І ВІРТУАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ БЕЗСИЛИЙ ПЕРЕД РЕАЛЬНІСТЮ ЗЛОМУ

Ця ініціатива викликала в Америці вельми неоднозначну реакцію. Передусім, виникає побоювання, що подібна система близька до системи тотального контролю (якщо не типу «Великого Брата», то принаймні за принципом «Великої Мами») і повністю позбавляє учнів почуття особистої відповідальності за виконання своїх обов’язків. Крім того, перед тими ж таки американцями постають проблеми чисто матеріального порядку. Так, приміром, у найбідніших школах, де успішність залишає бажати кращого, лише половина всіх учнів має вдома персональні комп’ютери. А підключених до Інтернету серед тих учнів, котрі потребують максимальної уваги як із боку педагогів, так і з боку батьків, ще менше.

Крім того, далеко не всі «учительські» веб-сайти пропонують свої послуги задарма. Часом Інтернет-компанії вимагають плату з учителів, які розміщують там свою інформацію, а часом — з батьків, котрі цією інформацією користуються. Така ситуація загрожує ще більшим розшаруванням американського суспільства за майновою ознакою, забезпечуючи дітям заможних батьків повноцінну освіту, а дітей бідних родин позбавляючи навіть найнеобхіднішого мінімуму.

І, нарешті, далеко не всі батьки й тим паче вчителі почуваються досить вільними у спілкуванні з комп’ютером, на відміну від дітей, чиї успіхи мають контролюватися віртуальними методами. Значна частина американських учителів, котрі встигли добитися професійних успіхів ще до масової навали комп’ютерів, загалом відчувають стрес при одній лише думці про необхідність щодня брати в руки комп’ютерну мишу. А решті, молодшим і агресивнішим, просто шкода марнувати час на впорядкування електронних послань, тим паче тоді, коли ці послуги треба додатково оплачувати.

Більше того, практика свідчить, що для деяких юних американських лоботрясів зламати захисний код веб-сайта з переліком усіх заданих додому вправ набагато легше, ніж виконати ці вправи. Деякі батьки в таких випадках радіють «успіхам» своїх нащадків, деякі вдаються до методів впливу, проте істинність твердження про те, що саме лінощі є двигуном прогресу, спростувати ще нікому не вдалося.