«Идет охота на волков, идет охота...»

Земля під готельну забудову тут продається за символічну ціну: один квадратний метр може коштувати усього декілька доларів. Податки значно нижчі за європейські, а всі об’єкти туристичної інфраструктури на перші десять років роботи звільняються від оподаткування взагалі. На цей же період — жодної звітності перед державою. При будівництві готелю все необхідне обладнання з-за кордону ввозиться безмитно. Всі інвестори — і свої, і іноземні — працюють в однакових умовах і мають цілком ідентичні пільги. Результат: туріндустрія — найбільший роботодавець і найпотужніше джерело надходжень держави. Не нашої, звісно. Ідеться про Єгипет, котрий фактично скалькував рецепт приголомшливого туристичного успіху Туреччини.

Здавалося б, усе елементарно. Беремо вже готову схему, що довела свою стовідсоткову ефективність. Крок за кроком починаємо її педантичне впровадження. Саджаємо на голодну дієту нечистих на руку чиновників із непомірними апетитами. І... отримуємо нового «туристичного тигра». Фантастика, скажете ви (особливо стосовно «голодної дієти»)? Згодна, фантастика. Принаймні сьогодні. Адже для того, щоб «сказка стала былью», вітчизняний туризм має насамперед обзавестися потужним лобі в найвищих ешелонах влади, яке б пробило нарешті прийняття необхідних як повітря законів і підзаконних актів, чия відсутність нещадно гальмує розвиток українського туризму.

Але нині про це можемо лише мріяти. «Перейнятість» можновладців проблемами вітчизняної індустрії гостинності вельми промовисто засвідчив, зокрема, такий факт. На ініційовані однією з найавторитетніших фахових організацій — Туристичною асоціацією України (ТАУ) — громадські слухання за темою «Сучасний стан законодавчого забезпечення туризму в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення» не прийшов ЖОДЕН із запрошених високопосадовців. То, може, бодай завдяки «ДТ» хтось із них дізнається про болі та біди тих, хто всупереч усьому ще не поховав надію на українське туристичне диво?..

Борис ВИХРИСТЕНКО, президент ТАУ, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України:

— Одна з найбільших проблем вітчизняної індустрії гостинності — кричуща недосконалість Закону України «Про туризм». Через законодавчу безглуздість турпідприємство не може мати у власності так звані засоби туристичного виробництва (готелі, ресторани, автобуси і т.д. і т.п.). Іншими словами, узаконено посередництво. Багато списів продовжує ламатися навколо питання ваучерів. Здається, що незрозумілого: якщо нині законодавчо встановлено, що ваучер є однією з форм письмового договору на туробслуговування, а означений договір не є документом суворого обліку, то чому ж тоді ваучер, як одна з форм такого договору, повинен бути бланком суворого обліку?.. Проте головне науково-експертне управління керується незрозумілою логікою, зазначаючи: оскільки ваучер є єдиним документом, який підтверджує оплату вартості туристичної послуги, порядок і гарантію її отримання, цей документ повинен залишатися документом суворого обліку. Але ж ваучер, відповідно до статей 20 і 23 Закону «Про туризм», не є обов’язковим для оформлення!

Скринька відкривається дуже просто — тут присутній меркантильний інтерес. Підтверджень цього більше ніж достатньо. Є так зване державне підприємство, якому необхідне додаткове джерело для «заробляння» грошей і важелі для маніпулювання турпідприємствами. Ця структура заздалегідь розробила, затвердила та надрукувала величезну кількість бланків ваучерів і продає їх турпід­приємствам. Така штучно вибудована схема монопольного продажу ваучерів суттєво впливає на собівартість турпродукту. Це, в свою чергу, порушує права споживачів, оскільки призводить до значного подорожчання турпослуг. Багато керівників турпідприємств можуть підтвердити, як їм нав’язувалися виготовлені «суперзахищені» ваучери і який супротив організовувався при спробі відмовитися від ваучера та самостійно замовити його виготовлення...

Мудрий Аристотель казав: «Від законодавства залежить добробут держави». Закон України «Про туризм» у нинішній редакції далекий від цієї канонічної настанови. Він концептуально хибний, оскільки скерований лише на виїзд. Це — думка багатьох науковців, а також туроператорів-«в’їзників», котрі справедливо вважають, що закон не вирішує ані проблем в’їзного, ані проблем внутрішнього туризму. Та, за великим рахунком, і виїзного також, породжуючи лише проблеми.

