ГЕТЬ ПАТРІАРХАТ!

Дискусія про соціальну нерівність статей розгорнулася в нашому суспільстві задовго до історичних залпів «Аврори», що пролунали в Пітері на початку минулого століття. Не вщухла вона і в роки радянської влади: добре, що прикладів дискримінації за ознакою статі було предосить — деякі посади і навіть цілі професії (наприклад, дипломат) для жінок були недоступні. Новий поштовх дискусія одержала після здобуття Україною незалежності й усвідомлення нею свого прагнення влитися у світове співтовариство, одним із постулатів якого є соціальна рівність статей.

Формально, за законом, жінка в Україні має такі самі права, як і чоловік: можливість улаштуватися на хорошу роботу, одержувати пристойну зарплату і робити кар’єру. На практиці ж усе відбувається не зовсім так. Про те, які насправді можливості української жінки для самореалізації, йшлося на першому засіданні відновленої Координаційної ради з гендерних питань і проблем сім’ї, що відбулося минулого тижня в Держкомітеті України у справах сім’ї та молоді.

Попри тривалу перерву в діяльності Координаційної ради, робота з удосконалювання законодавства, що регулює гендерні відносини, не припинялася. Як розказав заступник начальника управління з питань сімейної політики і гендерної рівності держкомітету Алла Таран, останнім часом було розроблено цілу низку документів. У тому числі держкомітетом було ініційовано прийняття указу Президента «Про підвищення соціального статусу жінок в Україні» і постанови Кабміну «Про Національний план дій на 2001—2005 рр. щодо підвищення становища жінок і сприяння впровадженню гендерної рівності в суспільстві». Крім того, здійснюється робота з експертизи і доробки законопроектів «Про Національну стратегію поліпшення становища жінок в Україні», «Про державні гарантії рівних прав і можливостей чоловіків і жінок», а також «Про рівність прав жінок і чоловіків».

Те, що проблема справді існує, говорить цілий ряд цифр. Якщо кількість жінок-депутатів (за попереднім скликанням) у нас наближається до середньоєвропейського рівня — 10%, то в уряді і на вищих керівних посадах їх украй мало. Серед держслужбовців жінок-керівників майже вдвічі менше, ніж чоловіків.

Можна побачити перекоси й у рівні зарплат. У жодній з галузей заробітки жінок не перевищують заробітків чоловіків. Найменшу зарплату порівняно з представниками сильної статі (57,2% від середньої зарплати чоловіків) одержували жінки в таких галузях, як кредитування, страхування і фінансування; зв’язок — 60,2%; і громадське харчування — 64,8%. Здебільшого жінки займають менш престижні посади й одержують зарплату в середньому на 27,6% меншу, ніж чоловіки. При цьому у жінок виникає значно більше проблем як при звільненні (тут їх галантно пропускають уперед), так і при працевлаштуванні (спробуй знайди роботу, маючи на руках хоча б одну маленьку дитину).

Далеко і до партнерських стосунків у сім’ї, відзначає директор міжнародного гуманітарного центру «Розрада» Валентина Бондаровська. Про це, за її словами, говорять і результати опитування, проведеного центром «Соціальний моніторинг» Інституту соціальних досліджень. На запитання «Чи згодні ви з твердженням: «Коли жінка здатна бути основним «добувачем» грошей у сім’ї, то чоловік повинен узяти на себе домашні справи?», лише 49% респондентів відповіли «так», 32% відповіли «ні», а 19% вагалися з відповіддю.

А при опитуванні 15—17-річних підлітків, проведеному центром «Розрада» у Києві і Київській області, з’ясувалося: 70% юнаків вважають, що домашнє господарство — винятково жіноча справа, 57% думають, що кар’єра заважає жінці бути хорошою дружиною і матір’ю, 76% упевнені, що бути главою сім’ї і контролювати сімейне життя повинен чоловік. Таких самих поглядів дотримуються і багато дівчат — 21%, 17% і 32% відповідно.

Це відбувається тому, вважають деякі учасники Координаційної ради, що в суспільстві існує гендерна ідеологія, що виправдує існування соціостатевих ролей і по-різному оцінює ці ролі, які нібито дані чоловіку і жінці природою. Хоча ця ідеологія часто підсвідома, але вона існує і реально впливає на життя і погляди більшості людей. Такі гендерні стереотипи створюють невидиму, але реально відчутну «скляну стіну», що заважає як чоловікові (якщо він, приміром, не створений бути «добувачем», то його все життя може пригнічувати комплекс неповноцінності), так і жінці реалізувати себе, обмежує їхні людські права. Тим часом сучасна жінка повинна мати вільний вибір — або це професійна кар’єра, або материнство, або участь у керівництві державою.