Гостьовий шлюб: «за» і «проти»

У цій статті ми вирішили поговорити про проблеми так званого гостьового шлюбу, під яким розуміють проживання подружньої пари нарізно: у різних квартирах і, трапляється, навіть у різних містах. Мені особисто були відомі кілька прикладів таких шлюбів, але у всіх випадках йшлося про людей творчих, переважно з літературних кіл. У когось гостьовий шлюб був тимчасовою формою, а потім подружжя сходилося під одним дахом, якщо чоловіку чи дружині вдавалося, нарешті, розв’язати проблему з обміном або купівлею квартири, в інших випадках це могло призвести навіть до розлучення.

Чи є в гостьовому шлюбі якісь позитивні моменти, та й як узагалі дивляться на цю проблему чоловіки і жінки, кожен зі своєї позиції, і наскільки в такій ситуації страждають діти?

— Які почуття можуть виникати у людей, котрі, перебуваючи в офіційно зареєстрованому шлюбі, при цьому змушені жити окремо — у різних містах, районах чи квартирах?

Ірина Кімакович, кандидат філологічних наук:

— Я думаю, коли подружжя живе окремо, хай навіть і вимушено, — це вже не шлюб. Усі нетрадиційні форми — то є сурогат шлюбу. Звісно, шлюб грунтується на взаємовигідних умовах. Але проблеми любові і проблеми шлюбу — різні речі, якщо двоє люблять одне одного, вони житимуть разом, хоч би чого їм це коштувало, бо сенс життя в шлюбі — це прагнення жити разом. Якщо почуттів уже немає і діти дорослі, — кожний дістає право вибору. Якщо чоловік хоче мати дітей із жінкою — він зобов’язаний їй допомагати. Якщо жінка сама хоче мати дітей незалежно від бажання чоловіка, вона всі проблеми бере на свої плечі. Але це не є шлюбом, оскільки в традиційному розумінні шлюб передбачає спільне проживання двох на одній території. Решта є сурогатними формами шлюбу. Якщо немає дітей, але люди розписані між собою і живуть при цьому в різних квартирах, просто зустрічаючись час від часу: треба розуміти, то не є кохання. Адже кохання, це коли люди тримають одне одного за руку і дивляться в очі. Та, як свідчать фізіологи, почуття любові триває в середньому рік і вісім місяців. Наша гормональна система виділяє певні гормони, які відповідають за провокацію таких почуттів, завдяки чому ми маємо збудження під час зустрічі з партнером. Надалі можна якось підтримувати ці почуття, та коли люди не дивляться постійно один одному в очі — це просто неможливо.

Юрій Зморович, композитор, режисер, художник:

— Звичайно, це протиприродно, але така форма може бути цілком благополучною і справді нормальною, якщо вже так складаються обставини. Однак бувають і негативні ситуації, коли від шлюбу вже нічого не залишається, крім якихось зобов’язань і почуття обов’язку. Проте я розглядаю позитивний варіант, коли це можуть бути чесні й ідеальні стосунки.

— Чи існує в гостьовому шлюбі якийсь позитивний момент?

К. — Коли люди живуть окремо — вони менше сваряться. Такий спосіб життя вигідний, якщо кожний із них робить кар’єру, самоутверджується у своїй професії, і діти в них уже дорослі. Гостьовий шлюб може мати різні форми — або люди відчувають трепет під час зустрічей, або просто він грунтується на взаємовигідних умовах, коли чоловік при цьому утримує жінку матеріально.

— Справді, такий життєвий розпорядок навіть імпонує, наприклад, творчим людям, аби жінки не навантажували їх щоденними побутовими проблемами, чи не так?

К. — Що стосується особистого життя творчих людей — це не є середньостатистичним показником. Можна жити по любові, а можна за домовленістю. Але там, де існують домовленості, такі стосунки мають характер ринкових.

З. — Побутові проблеми? Творчі люди менше схильні до всіх цих банальних соціальних норм.

— Які мінуси ви бачите в гостьовому шлюбі?

К. — Для мене гостьовий шлюб — це суцільний мінус. Але кількість гостьових шлюбів сьогодні збільшується саме серед еліти творчої, політичної тощо. Як правило, питання про гостьовий шлюб ставить чоловік, коли він хоче мати жінку і при цьому не нести відповідальності. Проте такий шлюб дуже погано позначається на дітях.

З. — Часто буває, що ти не хочеш бачити свою колишню дружину, і через це страждають діти. Батько має бути завжди поруч із своїми дітьми. Адже вимушена розлука батька з дітьми стає джерелом багатьох побутових драм, які, часом, призводять і до наркоманії, і до самогубства серед чоловіків.

— Чи не настав час упровадити в українське законодавство, у кодекс сімейного права, зокрема, статтю, відповідно до якої громадянин України мав би право мати кількох дружин водночас?

