ХУЛІГАНСТВО ЧИ НОВА КУЛЬТУРА?

Малювати і писати на парканах та інших не призначених для цього поверхнях — негарно. Це знають усі. Але якщо це не напис «Тут був Вася», а кольоровий малюнок, що привертає увагу? Якщо сам художник — зовсім не шкідник, а представник нової молодіжної культури і для самовираження вибирає не пам’ятки архітектури, а похмурі сірі індустріальні стіни?

Одного разу в Америці

У 70—80 роках минулого століття в міській культурі Нью-Йорка зародилася нова молодіжна культура з веселою назвою хіп-хоп. Вона містила в собі низку різних напрямів і дуже скоро залучила до своїх лав цілу армію підлітків, блискавично завойовуючи дедалі нові країни. Що ж це за напрями?

По-перше, це бі-боїнг, широким масам відомий як брейк-данс, — стиль танцю, що відрізняється від класичних великою кількістю імпульсивних рухів під ритмічну музику. Бі-бой, а іноді герл, самостійно визначає стиль своїх рухів. Можна робити все що завгодно — від «місячної ходи» і «трансформера» до «дзиги» на голові, — аби тільки це було стильно й добре вписувалося в ритм.

По-друге, МС (ем-сі) — щось на кшталт конферансьє. Спочатку МС просто оголошували номери на концертах чи дискотеках. Потім дехто з них почав швидко декламувати римовані слова під ритм. Коли МС розвелося забагато, вони стали з’ясовувати, хто крутіший, і для цього організовували між собою конкурси типу «хто краще заримує» або «хто дотепніше обізве свого суперника».

По-третє, ді-джеї. Першим ді-джеєм став Грандмастер Флеш. Саме він придумав зручний ді-джеївський пульт, який дозволяє плавно міняти одну мелодію на іншу. Саме він винайшов знаменитий «скретч» — рух платівки назад під голкою програвача в такт музиці. Цей звук так усім сподобався, що був моментально підхоплений і відтоді став своєрідною візитною карткою хіп-хопу.

Ну і, нарешті, графіті — художня композиція, малюнок чи просто напис, нанесений на поверхню стіни будинку або іншого об’єкта, що зазвичай перебуває в полі зору громадськості. Термін «графіті» утворився від італійського graffito — «надряпаний». Стиль графіті виник у Нью-Йорку 1969 року. Його засновником став грецький хлопець Деметрівс, який працював кур’єром. Йому було нудно і самотньо, й одного разу він знічев’я чорнильною ручкою почав скрізь писати своє прізвисько (творчий псевдонім!) — Такі — і номер вулиці, на якій жив, — ТAKI 183. Таким чином з’явилися перші теги — іменні написи в історії графіті. Такі дуже захопився своїм заняттям, і незабаром його знали практично всі підлітки Нью-Йорка.

Історія замовчує, чи багато друзів знайшов Такі, а ось послідовники були. Барбара 64, Джуліо 204, Єва 64 — безліч таких і подібних написів з’явилося на стінах міста. Незабаром стінописці перейшли від звичайних чорнильних ручок до яскравіших знарядь праці: балончиків із фарбою та різнокольорових фломастерів. Дехто сам робив маркери мегарозмірів, щоб уберегти свої творіння від зазіхань суперників. Різнобарвні написи та малюнки, іноді загрозливого змісту, наносили на стіни районів і місцеві бандити, «мітячи» свою територію та зону впливу.

Теги ставали дедалі більшими і яскравішими, і майстрам стінопису доводилося винаходити все нові засоби привернення уваги до своїх творів.

Художники підземелля

Поступово настінний розпис із вулиць пробрався у «підземелля» Нью-Йорка. Місцеві підлітки розважалися тим, що спускалися в депо підземки і прикрашали потяги своїми ініціалами й різноманітними написами. Місце було що треба — розмальовані хитромудрими буквосплетіннями потяги мчали туди-сюди, розносячи чиїсь імена. Фарба графіті поступово стала «просочуватися» всередину вагонів. Звідти написи поширювалися на будинки довкола залізничного полотна. Розлютована мерія безрезультатно вкладала в боротьбу з «вандалами» астрономічні суми: чим злішою ставала влада, тим хитрішими —графітчики. 1975 року очам здивованої публіки явилося «полотно» розміром як весь вагон, а через рік — як потяг.