Проблемою залишається і створення сприятливого податкового клімату в державі. Відомо, що Україна має найвищий рівень податків серед держав із перехідною економікою. Нині ж у Верховній Раді розглядається законопроект про запровадження туристичного збору, опрацьовується проект Податкового кодексу України, де реанімується готельний збір. На наших очах відбувалася перманентна епопея то скасування, то відновлення нульової ставки ПДВ для послуг в’їзного туризму.

Ще одне надзвичайно актуальне запитання: чи відслідковує хто-небудь у профільному міністерстві, чи контролює відповідний підрозділ Кабінету міністрів виконання своїх рішень? Чи відомо Держслужбі туризму і курортів, що існує затверджена постановою уряду Державна програма розвитку туризму в Україні до 2010 року, якою передбачено створення Туристичного кодексу? Терміни давно минули, а кодексу немає... А чи цікавився хто-небудь послідовністю виконання програм, інших нормативно-правових актів новопризначеними керівниками туризму? Чи, можливо, вже повідміняли ці програми або їх виконання є необов’язковим, а ми навіть не підозрюємо про це?..

Степан РОМАНЮК, віце-президент ТАУ, президент міжнародного туристичного агентства «Україна-Русь»:

— Усім відомо, що в’їзний туризм у багатьох країнах світу активно працює на скарбницю та імідж держави, є однією з найважливіших категорій експорту, а часто головним джерелом валютних надходжень. У багатьох країнах, але, на жаль, не в Україні. За доходами від іноземного туризму, згідно з даними Всесвітньої туристичної організації, ми займаємо останнє (!) місце серед 30 основних європейських країн. Якщо вважати доходи держав Європи від в’їзного туризму за 100 відсотків, то ринкова частка України в цих доходах становить лише 0,3%. Тоді як, скажімо, в Угорщині цей відсоток дорівнює 1,2; у Чехії — 1,3; у Росії — 1,6; у Польщі — 1,8; у Туреччині — 4,9%. У структурі експорту послуг, читаємо у довіднику Держкомстату «Україна в цифрах» за 2005 рік, в’їзний туризм становить лише 3% — це майже на рівні статистичної похибки.

Висновок: гігантоманські цифри нібито щорічного зростання обсягів в’їзного туризму, якими оперує центральний орган виконавчої влади в галузі туризму, маскують абсолютно протилежне. Останніми роками іноземний туризм не тільки втратив належне йому місце серед пріоритетів державної політики, а й опинився на периферії державних економічних і культурних інтересів!

Що гальмує розвиток в’їзного туризму? Перш за все, відсутність державницьких підходів та державницької ідеології стосовно його розвитку. По-друге, непрофесійні, дволикі дії або бездіяльність законодавчої та виконавчої влади.

З одного боку, пріоритетність для держави в’їзного туризму проголошено в Законі «Про туризм». З іншого, внесенням змін до Зако­ну України «Про податок на додану вартість» ВР ліквідує нульову ставку на експорт туристичних пос­луг. У результаті український тур­продукт враз подорожчав на 20% і став неконкурентоспромож­ним на світовому ринку. В той же час до експорту товарів і послуг непріоритетних сфер господарської діяльності до цього часу продовжує застосовуватися нульова ставка ПДВ, а при імпорті туристичних послуг діє ставка ПДВ у розмірі 20% тільки з комісії, а не з бази оподаткування, як у в’їзному туризмі. Скажіть, будь ласка, чи можна назвати такі дії Верховної Ради державницькими?..

У Державній програмі розвитку туризму на 2002—2010 роки, затвердженій постановою Ка­бінету міністрів від 29 квітня 2002 р., проголошено: «Пріоритетний напрям розвитку в’їзного та внутрішнього туризму є важливим чинником підвищення якості життя в Україні, утворення додаткових робочих місць, поповнення валютних запасів держави та підвищення її авторитету на міжнародній арені». Водночас внесеними змінами до методики розрахунку й порядку викорис­тання плати за оренду дер­жавного майна, затвердженими кабмінів­ською постановою від 27 грудня 2006 р., орендну ставку для туристичних підприємств (у тому числі тих, котрі займаються в’їз­ним туризмом) піднято до 22 відсотків. Це відразу збільшило для них орендну плату в 1,5 разу. Тоді як для магазинів, що торгують алкогольними та тютюновими виробами, складів, стоянок для автомобілів та інших організацій непріоритетних сфер діяльності, орендна ставка практично вдвічі (!) менша.

