Чому малюки з таким захватом водять олівцем, фарбами чи фломастером по папері? Психологи вважають, що таким чином вони виливають емоції, що переповнюють їх; це їхній спосіб розуміти світ і себе. Розглянувши малюнок можна сказати дуже багато про те — подобається маленькому художнику його життя чи йому не дуже затишно на світі...
Палка, палка, огірочок...
Хочете зазирнути в душу малюка? Виберіть час, коли дитина візьме олівці й альбом, і запропонуйте їй намалювати сім’ю. Не підказуйте і не уточнюйте, кого саме і як вона має малювати. Не заважайте «маленькому Рафаелю», а просто тихенько спостерігайте за ним. Можливо, вас чекають відкриття.
У якій послідовності дитина намалювала членів сім’ї? Якщо першою себе, це зовсім не означає, що вона егоцентрик. Так і мусить бути. Адже малюк малює свій світ, у якому він — головний добрий чарівник. Інша річ, якщо він намалював одного себе. Це означає, що він не відчуває себе членом сім’ї, існує сам по собі. Після себе, як правило, дитина малює того члена родини, котрого вважає найважливішим.
Останніми на папері зазвичай з’являються брати наші менші — кішка й собака. А от якщо хвостатий друг виявився другим за рахунком, отже, маляті самотньо. Якщо дитина «забула» намалювати когось із близьких, це тривожний сигнал. Отже, цей «хтось» малюкові неприємний. Може, це помста за недавню образу чи покарання.
Всі діти хочуть швидше вирости, тому малюють себе урівень із дорослими — ну, може, трішечки нижчими. Якщо ж маля намалювало себе дуже маленьким, мабуть, воно занадто залежить від батьків, які заважають йому виявляти власну індивідуальність.
Якщо на малюнку всі родичі стоять поруч і тримаються за руки, дитина почувається частиною єдиного цілого, що зветься «сім’я». Вона впевнена у загальній любові до неї. Буває, що малюк забуває про тих родичів, котрих рідко бачить, — бабусь, дідусів, дядь і тьоть. Це відбувається тому, що дитяча психіка дуже рухлива, нові враження захльостують одне одного, стираючи з пам’яті якісь епізоди життя. Якщо ви хочете, щоб дитина якомога швидше встановила контакт із цими рідними при зустрічі, наступного разу попросіть намалювати їх. Можливо, вона вже забула, як вони виглядають — нагадайте, що у дядька кумедні пухнасті вуса, а бабуся носить яскраву хустку. Цей метод може бути дуже ефективним і у разі, якщо батько малюка живе окремо, але ви розумієте, що дитина має пам’ятати про нього і відчувати його любов і захист.
Поруч із собою дитина малює найдорожчу для неї людину, якій довіряє. Якщо малюк намалював себе між татом і мамою, а тим більше, якщо вся «трійця» стоїть, узявшись за руки, — це означає, що дитина почувається оточеною батьківською любов’ю і захищеною. Батьки, котрі мало спілкуються одне з одним і з дитиною, з’являться на аркуші паперу в різних кутках або в окремих віконцях, розділених лініями, між ними може стояти будинок або дерево. Найсумніший знак, якщо вони стоятимуть спиною одне до одного.
Молодші братики чи сестрички теж частенько опиняються осторонь. Якщо вони до того ж мікроскопічних розмірів, отже, дитина ревнує і бореться за увагу батьків. А щербаті усмішки від вуха до вуха, бантики, квіточки, повітряні кульки, що літають, як метелики, навколо, — вірна ознака того, що дитині добре в цьому світі.
Дошкільнята вже чітко малюють усі частини обличчя і постави, не забуваючи про деталі. Довгі руки у когось із родичів говорять про страх перед тим, що він може покарати, вдарити. Якщо тато часто лає дитину, та може «забути» намалювати йому рот. Великі й товсті ноги у фігурок свідчать, що дитина відчуває напруженість у сім’ї і підсвідомо прагне до надійнішого фундаменту сімейних стосунків.
Малюк, котрому незатишно у світі, намалює страшнуватих людей із розпростаними убік руками і великими пальцями. Художник, який малює довгоногих людей, швидше за все прагне незалежності, а якщо дитина зображує усіх із піднятими вгору руками, це не дуже добре. Виходить, їй подобається вселяти страх, подобається, коли її бояться.
Оранжеві мами, оранжеві тата...
Найулюбленішу і найближчу йому істоту малюк постарається розфарбувати тим же кольором, що й себе. Напористі й непосидючі вибирають зазвичай теплі й гарячі кольори — малиновий і оранжевий. Холодним тонам віддають перевагу тихі, мрійливі, серйозні малюки. Їх приваблюють синій, блакитний, блідо-жовтий. Контраст чорного і білого — відбиток внутрішнього конфлікту, із котрим дитина ніяк не може впоратися.
Слід звернути увагу на те, як ваша дитина розмальовує зображення. Якщо олівець постійно вискакує за межі контуру, виходить, малюк свободолюбивий і наділений даром незалежності. Якщо ж малюнок розфарбований по-канцелярськи акуратно і вже тим більше, якщо між контуром і основним кольором залишається біла смуга — це знак, що малюк не впевнений у собі, почувається беззахисним і постійно потребує вашої підтримки.
«Проблемні» малюнки
Дев’ятирічний Максим був занадто збуджений, у школі мав погану успішність із математики, а вдома без кінця бився з братом і сварився з батьком. Головна проблема Максима, на думку дитячого психолога, до якого звернулися батьки хлопчика, була пов’язана із взаєминами всередині сім’ї, але від прямих відповідей на запитання Максим ухилявся. Тоді психолог попросив його намалювати свою родину.
Його картинка виглядала таким чином: у центрі — мама, тато, він і його брат Микита, у правому верхньому кутку — маленька фігурка, що зіщулилася на стільці біля величезного вікна. «Це моя бабуся, — тихо прошепотів хлопчик у відповідь на запитання психолога. — Вона дуже добра, але слабка. Її усі кривдять, сваряться на неї. Ніхто не помічає, яка вона хороша і добра. Я її люблю, тому захищаю. Ненавиджу, коли Микитка її обзиває, а батько не хоче, щоб вона сиділа з нами за вечерею».
Які тут можуть бути коментарі? Психолог рекомендував батькам Максима змінити ставлення до бабусі.
Метод малювання широко застосовується в боротьбі з нав’язливими дитячими страхами. Відповідно до цієї методики, дитина мусить зобразити свій страх на аркуші паперу. Це завдання виконується вдома протягом двох тижнів. На повторному занятті дитині пропонують подумати і зобразити на зворотному боці цього ж аркуша, як він не боїться даного страху. Таким чином, несвідомий страх виводиться на рівень свідомості, і, розмірковуючи над своїм страхом, дитина самовиліковується.
Бувають випадки, коли діти відмовлялися малювати на зворотному боці аркуша. При цьому вони кажуть, що страх дуже сильний і вони не знають, що потрібно зробити, щоб його позбутися. У подібних випадках психолог у присутності дитини може взяти лист із зображенням страху і спалити його зі словами: «От бачиш, від злого чудовиська залишилася маленька купка попелу, а зараз ми її здуємо і страх розвіється». Цей дещо містичний прийом працює на рідкість безвідмовно, його можна використовувати кілька разів до досягнення необхідного ефекту.
Малюнок — це завжди відбиток стану дитячої душі, настрою, ставлення до оточуючих або конкретної ситуації. Пам’ятайте, що «картина світу» вашого малюка як нині, так і в майбутньому, багато в чому залежить від вас.