К. — Мене б така стаття ціл­ком задовольнила, проте чому це має стосуватися тільки чоловіків? А чому така неповага до жінки як такої? Адже трапляються ситуації, коли жінка живе з двома або трьома чоловіками. Варіант «шведської сім’ї» уже став майже нормою для мого покоління. Я не знаю, добре це чи погано, але річ у тім, що один чоловік може бути дуже розумним, однак емоційно холодним, другий чоловік душевно розвинений, та він не заробляє нічого, а третій може утримувати всіх чотирьох, проте він ніколи не погодиться на такі стосунки, оскільки він набагато старший за віком і мислить традиційними схемами. Але в принципі цей варіант оптимальний, пригадайте Білосніжку і сімох гномів, існує інформація, що цей сюжет сягає корінням до архетипу дуже давньої форми шлюбу. Кожний вільний вибирати той тип стосунків, який його влаштовує. І я не впевнена, чи має право суспільство обговорювати рівень домагань жінки або чоловіка, які хочуть підтримувати такі взаємини. Я не кажу навіть про сексуальні стосунки, а платонічні романи? Заміжня жінка може просто мати залицяльників, щоб не створювати собі зайвих проблем, вона не прагне вступати з ними в статевий зв’язок.

З. — Таке запитання треба ставити фахівцеві із соціальних проблем.

Мене в моєму житті набагато приємніше здивували цілком вільні стосунки в пітерському професорському інтелігентському середовищі, коли мені було 18 років. Там на кожному кроці траплялися «ліві» стосунки: дружина зраджувала чоловікові, а чоловік — дружині, і робилося це дуже весело, і ніхто не збирався через це розлучатися і руйнувати сім’ю.

— Чим можна пояснити такий момент, що коли чоловік почувається досить вільним у шлюбі, то він кожній жінці, яка зустрічається на його життєвому шляху, починає брехати, що він нібито розлучений?

К. — За природою чоловік — полігамна істота, йому протягом усього життя потрібна натхненниця, але дуже важко зберігати стосунки зі своєю одноліткою, з якою прожив 10—15 років. Ровесницю нелегко задовольнити емоційно, потрібне постійне інтелектуальне зростання.

З. — Жінка має інтелектуальний рівень тільки в юності, а потім вона його втрачає, спрямовуючи на розв’язання побутових проблем. І саме чоловікові набагато легше удосконалюватися в інтелектуальному плані.

К. — Претензії чоловіка до жінки справедливі. Але чого може вимагати чоловік, котрий не забезпечує своїй дружині можливості не тільки нормально організувати побут, але й її фахове зростання. Для розв’язання побутових проблем і виховання дітей можна найняти прислугу. А коли чоловік вимагає, щоб жінка не працювала і сиділа вдома з дітьми, то він заздалегідь кладе край її кар’єрним прагненням. Якщо жінка все життя буде зациклена на домі і дітях, то вона зробить кар’єру домашньої господарки, чудово готуватиме і доглядатиме дітей. І коли чоловік вибрав такий тип шлюбних відносин, то чого ж він хоче від неї через 20 років.

Тепер стає популярною така модель шлюбу, коли 50-річний чоловік одружується з 25-річною, і вона не працює. Я таких жінок у салонах краси зустрічаю дуже часто. У них починаються проблеми зі старінням. Наприклад, 27-річна дівчина заявляє, що робить силіконові ін’єкції раз на півроку! І при цьому вони постійно заводять романи на стороні з масажистами тощо для задоволення своїх амбіцій. Адже коли чоловік оплатив їй стоматологічні послуги на суму кілька тисяч доларів і найняв прислугу, яка за нею доглядає, вона захоче бути королевою. І вона вибирає той обслуговуючий персонал, який здуває з неї порошинки і схиляється перед нею.

З. — Мені не вистачає у ваших судженнях романтичного погляду на речі. Адже існують почуття, існують захопленість, кохання. І чому цьому чоловікові раптом потрібна 20-річна дівчина? Річ же не тільки в задоволенні сексуальних потреб.

Уявіть собі, що, наприклад, чоловік зустрічає жінку і закохується, будучи при цьому незадоволеним своєю дружиною. І тоді він каже: «Я вільний, а з дружиною в нас суто формальні стосунки».

Найголовніше, коли спрацьовує якийсь природний закон, якщо чоловік може кожну свою жінку зробити щасливою. Я ніколи не думав, що в мене буде три шлюби, бо в юності я багато років кохав одну дівчину і був упевнений, що нікого, крім неї, не може бути в моєму житті, проте життя розставило свої акценти. І, зрештою, людина може жити не тільки в гостьовому шлюбі, але й у якійсь гостьовій багатошлюбності. У чоловіка можуть бути дві-три гідні подруги, і йому буде важко вибрати між ними.

К. — Ми всі виховані в традиційних сім’ях, але я розумію, що моє покоління 30—40-річних уже не житиме за усталеними законами.

Коментар психолога Жанни МАРТОВОЇ:

Якщо люди, одружені, не живуть разом, то причину треба шукати в особливостях їхніх сімейних систем. Коли обставини складаються так, що двоє не можуть жити разом і поруч, отже, є якась схильність до ізольованості від партнера. Мало того, саме така ситуація ізольованості, відірваності одне від одного в просторі може сприяти тривалим і стійким стосункам.

