Ігор Гайдамак: «Планку, підняту в Атланті, втримали!»

Завершувалася ХХVII Олімпіада. І коли зазнала невдачі стрибунка в висоту Інга Бабакова, одна з останніх надій української команди, присутній у Сіднеї колишній віце-прем’єр країни не втримався від категоричної оцінки по гарячих слідах: «Це повний провал». Як не дивно, але ці самі слова через кілька днів повторив нинішній віце-прем’єр. Проте суворий вердикт не стосується, певна річ, результатів виступу на Іграх українських боксерів. Нагадаю їх: 2 срібні, 3 бронзові медалі й висока четверта позиція в неофіційному загальному заліку. Поборолися не тільки за авторитет вітчизняної школи боксу, а й за український спорт загалом.

Давно вмовк гонг на сіднейському рингу. Настав час у спокійній обстановці проаналізувати досягнуте і з’ясувати причини, які заважали домогтися більшого. Про це й розмовляємо з віце-президентом ЄАБА й національної федерації Ігорем Гайдамаком.

— Ігоре Івановичу! Напередодні Олімпіади команді побажали повторити результат Атланти, де українські боксери виграли золоту і бронзову медалі. Нині не вдалося добути найвищу нагороду, і все-таки успіх очевидний. Що ж його супроводжувало?

— Попри важку, з огляду на відомі причини, обстановку практично в усіх видах спорту, у боксі загалом вона сприятлива. Дивовижно, але факт: за роки незалежності країни в нас навіть збільшилася кількість тих, хто ним займається! Тож є де черпати резерви. А стосовно підготовки до сіднейської Олімпіади, то майже все заплановане вдалося виконати. Кандидати у збірну мали необхідну державну підтримку. Важко переоцінити внесок у справу всіх членів федерації, старшого тренера Ільдара Шарафутдінова, особистих тренерів олімпійців.

Коли конкретно, то за рік до Сіднея визначили групу лідерів. Дуже важливо, що в кожного з них є по 2—3 рівноцінних дублери. Майбутні учасники Ігор пройшли суворе горнило відбірних турнірів. І тільки в категорії 71 кг ми залишилися без ліцензії. А позаяк путівки були персональними, то слід було вберегти хлопців від травм. І з цим складним завданням (адже кандидати в збірну виступали в турнірах, здобуваючи найкращу форму) в основному справилися.

Дуже вже високо підняв в Атланті планку киянин Володимир Кличко, ставши олімпійським чемпіоном. Підготувати іншого такого ж за чотири роки? Навряд чи це було реально. Проте зуміли вивести на сіднейський ринг відразу одинадцять цілком кваліфікованих бійців. Причому восьмеро пробились у чвертьфінали, а п’ятеро піднялися на п’єдестал. І ту планку, безсумнівно, зуміли втримати.

— Двоє українців вибороли «срібло». Чи немає почуття певного розчарування, що зупинилися лише за крок від тріумфу, і що заважало зробити його?

— Не можу не оцінити мужність львів’янина Андрія Котельника (60 кг). У середині літа важка травма на 40 днів вибила хлопця з колії. І, на жаль, у нашому центрі спортивної медицини його «залікували». Однак Андрій із честю вийшов із надскладної ситуації і таки відновився. У Сіднеї ми побачили колишнього Котельника — потужного, навального й від бою до бою дедалі сильнішого. Так, у фіналі поступився кубинцеві. Ті винятково серйозно ставляться до поєдинків з українцями. Ох, якби не 40 днів вимушеної бездіяльності!

Сімферополець Сергій Доценко (67 кг) у вирішальній зустрічі програв олімпійському чемпіону Атланти росіянину Олегу Саїтову. Манерою бою кримчанин нагадує почерк цього суперника чотирирічної давності: хороше почуття дистанції, багатий техніко-тактичний арсенал і високий темп. Рік тому Сергій здолав грізного конкурента на ліцензійному турнірі. До Сіднея росіянин дуже серйозно підготувався. Як, утім, і судді, котрі ще до стартового удару гонга нарахували йому перші очки... Візуально Сергій якщо не програв, то й не переміг. Саїтов — професор на рингу. Доценко ж і близько не має такого міжнародного досвіду.

