Єгор Радов, син Римми Казакової: «...У неї було найголовніше — народна любов»

Син великої поетеси погодився дати ексклюзивне інтерв’ю для читачів «ДТ». Звісно, дуже важко розповідати широкій аудиторії про свою маму, але Єгор на це наважився. Та й є про що розповісти.

— Єгоре, ми знаємо Римму Казакову як блискучу поетесу ХХ століття. А якою була Римма для вас як мама?

— Вона була абсолютною мамою. Любила мене найбільше на світі. Казала: хоч би що з тобою сталося, насамперед приходь до мене, якщо вб’єш когось. Я завжди буду з тобою. Як вона писала про мене: «Но ничего тому не страшно, кто хоть однажды был любим». Я не уявляю, як житиму без неї.

— Чим для Римми Казакової була поезія — родом діяльності чи всім життям? Кого з письменників російської і світової літератури вона любила?

— Поезія була її природним станом. Завжди, де завгодно, вона писала вірші, не могла без цього прожити ані дня. Вона любила Блока, Марину Цвєтаєву, Рільке...

— І все ж таки, Римма Казакова — сильна чи беззахисна жінка?

— Безперечно, сильна, найсильніша. І навіть не за жіночими мірками. Вона була, напевно, найсильнішою людиною, котру я бачив у житті. На жаль, майже ніхто з чоловіків, яких вона любила, їй не відповідав. У цьому була трагедія її життя. Але так само, як без поезії, вона не могла жити без кохання.

— Римма Федорівна — поетеса, котра пройшла через кілька епох одного століття. Як вона сприймала сучасні віяння в мистецтві, у поезії? Враховуючи те, що останніми роками, як вона сама зізнавалася в інтерв’ю, поезію опублікувати було складно, гонорари — мінімальні.

— Так, останнім часом вона дуже переживала, що в держави не доходять руки до культури, мистецтва. Воювала за це. Що ж стосується різних епох, вона вміла, як ніхто, вписатися практично в будь-яку і жити в ній на повну силу.

— В останнє десятиліття Римми Казакової в літературному просторі, на мою думку, було недостатньо. Чому? Якщо це результат нинішньої ситуації, коли поезії відводиться мінімум місця, то, на ваш погляд, чи потрібна буде поезія в майбутньому?

— Поезія як вище мистецтво — так, здається, вважав Бєлінський, — безперечно, не помре ніколи, доки існує людство. Завжди будуть люди, котрі не зможуть жити без віршів, без мистецтва. Останніми роками маму якраз стали знову друкувати, і у великих видавництвах. Наклади, звісно, були зовсім не ті, що в 60-ті роки. Але я вважаю той час узагалі унікальним в історії. Тоді головною цінністю були не гроші, не матеріальні блага. Мамі страшенно пощастило, що вона тоді жила і творила. Повторюю, час був унікальним. І навряд чи повториться в найближчій історії.

— Тексти вашої мами свого часу були незаперечними шлягерами. А як вона ставилася до сучасних естрадних композицій, у яких поезія «мутувала» до мови неандертальця?

— Жахливо ставилася. Її просто виводило з себе, що найчастіше слова сучасних пісень пишуть не професіонали, а, скажімо, самі музиканти, які в словах нічого не тямлять, а таким чином заощаджують. І взагалі, вона дуже переймалася, що сучасність, у певному сенсі, дедалі більше обертається деградацією великих ідей, мистецтва, інтелекту.

— Відомо, що Римма Казакова — поетеса, яка дуже точно відчувала тенденції не лише в літературі, а й у політиці, свого часу поставила підпис проти третього терміну президентства Володимира Путіна. Говорячи про політику в житті Римми Казакової, які найяскравіші моменти спливають у пам’яті?

— Про Путіна я не знаю. Але їй страшенно не подобалося, що письменники-демократи, які підтримали свого часу Єльцина і всі демократичні перетворення в нашій країні, нічого не мають, — навіть у Спілки письменників, очолюваної нею, не було приміщення. А різні псевдопатріоти, антисеміти, навпаки, перебувають у значно в кращих умовах. Вона боролася, щоб письменникам повернули трудовий стаж, щоб повністю не розтягнули рештки власності Літфонду. Далеко не все виходило, якщо не сказати — не вийшло. Але вона боролася — не за себе, а за інших. І, щоб її не звинуватили в корисливості, відмовилася, наприклад, від отримання дачі, яка була їй, безперечно, потрібна.

— У підвалинах вашої літературної діяльності також і заслуга мами? Чи ви, навпаки, хотіли «повстати» і сформувати власну літературу на відторгненні й антагонізмі?

— У принципі, так, хотів повстати. Довести, що я сам по собі, незважаючи на маму. Здається, у мене вийшло, хоча було важко в тіні її слави. Вона далеко не все з того, що я пишу, приймала, але абсолютно поважала мене в моїй діяльності.

— Чи вписувалася Римма Ка­закова як поетеса в стиль і напрями сучасної російської поезії? Які тенденції сьогодні існують у російській літературі?

— О-о-о... Це складне запитання. Поезія зараз майже не розвивається, втім, як і мистецтво загалом. Здається, це світова криза. Але, як казав Карл Маркс, мистецтво — помах крил. Тепер спад, але буде розквіт. Мама переживала, що у неї немає жодної премії, її майже не помічала критика. Але в неї було найголовніше — народна любов.

— Якими були основні принципи (морально-етичні, філософські...) життя і творчості вашої мами?

— Вибачати всім усе, навіть ворогам, допомагати тому, кому можеш допомогти. Вона була прямо святою.

— У чому, на ваш погляд, універсальна цінність її поезії, зрозумілої для різних культур?

— У дохідливості. Найскладніші думки й почуття вона могла описати так, що її розуміло безліч людей. У цьо­му таємниця її безмірного успіху та величі її життя.