Якось до мене звернулася жінка, котра вважала своєю проблемою невміння довго перебувати в товаристві свого коханого чоловіка. Приблизно раз на два місяці у неї виникало гостре бажання віддалитися від нього. І їй здавалося, що коли вона цього не зробить, то вона вибухне, влаштує істерику і взагалі зруйнує стосунки. Проблему цю вона вирішувала, влаштовуючи собі відрядження на роботі на тиждень­два. Чоловік її поведінки, звичайно, не розумів, ображався, але терпів, адже після її повернень у них повертався медовий місяць. Причина такої поведінки жінки виявилася в тому, що її бабусю колись несподівано видали заміж у далеке від її батьківщини місто, і згодом вона не мала можливості бачитися зі своїми близькими, котрих дуже любила. Бабуся, хоча й жила зі своїм чоловіком щасливо, завжди почувалася зрадницею щодо своєї батьківської сім’ї. Сімейна динаміка виявилася такою, що з лояльності до долі бабусі жінка запозичила її почуття і не дозволяла собі бути тривалий час щасливою зі своїм чоловіком. Постійні від’їзди у відрядження дозволяли їй позбутися почуття провини за своє щастя. Примітно, що у відрядження вона їздила до того самого міста, де народилася і залишила своїх батьків її бабуся.

В іншому випадку чоловік відмовлявся жити разом із дружиною і дитиною, посилаючись на те, що він не може знайти пристойну роботу в цьому місті. Під час детального розгляду сімейної системи з’ясувалося: чоловік втратив матір у 14річному віці. При цьому їхні стосунки будувалися так, що він заміщав матері її першого чоловіка, з яким вона розлучилася, і той так і не створив другої сім’ї. Син, живучи окремо від своєї сім’ї, продовжував берегти вірність своїй матері і продовжував переживати життя її першого партнера, котрий залишився самотнім.

Динаміки сімейних систем у разі гостьового шлюбу можуть бути різними. Причин, з яких у деяких людей складаються тільки такі форми шлюбу, безліч. Питання в тому, а чи варто судити про те, що правильно і що неправильно? Хто знає, як має бути правильно? Коли людей така форма соціального співробітництва влаштовує, коли вони задоволені своїм життям, то до чого роздуми про те, добре це чи погано?

Що стосується дітей, то вони заради своїх батьків готові піти на багато чого і прийняти багато чого. Дитина, розуміючи, що батьку або матері добре в таких стосунках, не думає, добре це чи погано в принципі. Вона приймає це як реальність. І дуже можливим і навіть прогнозованим результатом може бути те, що, ставши дорослою, дитина, яка виросла в сім’ї з гостьовим шлюбом, вибере таку саму форму шлюбу і для себе. І вона теж уже в дорослому віці зможе бути не більш ніж гостем у житті своїх дружини­чоловіка і дитини. У такої людини буде обмежене коло форм близькості, які вона може собі дозволити. Адже справжня близькість можлива за цілковитої довіри і цілковитої включеності. Проте часто в цьому разі краще мати щось, ніж не мати нічого.

Для того аби дитина в сім’ї, де є гостьовий шлюб, почувалася, «як удома», батькам слід домовитися, як вони братимуть участь у вихованні, хто, що робить, хто, коли до кого їздить, хто відповідає за навчання дитини, за організацію дозвілля тощо. Чим відповідальніше батьки поставляться до цього, тим комфортніше буде дитині. У цьому разі ситуація гостьового шлюбу нічим не відрізняється від ситуації традиційного шлюбу або розлучення. Дітям треба часто пояснювати, що ж відбувається в сім’ї насправді. І коли батьки живуть окремо, але вважають себе сім’єю, мають зобов’язання і справно виконують домовленості, то дитина може почуватися цілком щасливою. Головне — вона має відчувати батьківську любов. І ще одне, дитині обов’язково треба пояснити: все, що відбувається в її сім’ї, відбувається за домовленістю дорослих. І вибір батьків — жити в гостьовому шлюбі — це є їхній вибір, за який дитина не несе відповідальності і може тільки приймати його як данність. Слід пояснити, що вона будьщо продовжує залишатися їхньою дитиною, незалежно від того, разом чи далеко одне від одного живуть його тато і мама. Чим менше буде двозначностей і неясностей між батьками, тим упевненішою почуватиметься дитина. Якщо в кожного партнера в парі ще є якісь стосунки на стороні, то не варто приховувати від дитини цей факт. Краще сказати так: «Ми з татом­мамою домовилися, що для нас можна і так». Проте дитина має знати: особисте життя батьків її не стосується. Головне, щоб дитина була упевнена: її місце — місце дитини — завжди залишиться за нею, хай там якою буде форма взаємин між батьками.

Хоч би яким був шлюб, гостьовим чи не гостьовим, усі ми — тільки гості в долі одне одного. Завжди добре пам’ятати: наш розум обмежений, і те, що ми вважаємо правильним для себе, не завжди є таким. Дуже може бути, що, надаючи одне одному свободу від стандартів, ми даємо можливість народитися якійсь новій формі людських стосунків узагалі.