ГРАФ ГОТОВИЙ УСИНОВИТИ БАГАТУ ОСОБУ

Нещодавно, гортаючи одну з газет, які публікують приватні оголошення громадян, я наштовхнулася на таке: «Молодий підприємець познайомиться з метою створення сім’ї з жінкою-бухгалтером». У принципі те, що багато чоловіків намагаються одружуватися вигідно, відомо, але щоб як посаг був потрібен певний фах — таке я бачила вперше. Хоча нічого особливо незвичного у цьому факті немає: людина просто хоче заощадити на бухгалтері — платити власній дружині можна менше, та й скільки не заплатиш, усе піде на твоє ж благо.

Практика створювати родину з допомогою оголошень у пресі має давні традиції. І завжди такі оголошення відзначалися крайнім цинізмом і засвідчували комерційний бік шлюбу. За даними німецького історика Едуарда Фукса, перші шлюбні оголошення з’явилися 19 липня 1695 року в збірнику якогось Гоутона.

Перші шлюбні оголошення практично були такі ж самі, як і нинішні. «Джентльмен віком 30 років має значну маєтність приблизно в 3 тис. фунтів і готовий укласти з цього приводу відповідний контракт». Не вдаючись до якихось хитрощів, журиться Фукс, шлюб виставлено перед усіма як просту комерційну справу. Заможний поміщик, приміром, шукає наречену високу на зріст і, головне, із «повними, міцними, білими грудьми». Ще один просить з’являтися лише таких жінок, у яких «міцні (і не занадто маленькі) груди й великий зад». Третій мріє про подругу, яка «у часи подружнього щастя балакуча й іншими ще способами здатна виявити своє задоволення».

Приблизно в середині XVIII століття, повідомляє історик, шлюбні оголошення ввійшли в моду в усіх країнах. Позаяк у континентальній Європі газетна справа була розвинена гірше, ніж в Англії, нерідко вдавалися до допомоги листків, що їх рознощики роздавали на вулицях. І хоча, приміром, німецькі оголошення не настільки цинічні, як англійські, проте й вони демонструють комерційну основу шлюбу. Наречена може бути старою дівкою чи вдовою з багатьма дітьми, вона може сповідувати яку завгодно релігію, аби в неї було більш-менш вагоме багатство.

Нерідко згадується і «пляма на честі». Один 30-річний чоловік, приміром, зголошувався поводитися з дитиною від іншого так, начебто вона його кровиночка, якщо залишена мати має капітал, достатній, щоб раз і назавжди поліпшити стан справ у його торгівлі дріб’язком. Страх можливої ганьби нерідко змушував і жінок давати такі оголошення. «Молода, гарна особа, — йдеться в одному такому листку, — занадто поспішно повіривши обіцянкам досить порядної в усьому іншому людини, опинилася в становищі, яке заслуговує на співчуття, бажає якомога швидше вийти заміж, але в іншому місті за чоловіка, котрому 22 тис. гульденів посагу були б достатнім відшкодуванням за те, що він дасть ім’я її дитині».

До практики шлюбних оголошень нерідко вдавалися й аристократи. В міру того, як в епоху капіталізму шлюб перетворювався, особливо серед швидко зубожіючого аристократичного класу, на відверто комерційну справу, титули дедалі частіше ставали предметом торгу. «Граф готовий усиновити багату особу...», «Князь готовий надати ім’я й титул багатій особі шляхом усиновлення, інакше ім’я згасне» — такі оголошення, природно цілком анонімні, досить часто траплялися у пресі. Особливо активно подібні «шлюби заради імені» почали практикуватися наприкінці XVIII століття з жінками, що на той час з’явилися, котрі успадкували американські мільйони. В Америці навіть обговорювалося питання, як перешкодити цьому переселенню американських мільйонерок і мільярдерок в обійми європейської аристократії, бо разом із ними до Європи емігрували й величезні багатства. З’являлися навіть спеціалізовані шлюбні контори, які також широко рекламували свою діяльність приблизно так: «Відозва до аристократів. Солідний посередник вирушає до Америки, де він має хороші зв’язки у фінансовому світі й де він збирається знайти для кількох аристократів мільйонних наречених».

І все-таки людині, що бере шлюб, хай навіть дуже й дуже прагматичній, завжди хочеться кохання. Напевно, тому навіть у таких цинічних і цілком комерційних оголошеннях однією з умов подружнього життя нерідко буває любов.