ДУША ЖАБЕНЯТИ

Релігія — слово, позбавлене смислу. З його допомогою, правда, добре лякати дітей.

Генрі Філдінг,
«Сучасний словник», 1752 р.

Минулої осені під час відпочинку на березі мальовничої Десни моя дружина познайомилася з дівчинкою з сім’ї, що неподалік була на пікніку. На запитання, скільки їй років, дитина відповіла: «Скоро п’ять». — «А коли в тебе день народження?» Маленьке обличчя стало серйозним: «Не знаю. Бог не дозволяє його відзначати. І Новий рік не можна. Лише Різдво!». Добре, що я не матрос на старому англійському флоті, де за божбу та богохульство били батогами, бо як тут не вигукнути: «Чорт забирай! Невже життя гарантує дітям таке море щастя, що треба забирати в них навіть настільки невинні свята!»

Але не будемо вторгатись у чуже життя, тим паче що власного досвіду цілком достатньо для написання трактату «Про загрозу неврозів у дітей на грунті релігійного виховання».

Батьківські збори в гімназії. Одна з мам розкладає на парти перед присутніми брошурки, не забуваючи нагадати, щоб ми обов’язково дали почитати дітям. Розгортаю — «Прийдіть до Бога істинного!» (хіба бувають інші?). Відмовляюся брати. Аргументую тим, що про те, як Авраам народив Ісаака, я поясню своєму чаду сам.

Після уроків син приходить додому, кидає ранець у куток і каже нам: «Хочете дізнатися, що нам розповідала вчителька?» Після того як він переказує почуте, я піддаю сумніву його правдивість. Син ображається: «Я сам би до такого додуматися не зміг!» Виписує мені цитату з повчань педагога: «Якщо ви вб’єте якусь комаху чи тварину, Бог вам нічого не зробить, оскільки в цих істотах немає душі. Але якщо ви вб’єте людину, то Бог вас покарає, тому що в людей душа є…» Вибачте за зловживання цитатами, але як тут не згадати класику російської літератури — «Історію одного міста» М.Є.Салтикова-Щедріна. «Смотрел я однажды у пруда на лягушек, — и был смущен диаволом. И начал себя бездельным обычаем спрашивать, точно ли один человек обладает душою, и нет ли таковой у гадов земных! И взял лягушку исследовать. И по исследовании нашел: точно, душа есть и у лягушки, токмо малая видом и не бессмертная».

За таке вільнодумство Лінкін, учитель каліграфії міста Глупова, був покараний градоначальником Грустиловим. У ХХІ столітті схожі сентенції не приводять до оргвисновків. Через те я побоююся, що, отримавши у школі індульгенцію, школярі зі щирою душею відкручуватимуть голови тварям земним, водним та небесним.

Восьмий клас. Вступ до вивчення нервової системи людини. Вчителька розповідає: «Ось у моєї сусідки був чоловік, котрий помер. Потім цю жінку весь час тривожив сон, у якому чоловік до неї постійно повертався. З часом ця жінка теж померла. Це означає, що покійний чоловік випивав з неї ночами енергію і випив усю». Це урок біології чи демонології? Академік Павлов разом із загиблими в ім’я науки собаками, мабуть, у труні в цей час перевернувся. Цілком можу зрозуміти, навіть вибачити прибиральниці школи, у якій вчився я. Вона, намагаючись пояснити мені Святе письмо, розповідала, що «Діва Марія замужем не була, Ісуса вона нагуляла». Справді, як темній бабусі усвідомити таїнство непорочного зачаття! Але коли вчитель з теоретично вищою освітою починає втовкмачувати у ще несформований мозок дітей середньовічну ахінею…

Син продовжував видавати факти зі шкільного буття. Нам кажуть, «якщо ви в транспорті проїдете без квитка, то Бог вас покарає!» Але як це нагадує аргументацію доктринерів-лінгвістів, зразок якої подає англійський історик Томас Карлейль: «Хай уразить вас Бог за вашу теорію неправильних дієслів!» Добре, що синові вже 13 років і на такі погрози він дивиться по-філософському. Але в початкових класах після подібної виховної роботи він інколи приходив залитий сльозами. Невже дорослі дяді й тьоті не розуміють вразливості дитячої душі? Хто знає, може, доля Ярослава Галана склалася б не так трагічно, і не плював би він усе життя на Папу, якби його в школі не побили до посиніння за те, що на запитання «Чому папу звуть Пієм?» він відповів: «Через те, що він багато п’є!»

Син показує мені аркуш у клітинку, на якому написано:

Достойно есть яко воистину

Блажития Богородицу

Присноблаженную

и пренепорочную

Матерь Бога нашего

Честнейшую херувим

И славнейшую серафим і т.д.

Цікавлюся: що це? Виявляється, репертуар шкільних уроків музики. Син продовжує: в музичній школі ми теж церковні наспіви вивчаємо, але не хвилюйся — все ж таки класика — Бортнянський. Показує ноти. «Слава Отцу и Сыну и святому духу и ныне и присно и во веки веков, во веки веков, аминь».

Читач може сказати мені — яка ж біда в тому, що діти долучаються до гарних світлих мелодій? Адже навколо розпуста, наркотики, СНІД, тотальна ТВ-радіо-пресдибілізація. Де ж шукати прихисток крихким душам у цьому непевному світі, як не в спілкуванні з високим мистецтвом. І все ж я боюся, що вакуум у культурі, освіті, моралі заповнить релігія. Будь-яка неупереджена, незашорена людина чітко розділяє Віру як приватний вибір кожної людини і релігійні інституції, які часто ні структурою, ні методами діяльності часто не відрізняються від звичайних комерційних структур. І, звичайно, як і кожен гравець на ринку, церква прагне монополії, що завжди стає синонімом тиранії. Часи Симеона-столпника, який тридцять років сидів на стовпі, замолюючи свої та людські гріхи, минули. На індустріальні рейки таку діяльність не поставиш.

Мені неприємно, тривожно дивитися, як на екранах телевізорів керівники нашої держави демонструють свої конфесійні уподобання. По-перше, фарисейство важко приховати, по-друге, ми конституційно не теократія, а республіка з чітко виписаними світськими принципами. На територіях, де історично церква мала цілком залежний від держави статус (радянський атеїзм — лише варіант державної релігії), утримання дистанції між державою й релігійними течіями є гарантією збереження демократії та громадянського спокою. Благородні заклики до обов’язкового викладання у школах Закону Божого — перший крок до поділу суспільства на істинно віруючих та атеїстів, схизматів, бусурманів, язичників та інших громадян другого сорту. Обов’язковим хотілось би бачити предмет «Історія релігій», який би толерантно, без упередження аналізував бодай головні світові релігії: християнство, буддизм, іслам. Але тільки як історично-культурні явища. Ні пропагування «правильної» релігії, ні безумного атеїзму в школі не повинно бути.

Гадаю, жодна людина, яка бажає добра своїй дитині та своїй країні, не повинна піддавати сумніву статтю 35 Конституції України: «Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова».

Гадаю, ця стаття буде важливою доти, аж доки ми впевнено не скажемо, що мудрий декан Дублінського собору Джонатан Свіфт помилявся, коли говорив, що «У нас цілком достатньо релігії, щоб примусити ненавидіти одне одного, але так мало, щоб примусити любити одне одного»…