Переходи підземних станцій і самі поїзди метро як своєрідні художні галереї, на жаль, графітчики всіх країн використовують досі — надто вже зручними виявилися ці місця для їхньої самореалізації, особливо в нічний час, коли підземки безлюдні. Але способи боротьби з горе-художниками теж удосконалюються. Так, узимку нинішнього року на запасних коліях у Ворчестері та Лімінгтоні (Англія) було встановлено відеокамери, що вловлюють тривалий рух у нічний час. Вони роблять моментальний знімок «злочинця» й гучно попереджають: «Припини. Ти під спостереженням. Утікай, британська транспортна поліція отримала повідомлення і вже в дорозі». Поліція вже вивчає перші знімки, сподіваючись упіймати правопорушників, які малюють на вагонах та локомотивах. Любителів графіті, котрі псують вагони поїздів, має злякати камера, що знімає їх на місці «злочину» й гучно вимагає припинити неподобство. Цей захід, як стверджують англійські власті, уже зменшив кількість правопорушень, пов’язаних із графіті.

Стильні колобки

Та все ж міра «шкідливості» цієї культури для суспільства визначається виключно вибором поверхні для нанесення малюнка. Частині цієї молодіжної течії вдалося потрапити в «цивілізоване русло» і почати розвиватися за законами мистецтва зі своїми стилями, напрямами, сленгом. Дуже швидко у графіті з’явилося кілька стилів, які різняться зовнішнім виглядом та складністю виконання. Найпростіший із них — бабл, тобто бульки, або колобки. До речі, свого часу в цьому стилі було оформлено обкладинку популярного дитячого журналу «Мурзилка».

Наступний за складністю — хіп-хоп стиль, названий на честь хіп-хоп культури за найбільшу відповідність її духові й ідеї. Цьому стилеві характерні стрілки, ламані літери і він легко читається.

«Найвищим» вважається вайлд стайл, дикий стиль. Це абсолютно незрозумілий напис, який у принципі не повинен читатися, його слід просто сприймати як візерунок або малюнок.

А найновіший — стиль Дайма (Daim style), або 3D-стиль. Він придуманий відносно недавно, уже в 90-ті роки. Придумала його людина на ім’я Дайм, на честь якої і було названо стиль, що вирізняється повним, абсолютним об’ємом літер. Усі літери ніби тривимірні! Цей стиль по праву вважається найскладнішим з усіх у графіті.

«Серйозні» графітчики — графітірайдери — спочатку створюють ескіз крейдою на стіні, а потім починають обводити його балончиком із фарбою. Такі твори створюються дуже довго: щоб намалювати справжню картину, потрібно працювати від кількох годин до кількох днів. Ну, а «несерйозні» — тойси — задовольняються «бомбінгом» — це коли малюють відразу балончиком свої теги, пташок, зайчиків-стрибайчиків і втікають.

Графіті «у законі»

Коли на Заході усвідомили, що репресії проти графіті неефективні, що неможливо заборонити людям писати, малювати й самовисловлюватися, з’ясувалося, що на цьому можна заробити. Графітчиків стали запрошувати як оформлювачів кав’ярень, для них улаштовувалися змагання, їм виділяли глухі стіни та паркани, у них з’явилися свої журнали і сайти в Інтернеті. Зацікавилися графіті й художники-професіонали. Це вони постаралися, щоб малюнки з вулиць і площ перемістилися в художні галереї, виставкові зали. З’явилися спеціальні шрифти, стилізовані під графіті, ними й зараз захоплюється чимало газет і журналів. Не залишилася осторонь цього віяння і мода — в сучасному молодіжному одязі вгадуються риси графіті. У багатьох країнах мерія видає офіційні дозволи на «прикрашання» старих будинків чи промислових споруд малюнками, не без підстав вважаючи, що барвисті картини — все ж таки краще, ніж стара облізла стіна.

Сьогодні великими яскравими написами на стінах будинків, на гаражах чи в під’їздах уже нікого не здивуєш в Україні. Втім, у цьому немає нічого дивного. У мистецтва графіті є минуле — наскельні малюнки й написи на давньогрецьких амфорах. І є нинішнє — пам’ять у вигляді графіті, залишена на Місяці американськими астронавтами. Отже, і майбутнє, безперечно, буде.