Гральні автомати у княжому граді

Сьогоднішній день Києва можна назвати наступом будівельників. І в цьому є як свій позитив, так і свій негатив. Буває, потрапляєш на вулицю, яку довго не відвідував, і розгублено роззираєшся: зникли старі будинки і сяють суперсучасні в оазисі квітів й молоденьких дерев. Ще недавно громадськість Києва знайомилася з проектами забудови старого району, званого Гончарі-Кожум’яки. Здається, там планувалася отака собі мистецька Мекка, згусток творчої потуги митців, своєрідний міст через час, що притокою вливався б у богемний Андріївський узвіз. Але проекти залишилися в проектах, а в древньому мальовничому куточку Подолу тихо й цілком у дусі всепродажнокучминої епохи селиться «подільська чернь» в ошатних особняках. Схоже-таки, що не гончарі й кожум’яки, а ті, що зуміли за час «світлого олігархічно-злочинного майбутнього» добряче нам’яти у свої кишені.

Іде тотальний наступ і на центр міста: виселяють старожилів, вклинюючись у їхні подвір’я новими забудовами, вирубуються cтарі дерева, зліквідовуються (тобто кимось продаються і кимось купуються) продуктові магазини і на їхньому місці відкриваються непродуктові, чи то розважальні заклади. Скажете, згущую фарби? Тоді запрошую вас на 10—15-хвилинну прогулянку від Центрального (Сінного) ринку до Золотих Воріт.

Перше, що ви помітите, — на місці зруйнованих будинків виросли нові, сучасні, повністю реставровані. Хто заперечить, що це не позитивне явище? Але не шукайте в них тих мешканців, до яких ви колись ходили в гості. Тут тепер оселилися банки. Зникають, буквально розчиняються подвір’я і виростають щільненько один біля одного будинки, перетворюючи центр у таку собі європейську тісняву, де люди, машини, будівельний хлам, здається, розчавлять серцевину Києва. Ярославів Вал знову переживає набіг і ніхто не борониться. Мешканці мовчки спостерігають, як їх витісняють із власного району сучасні грошовиті «половці».

Складається враження, що загалу взагалі не існує. Немає пенсіонерів, немає інтелігенції, немає дітлахів. Є лише «крутий» прошарок, новітній князь-смерд, якого треба розважати, поїти-годувати, сприяти рівновазі адреналіну у його крові та створювати умови для його бізнесу.

Старий куточок міста форсовано звільнили від гастрономів, продуктових та овочевих магазинів, лотків, кіосків і зводять на їхньому місці розважальні заклади, приватні магазини, аптеки, орієнтуючись на власний бізнес, а не на елементарні потреби киян. Якщо ви десь по дорозі з роботи додому не купили провізію, то ризикуєте залишити свою родину без найнеобхіднішого практично вже о 19 годині.

Пройдемося від того ж Центрального ринку до Золотих Воріт. Колись на самому ринку був ряд продуктових магазинчиків, де водилася риба і всяка всячина. Нині там магазин одягу й постільної білизни «Твоя кімната». Та й саму надвірню частину ринку, де колись були розкішні ряди з овочами, фруктами, замінила платна стоянка машин. Прибутковіше для когось? Авжеж! Якщо ви за звичкою ступите кільканадцять кроків за ріг, де по вулиці Воровського, 19 був гастроном і невеличкий продуктовий магазинчик, то натрапите на вивіску: «Гральні автомати»…

Пройдемо 400 метрів від цього місця на Львівську площу, де колись був великий, улюблений багатьма поколіннями киян гастроном із кафетерієм, доступним усім прошаркам суспільства, винним та хлібним і молочним відділами. Якогось дня його зачинили нібито на ремонт. Мешканці терпляче чекали, коли ж він знову запрацює, але після ремонту величезний гастроном перетворено в магазин побутової хімії, парфумів та білизни. А розкішний, теж чийсь кафетерій, що витіснив колишнє кафе, на жаль, не приваблює масового відвідувача цінами.

Пройдемо від цієї місцини провулочком у напрямку Ярославового Валу. У цьому відтинку колись стояли ряди овочевих магазинчиків, а на розі була бульйонна — улюблена харчевня незаможних киян. Там обідали студенти театрального інституту, художники, творча інтелігенція, пенсіонери. Від того всього не залишилося й сліду, зате стоїть вже майже два десятки літ каркас будівлі театрального інституту. Мирно розсипаються його конструкції, дичавіють навколо нього чагарі та газдують на всіх поверхах бродячі собаки.

