ІГОР МАЛЕНЬКИЙ: «ОБЛИШМО ПРОВІНЦІЙНИЙ РОМАНТИЗМ»

Ігор Маленький народився в 1962 р. у м. Тернополі. Отже, належить до покоління сорокарічних, яке вже «креше копитом», і, застоявшись у запасниках, готується до взяття перших призів у суспільних гонках.

Випускник КДУ, навчався в аспірантурі Інституту мови та літератури ім. Рудакі в Таджикистані, де вивчив таджицьку і перську мови, класичну і сучасну літературу Сходу. Кандидат наук, член Спілки письменників України. З 1995 по 2003 рр. — на дипломатичній роботі: вів зносини з Іраном в МЗС, торговельно-економічні проекти в Ірані, Закавказзі, Центральній Азії. Працював у Посольстві України в Пакистані (1998—2000 рр.), в місії ОБСЄ в Таджикистані. Нині на творчих хлібах. Енергійний, з молодечим запалом, добре освічений, романтичний у поезії і практичний у житті.

— Пане Ігоре, ви пішли на дипломатичну службу саме у східні країни, щоб мати змогу краще пізнати культуру східних народів?

— Якраз навпаки — я був добре ознайомлений із досягненнями східних цивілізацій. По закінченні Київського університету у мене ніяк не складалися приязні стосунки з КДБ, а тому знайти роботу за фахом було неможливо. У 1985 році я поїхав у Таджикистан, вивчав таджицьку мову (фарсі), закінчив аспірантуру, захистив дисертацію на тему «Персько-таджицька поезія в українських перекладах». П’ять років мого перебування в Таджикистані вважаю найкращими у своєму житті.

— Дещо дивно — людина силою обставин опиняється за тисячі кілометрів на чужині, і, якто годилося б, мала б хворіти на ностальгію. А ви всупереч стереотипам почувалися там щасливим?

— Я потрапив у Таджикистан у 23 роки, і знайомство з сонячною культурою Сходу, з поезією, з людьми мало на мене величезний вплив і перевернуло мій світогляд. Все те, що я писав до поїздки на Схід, разюче відрізняється від написаного після, бо східне поетичне світосприйняття зберегло сонячну наповненість, вироблену впродовж тисячоліття. Наша ж поезія була стражденницькою, мученицькою.

Туристи — посадові особи, чиновники з Америки чи Європи, приїжджаючи у мусульманські країни, часто зневажливо, зверхньо ставляться до культури, до автохтонів — це викликає зворотну реакцію. Але якщо місцеве населення відчує щире зацікавлення, бажання пізнати їхній край, тоді перед гостем розчиняться усі двері й східна гостинність не матиме меж. Мандруючи Азією, я відчував приязне ставлення, бажання допомогти розібратися в тонкощах чи то етнографічних, чи то історичних, чи то релігійних. Жодного разу переді мною не зачинялася брама духовної оселі. Для порозуміння, зрештою, не так багато й треба — взаємна повага.

— Але ж ви не просто подорожували, а й намагалися відвоювати славу кращого водія світу у братів Шумахерів...

— На іранських, пакистанських і таджицьких теренах побив і розбив загалом п’ять «тойот» і джипів. З останнього авто в горах за Верхнім Харангоном, затиснутий залізом, чудом вивернувшись, змією виповз через вікно за кілька секунд перед вибухом бензобаку. Це місце могло б стати пам’ятником кращому водієві планети.

— Не можу не поставити дещо провокаційного запитання. Як ви ставитеся до східної традиції багатоженства?

— А, власне, чому східної? Цей звичай був властивим практично всім народам на Землі. У старій дохристиянській Україні він також мав місце. І лише з прийняттям християнства була накладена на це заборона. Мусульманство не робило таких жорстких обмежень і кожен правовірний може мати чотири дружини і в наш час — було б здоров’я та фінансова спроможність. І я поділяю цю думку.

— Виходячи з чоловічого егоцентризму, я теж схильний думати, що то вельми не зле. Але уявляю, як би зреагували українки (яким, до речі, вдалося зберегти досить значні ознаки матріархату, бо хто, як не вони, верховодять в домі?)…

— І даремно. В мусульманських країнах практично немає самотніх неодружених жінок, немає вдів. Немає безбатченків, сиріт. Репродуктивна здатність народу в цілому набагато більша, ніж у християнських, що для України, де населення зменшується, було б запорукою щодо вимирання народу. Інститут багатоженства якщо не повністю, то значною мірою знімає напругу в суспільстві, бо завдяки йому вирішується цілий ряд проблем: сексуальних, психологічних, соціальних, демографічних, тож я не бачу підстав апріорі відкидати його як щось абсолютно неприйнятне, чи, боронь боже, аморальне.

— Ваша поезія міфологічна за духом, а метафори, алегорії, алюзії, епітети та інші поетичні «прибамбаси» так тісно щільняться, що для того, аби щось зрозуміти, треба докласти неабияких зусиль. Це пан поет свідомо знущається з бідного читача, чи має місце заполоненість в східну образність?

— Дійсно, розуміти мою поезію непросто, але я залишаю за кожним читачем право на своє власне прочитання моїх текстів, і це прочитання аж ніяк не мусить бути тотожним задуму автора. А оскільки мій читач — це інтелектуал з широкими культурними обріями, то його сприйняття може бути навіть цікавішим за авторський задум. Іншими словами, я беру читача в співавтори.

— Потрапивши на Схід в ранзі дипломата, якому доводиться вже не поезії читати-писати, але вирішувати складні практичні завдання, чи відчували, що вам важко зрозуміти логіку мислення і дій своїх східних партнерів?