Виступаючи на виїзному засіданні профільного комітету Верховної Ради, яке проходило в Одесі 11 листопада 2006-го, я передав голові комітету пану Томенку підготовлені фахівцями ТАУ пояснювальну записку та проект змін до Закону «Про податок на додану вартість». Однак наші пропозиції, на жаль, не були враховані депутатами при підготовці та ухваленні в листопаді Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування». Це — ще одне свідчення недостатнього піклування профільного комітету ВР про розвиток в’їзного туризму. (Законопроект, яким поновлюється нульова ставка ПДВ для послуг в’їзного туризму, зареєстровано у ВР лише 20 лютого 2007 р. — П.С.)

Тетяна ВОЛОШИНА, віце-президент ТАУ, генеральний директор ТОВ «Олімп Тревел ЛТД»:

— У Законі України «Про туризм» (розділ 1) держава проголошує туризм одним із пріоритетних напрямів розвитку, економіки і культури. На жаль, це — лише декларація. В Україні туризм не є пріоритетним за визначенням. Назвіть, приміром, бодай одну туристичну міжнародну виставку, фінансовану державою. Жодної!

Щось перевернулося в наших головах, панове! Чомусь експортне відшкодування за метал — норма, а за експорт послуг в туризмі — дуже велика пільга, а не нормальна економічна політика дер­жави. Спочатку ми повністю переписали Закон «Про туризм», назвавши це «змінами до закону» і націлили галузь на виїзний туризм. Тепер хочемо приймати окремий закон про сільський зелений туризм, завтра — про дитячий, спортивний, конгресний, круїзний, в’їзний... Це й у сільському господарстві треба окремі закони штампувати про м’ясо, сало, птицю, буряк, моркву, цибулю?.. Чи все-таки треба в Законі «Про туризм» подбати про його в’їзний та внутрішній сегменти?..

Але мало нам ПДВ у 20 відсотків. Нині нардеп Хомутиннік ініціює запровадження ще одного податку — туристичного збору. І знову ж таки — на прийом і внутрішній туризм, а не на виїзний. Пан Черновецький планує в декілька разів підняти для нас і для готелів вартість комунальних пос­луг. Плюс задля «збільшення» кількості туристів реанімувати двадцятивідсотковий готельний збір...

Нас заспокоюють цифрами: Україна приймає мільйони туристів — дев’ятнадцять, здається. Але ж прикордонники рахують усіх, включаючи стюардес і урядові делегації. А чого ж не рахувати — вони в нас всі «туристи»!.. Ну, нехай так. Значить, як мінімум 10—12 млн. гостей відвідують Київ. Якщо це — туристи, кожен із них обов’язково подивиться Софію і Лавру: це, як у фігуристів, обов’язкова програма. Але Софія за 2006 рік офіційно дає цифру 13 тис., Лавра — 24 163 відвідувачі. От вам, дорогі мої, і Юріїв день! Оце такі «досягнення» від державного протекторату з прийому іноземних туристів!..

Ціни невпинно зростають, із 2006 року стягується 20 відсотків ПДВ, а наш ненав’язливий сервіс все так само далекий від досконалості, а подекуди й узагалі відсутній. Ми вже той в’їзний туризм і десятьма тисячами євро, і ліцензуванням, і ексклюзивною діяльністю, і ваучером обклали, як вовка червоними прапорцями. Тепер іще ПДВ, готельний, туристичний збір, підвищені комунальні платежі... Можна ставити хрест на прийомі. Жодні зміни до закону не допоможуть, коли не змінити підходи, ставлення і негайно не створити дієві економічні важелі.

