха перед альма-матер, яка підготувала мене до підкорення неба». Цей напис викарбувано на пам’ятнику Ігореві Сікорському, урочисто відкритому днями на території Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут». Бронзовий Ігор Іванович стоятиме тепер поруч зі старими корпусами, в яких він колись навчався. У руках — капелюх, теж бронзовий. До речі, про капелюх. На одній з фотографій, зробленій у 1941 році, мене здивував вигляд пілота. За штурвалом гелікоптера, який на кілька метрів відірвався від землі, сидів явно немолодий уже чоловік у макінтоші й широкополому капелюсі. Це сам Сікорський, а капелюх — його своєрідний талісман. Згодом цей капелюх став цінним елементом інтер’єру робочого кабінету генерального конструктора. Льотчики-випробувачі за традицією перед початком обльоту нової машини обов’язково заходили до кабінету Ігоря Івановича, аби потриматися за цей капелюх. На щастя, на удачу.

На відкриття пам’ятника прибув мер Нью-Йорка Ру­дольф Джуліані. Американці також бережуть світлу пам’ять про Ігоря Сікорського.