— А як оцінюєте результати трійки, яка одержала «бронзу»? Склалося враження, що хлопці могли претендувати на більше.

— Так, важко не погодитися. Той-таки коломиєць Андрій Федчук (81 кг) об’єктивно за класом стоїть вище від чеха. Але в нашого боксера, не без допомоги тренера, склалася думка, що він веде бій. Насправді лідирував суперник... Подальшою установкою Андрію треба було дотиснути чеха тактично, уникнувши обміну ударами. Не вдалося. І знов-таки: можливо, й не поступився, але слід було триматися переконливіше. Заради справедливості відзначу, що Андрій помітно (до 4 кг!) недотягував до оптимальної ваги в цій категорії.

Не приховуватиму, що ставку робили на дворазового чемпіона Європи енергодарця Володимира Сидоренка (51 кг). Та й загалом, хлопець був безсумнівним фаворитом у категорії. Та попався йому таїландець із нестандартною манерою: кружляв по рингу, кілька спалахів — і цього вистачило. А Володя бігав навколо суперника, проте без толку. Прикро, бо програв самому собі.

Харків’янин Сергій Данильченко (54 кг) у півфіналі боксував проти росіянина Раїмкуля Малахбекова. Як і в переможному для українця вирішальному поєдинку чемпіонату Європи два роки тому, де він узяв гору з рідкісним результатом — 2:0. Цього разу вийшло навпаки. Складний видався в Сергія рік: лише на останньому ліцензійному турнірі став олімпійцем, і скільки нервів попсував до того! Важко було суперничати з агресивним і тямущим росіянином. Бути б Данильченку трішки свіжішим...

—Кілька слів про невдах. Чи варто розраховувати на них надалі?

— Іванофранківець Сервін Сулейманов (57 кг) непереконливо виглядав у бою з болгарином. Але наш екс-чемпіон світу серед юніорів — молодий і все-таки перспективний. Кременчужець В’ячеслав Сенченко (63,5 кг) повинен був перемогти, але не розкрив себе вповні. Можливо, далося взнаки те, що нездужав. Севастополець Олександр Яценко (91 кг), теж виходець із чемпіонів світу серед юніорів, поступився дуже сильному узбеку, але боровся гідно.

Важко дорікати харківському супервеликоваговику, котрий вийшов недавно на міжнародний ринг, Олексію Мазикіну, який програв майбутньому чемпіону. Або стриянину Олександру Зубрихіну (75 кг), що програв чемпіону світу і Європи. Та й чемпіон континенту Валерій Сидоренко (48 кг) не зумів здолати дуже титулованого кубинця.

— І наостанок. До Афінських ігор ще далеченько. Проте новий міжолімпійський цикл уже почався. То чи не зазирнути нам, хоч краєчком ока, у 2004?

— А чом би й ні? Є п’ять-шість хлопців з олімпійською перспективою. Непогані в нас і юніори. Як учорашні, так і нинішні. Недавній юніорський чемпіонат світу в Будапешті, що пройшов уже після Олімпіади, залишився якось у тіні.

Однак українці й там довели, що не в тім’я биті. Були треті в загальному заліку. Дніпропетровець Джамал Меджидов (91 кг) виграв золоту медаль. Одержали й 4 «бронзи». Тож резерв підростає. І, дуже сподіваюся, не дасть спокійного життя лідерам. А конкуренція у кожній категорії, причому на хорошому рівні, украй важлива.

Забігаючи наперед, упевнено скажу одне: в Афінах доведеться витримати неабияке випробування, аби втримати на належній висоті ту ж таки планку. Ну а першими кроками в цьому напрямі стануть чемпіонат світу в Ірландії та ряд інших важливих турнірів 2001 року.