Якщо ми дійсно хочемо розвивати внутрішній і в’їзний туризм, необхідно у законі в подальшому поновити саме ці пріоритети. Відновити експорт туристичних послуг із відшкодуванням ПДВ експортерам: досить вже економити на сірниках, аби на «мерседес» вистачило. Запровадити мораторій на будь-які нові збори й податки, що збільшують вартість туристичного продукту. Обгрунтувати доцільність 50-відсоткової знижки на комунальні послуги для турпідприємств, котрі займаються прийомом і внутрішнім туризмом. Включити бодай найнеобхідніші три-чотири закордонні виставкові заходи до переліку виставок, фінансованих державою. Зняти англійською мовою бодай один пристойний документальний фільм про туристичні можливості України й забезпечити його кількаразовий показ по ТБ, принаймні в країнах європейської співдружності. Випустити мільйонним накладом бодай один друкований каталог про визначні з точки зору історії, архітектури, етнографії місця України. Забезпечити нарешті державницький підхід до національного туристичного продукту та до таких видів туризму, як прийом і внутрішній туризм, поза сумнівом, економічно і соціально вигідних Україні.

Євген КАЗНАЧЕЄВ, директор турпідприємства «Фотон» (м. Донецьк):

— П’ята стаття закону «Про туризм» — про винятковість туроператорської діяльності — більш ніж одіозна. До чого вона призвела на практиці? До того, що нам довелося реорганізовувати статут, тобто вносити зміни в нього, виключати всі інші види діяльності, скоротити штат і практично зробити фірму нерентабельною. Я маю на увазі не великих київських туроператорів, які працюють на виїзд, і нерезидентські компанії. Для них, саме для нерезидентів, які працюють здебільшого на вивезення грошей із нашої країни, і була створена ця стаття. Адже на батьківщині таким туроператорам мало що доводиться робити: їм не потрібні ані транспорт, ані туріндустрія (об’єкти, що забезпечують проживання, харчування та відпочинок наших гостей), ані сувенірна продукція, ані легка промисловість.

А що маємо ми? Ми не можемо стати власниками ні транспорту, ні бази, ні готелю — нічого. Ми не можемо на такому ж рівні, як закордонні туроператори, надавати необхідні послуги нашим туристам. Коли приїжджаємо, скажімо, до Туреччини — бачимо автобуси з логотипом турфірми, яка приймає, їдемо в готель — і там той самий логотип. І все нормально.

Кілька слів із приводу ваучера. Насамперед — як їх отримати? Якщо чесно, це стало для нас проблемою. Відіславши поштою заяв­ку разом із передоплатою, дорученням та іншими документами, ми понад три тижні чекали їх отримання. До речі, чи намагався хтось увести в цей ваучер свій логотип? Я б двійку з програмування вліпив тому, хто створював про­граму заповнення такого ваучера!..

Крім того, що неможливо ввести свій логотип, там ще й шрифти неможливо змінити: нічого не коригується. Як працювати з таким ваучером?.. Або, наприклад, у ньому дали одне величезне вікно під фінансове забезпечення. На­віщо?.. А для того, щоб написати, що входить у турпакет (трансфер, розміщення і т.д. ), відведено дуже маленький рядочок. Адреси ж фірм, що приймають, і т.п. — доводиться друкувати з іншого боку ваучера. Одне слово, він потребує серйозного редагування. А ще краще було б взагалі від нього відмовитися: якщо є договір, навіщо тоді ще й ваучер? Якщо ж є ваучер, то навіщо вимагати звітність?..

Відповідно до чинного закону, щоб отримати туроператорську ліцензію, ми повинні заплатити 20 тис. євро банківської гарантії на випадок потенційно можливого банкрутства. Ці 20 тисяч євро заморожені в банку й видані йому на користування впродовж трьох-п’яти років. Виходить, на п’ять років ми маємо вилучити з обігу 20 тис. євро, покласти в банк, який їх крутитиме, і жодної копійки від цього не одержувати. До того ж ми повинні заплатити банку за збереження цих грошей. Чесно кажучи, не знаю, який український туроператор може собі дозволити подібне. Таким чином, це положення закону теж створене для нерезидентських компаній, зацікавлених в одному — задавити нашого вітчизняного туроператора і збільшити обсяги виїзного туризму. Якщо потрібна фінансова гарантія, то нехай це буде як у всьому світі — через страхові компанії.