Робимо екскурс на вулицю Ярославів Вал. Ось тут, на її початку донедавна був невеличкий магазинчик. Він дуже виручав, бо працював цілодобово. Також став на довгостроковий ремонт. При будівельній «реінкарнації» перетворився на «Сімейну аптеку». А поруч, за якихось 50 метрів, також є аптека, і їх у цьому квадраті — хоч греблю гати. Справді «мудре» рішення — лікувати киян, а не годувати. За кільканадцять метрів був гастроном, у якого чиясь владна рука відхопила половину і знову там, де були продукти першої необхідності, запанували гральні автомати, а сам гастрономчик потіснили. Через вулицю О.Гончара, за якихось 10 метрів, стояв донедавна добротний овочевий магазин, який годував овочами не одне покоління киян. Нині там продається постільна білизна.

Пошуки хліба щоденного ведуть вулицею далі — до Золотих Воріт. Однак натрапляєш на видовище. Бо й магазин «Сільгосппродукти» зник, а магазинчики з протилежного боку — хлібний і молочний — давно ковтнув банк. Утішаєш себе, що є ще, хоч і не дуже близько, Георгіївський гастроном, по тій же вулиці, напроти Золотих Воріт. Рушаю туди. За розкішно оформленими вітринами магазину виглядає не менш розкішний інтер’єр: дорогі підсвічники, порцеляновий посуд і всяка, явно неїстівна, всячина. Ступаю кілька метрів далі, де колись на розі Ярославового Валу й Володимирської був гастроном, а потім — великий рибний магазин… І там нині гральні автомати та бар.

Вгамувавши роздратування, заспокоюю себе: є ж іще Центральний (Сінний) ринок. Нехай не як у сучасних супермаркетах, однак необхідні продукти там придбаєш. На ринку купиш усе — від цвяха до імпортної сантехніки. А ще він славиться унікальним архаїчним базарчиком на сходах, де можна побачити унікальні речі — від старих прасок, ляльок, якими гралися наші бабусі, прялок і прасок до вишитих древніх сорочок. І це та унікальна місцина, яка притягує заможних і незаможних киян і некиян, митців, іноземців. Словом, тут є товар на всякі смаки і різні фінансові можливості.

Але й на цю місцину рушив отой «хтось», дотягнувся і до Центрального ринку, одного з найстаріших в столиці. Дирекція почала переконувати громадськість, що ринок раптом став непридатним і небезпечним для відвідувачів, і тому вимагає докорінної реконструкції, а точніше — повного знесення. Власники приватних магазинчиків, яких спровадили на вулицю, показали проект задуманої на цьому місці забудови: кілька висотних будівель, судячи із зображення, висотних, і знову ж таки — розважальні заклади. Чи плануються торгові точки — невідомо. Адже питання про людей не стоїть...

Припустимо, колись там і буде торговий центр. Але куди ж іти сьогодні за бурячками, картопелькою, морквою тій бабусі, що колись бігала до цього базару, а нині ледь чалапає? Справді, за право жити в центрі також треба розплачуватися. В цьому густозаселеному районі є п’ять аптек, кілька магазинів постільної білизни, кілька парфумерних і жодного великого гастроному.

Народ щодо закриття ринку вибухнув протестом, і міська влада в особі голови О.Омельченка видала розпорядження головному архітектору Присяжнюку тримати це питання на контролі. Але ділки, що вийшли з кучминої епохи, на нові вітри не реагують і довершили те, що задумали. Вони пресингували, тиснули на власників приватних магазинчиків і, врешті, застосували щодо них «соломонове» рішення: виставили таку плату за оренду, що ті самі швидко залишили територію ринку…

Стає-таки тривожно, що коли цей процес нищення духу Києва не зупинити, то зухвалі варяги скоро захочуть приватизувати і Гору Дитинку, і Щекавицю, і частину Дніпра з пляжами та Володимирською гіркою, і ботанічні сади. А чого б і ні?! У Донецьку ж у Ботанічному саду відпочивають не шахтарі, а живе олігарх.

P.S. Поки цей матеріал готувався до друку, спритні ділки встигли викупити й поставити на ремонт невеличкий продуктовий магазинчик, що гніздився в підвальчику по вул. Воровського… Народ стверджує, що знову там буде розважальний комплекс. Тепер уже остаточно люди залишилися без найнеобхіднішого. Ось так складається вже в некучминій добі. Мовби вона й минула, але справи її таки ж живуть!