— Ще в період навчання в Таджикистані я побачив, наскільки цей народ схожий на українських селян своєю безпосередністю, нелукавством, якоюсь дитинністю. А вже працюючи дипломатом, я ще більше переконався, що між народами більше подібностей, ніж відмінностей. На цих відмінностях і спекулюють деякі політики, не будуючи мости між народами, а риючи між ними прірви.

— Саме таку прірву, як на мене, вирили американці своєю недалекоглядною інфантильною політикою в Іраці, а ще раніше в Ірані, відстоюючи невідомо чиї інтереси. Не знаю, чи деінде буде справедливим вираз: «Посієш вітер — пожнеш бурю», але на Сході він, здається, є правилом?

— Ментальності не лише горців, але й інших мусульманських народів властива риса помсти за заподіяне зло. Окрім того, східні народи не люблять, коли європейці чи американці повчають їх, як правильно жити, який устрій запроваджувати у своїх країнах, яких правителів обирати. Не думаю, щоб іракці занадто палко любили Саддама Хусейна, скоріше навпаки, а тому рано чи пізно вони б усунули його від влади, але тепер не лише в Іраці, але по всьому мусульманському Сходові він стає міфологічним героєм, який символізує опір агресії чужинців. Перемога американців в кінцевім рахунку буде Піровою, бо в мусульманськім світі (а це понад 1 млрд. чол.) спостерігається тенденція до об’єднання, і солідаризм та узгодження дій беруть верх.

— Людям, які не знайомі з ісламським вченням та не жили в середовищі мусульманських народів, важко зрозуміти події в Ірані часів Хомейні, правління талібів в Афганістані, дії різних радикальних ісламських організацій на кшталт Хамасу, зрештою, Бін Ладена. Радикалізм чи, якщо комусь більш до вподоби, агресивність, породжені ідеями, закладеними в Корані, чи політичною кон’юнктурою правлячих режимів мусульманських країн?

— Іслам, хоча й виник на шість сторіч пізніше за християнство, але є ближчим до іудаїзму, до ідеї жорстокого, мстивого бога Єгови, і в ньому є елементи, які можна використати для освячення територіальної експансії (що й було використано для поширення ісламу від Волги до Іспанії). А оскільки зараз відбувається агресивне проникнення американської попкультури по всьому світові в т. р. і на терени ісламських країн, то, зрозуміло, протидія йде під зеленими хоругвами і часто-густо набуває радикальних форм до тероризму включно.

— Вам доводилося спілкуватися з Бін Ладеном. Наскільки різняться між собою реальний і міфічний Бін Ладен?

— Я не побачив у Бін Ладенові ні крайнього фанатизму, ні звіриної жорстокості. Це невисокий, хворобливий, інтелігентний чоловік, який спокійно й аргументовано викладає своє бачення політичних подій, їх причинно-наслідковий взаємозв’язок. Він глибоко переконаний, що ісламські народи повинні протидіяти деморалізуючому впливові американського стилю життя. Що ж до засобів, то вони цілком у традиціях ваххабізму, Османської імперії.

— Ритм життя дипломата вкрай напружений — узгодження позицій, стирання гострих кутів, пристрасне відстоювання позиції своєї країни тощо. А де результат? Працюючи в регіоні, де в криницях частіше буває нафта, ніж питна вода, ви так і не прокопали арика до Одеси, щоб заповнити термінал, а нафтопровід Одеса—Броди використовувати-таки за призначенням, а не як комфортабельне житло для пацюків?

— І не заповнить ніколи, допоки ті, хто приймає рішення в Україні, не облишать звичку керуватися у першу чергу особистими інтересами, в другу — своїх численних «стратегічних» партнерів і вже по залишковому принципу інтересами України та її народу. Обридло вже нагадувати загальновідоме — нафтопереробні заводи, той же одеський термінал, ледь не всі АЗС належать іноземному капіталу. А розмови (точніше, базікання) про альтернативні джерела постачання енергоносіями є не чим іншим, як політичним шулерством.

Українські дипломати проробили величезну роботу по копанню «нафтового арика» до України. І нафта по ньому може потекти хоч завтра, коли підняти штучні загати, а це вже функція вищого державного керівництва.

— Оскільки через усю вашу творчість проходить образ Пророка Аратти, то наступне запитання до нього. Чи має Україна шанси не в світлому майбутньому, а в скоршім часі виборсатися з трясовини тотального занепаду, і що ви, я, кожен українець мають робити для цього? Дванадцять років ми чекали на месію, самі не надто докладаючи зусиль, щоб навести лад у своїй Великій Хаті…

— Жодних сумнівів, що Україна здолає і це випробування, хоча зауважу, що у трясовину її загнали вже не зовнішні вороги, а таки свої невдячні діти, які соромляться її, зневажають та «латану свитину зі шкірою здирають», при нашій мовчазній згоді. Розперезалися — далі нікуди, тому й терпець народові підходить до кінця. Критична маса людей, які прагнуть змін, які готові боротися за них, досягнута. І невдовзі всі ми будемо свідками і учасниками радикальних подій. Я передбачаю між 2003 і 2013 роками великі зміни. Не раз і не два впродовж тисячоліть Україні співали заупокійну, а вона відроджувалася, як птаха Фенікс, вбираючи в себе як західне, так і східне світосприйняття. І саме на наших теренах виникне синтетичне світосприйняття, яке об’єднає християнські, мусульманські, індуїстські, буддистські народи, і це не тому, що нам так хочеться, а тому, що Україна не є чужою ні Заходу, ні Сходу, ні Півдню, ні Півночі.