На сьогодні немає чіткої межі між тим, що може туроператор, а що — турагент. Можна не бути туроператором, але подавати докумен­ти до консульств і одержувати візи. Можна не бути туроператором і через представництва іноземних компаній відправляти сво­їх туристів за кордон, а також безпосередньо працювати з готелями, базами відпочинку, пансіонатами і лікувально-оздоровчими закладами України. Об’єкти розміщення, не маючи ліцензії, можуть надавати свої послуги як іноземним туроператорам, так і іноземним туристам. Коли ж вони пропо­нують розміщення через українських туроператорів, то цим набивають ціни і ставлять нас поза конкуренцією.

Анатолій КТІТАРЕВ, в.о. голови правління Асоціації санаторіїв та курортів України:

— Питання законодавчої підтримки туризму — це не тільки прийняття необхідного законодав­ства, а й неухильне його виконання усіма сторонами. Але якщо на кожну турфірму припадає з десяток органів контролю... Свіжий приклад. Навесні 2005-го якісь умільці з ДПАУ оприлюднюють документ (до речі, не зареєстрований у Мін’юсті), у якому абсолютно довільно трактують пункт 9 закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових опера­цій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». На підставі цього вільного трактування, вони вимагають запровадження під час розрахунків зі споживачами касових апаратів і починають нещадно штрафувати турпідприємства на мільйонні суми, хоча обіги турфірм значно менші. Не­зва­жаючи на дворічну епопею позовів із турфірмами і численні, програні в багатьох судових інстан­ціях справи, ДПАУ не скасувала своє протизаконне рішення і продовжує по-своєму трактувати пункт 9 зазначеного закону. Вона заплющила очі на те, що це закон безпосередньої дії і його заборонено змінювати будь-якими підзаконними актами.

До не менш своєрідних вільностей у застосуванні положень закону вдається і Кабмін. Скажімо, статтями 18 і 19 Закону «Про туризм» визначено, що порядок сертифікації і категоризації засобів розміщення має затверджувати КМУ. Натомість Кабмін вирішує створити спеціальну комісію на чолі з віце-прем’єром, яка займатиметься категорізацією готелів. Невже віце-прем’єру з гуманітарної сфери більше нічого робити? Невже працівники КМУ поїдуть на місця перераховувати метраж туалетів або кількість плечиків у шафах?.. Висновок: проект постанови КМУ, опублікований на сайті Держ­служби туризму, — з самого початку формальний.

Зате виникає неформальне бажання не поліпшувати стан готельного бізнесу, а залишити за собою право давати або не давати. Категоризація — справа добровільна, і власники готелів мають право просто відмовляться від категорій. У РФ та й в інших країнах ці питання вирішують профільні міністерства або фахові об’єднання, на крайній випадок — органи, які визначають стандартизацію.

Простежується також тенденція під час прийняття рішень повністю ігнорувати думку професіоналів. Наприклад, нардеп Хому­тинник розробляє проект закону про туристичний збір. Причому через непрофесіоналізм у таких питаннях, згідно з цим документом, збір повинні сплачувати навіть командировочні. Крім того, прийняття цього рішення викличе підвищення вартості обслуговування іноземців у нашій державі. А вона й так вища, ніж в інших країнах...

За роки, відколи головному туристичному відомству передали права впливати на стан санаторно-курортної сфери, не було зроблено НІЧОГО. Ведуться тільки просторікування про земельний кадастр, які вже оскому набили. Мовляв, ось коли будуть у Держслужбі ці кадастри, ми відразу ж вирішимо всі проблеми. І більше нічого конкретного щодо розв’язання проблемних питань, яких у курортній справі не менше, ніж у туризмі. А роботи ж тут — непочатий край. У даний момент це — і підготовка до нового туристичного сезону, і завершальна фаза підготовки податкового кодексу. Що робить Держслужба?.. А в ній навіть не знають, які податки передбачаються для турфірм і готелів. Потім вони розведуть руками і скажуть — нам спустили, виконуйте.

З іншого боку, що з них візьмеш? Структура, яку кожних два-три роки реорганізовують і в якій із шістдесяти працівників навряд чи хоча б п’ятеро свого часу фрагментарно працювали в туризмі, нічого, крім мертвонароджених концепцій, створити не може.

Тому ще раз закликаю об’єд­нати наші зусилля і спільно вимагати від держави конкретної підтримки вітчизняного туризму. А не замінювати цю підтримку приєднанням галузі, яка наповнює бюджет країни, до відомств, які бюджет споживають.