Друзі та родичі римського народу

У п’ятнадцяти рідних республік-сестер Радянського Союзу була одна кузина, що окремо жила, — Болгарія. «Шістнадцята республіка». Єдино(слов’яно)кревна, єдино(право­славно)вір­на країна, двічі протягом останніх двох століть визволена російською армією від чужоземного ярма. У тій країні досі шанують російського царя-визволителя і російського солдата-рятів­ника. «Стоит под горою Алеша, в Болгарии русский солдат». Загалом, країна-кузина була своєю настільки, що від повноцінного оформлення в сім’ю непорушну вільних сестер Болгарію врятувала лише відсутність спільного з СРСР кордону.

Однак і перебування в соцтаборі, де утримувалися формально незалежні народи, виявилося досить для чіткого усвідомлення болгарами напряму рятівної інтеграції ХХІ століття. Попри вдячну пам’ять про солдата Альошу, сучасну систему безпеки Болгарія воліє шукати в компанії солдата Яна, Йоганна, Жана тощо — з протилежного від Росії геополітичного боку.

Можна було б очікувати, згадуючи недавню істеричну реакцію Москви на євроатлантичні устремління історично і культурно далеких прибалтів, що уражена в своїх найкращих стосовно Болгарії почуттях Росія влаштує демарш дипломатичного чи іншого характеру.

А от і ні. Перебуваючи з візитом у Болгарії, президент РФ Володимир Путін сказав, що Росія «звісно ж, із повагою» ставиться до політичного вибору Болгарії на користь Європейського Союзу та НАТО. «Сучасна демократична Росія не може вчинити інакше», — підкреслив господар Кремля. У статті «Росія та Болгарія: давні традиції дружби та завдання сьогодення», опублікованій болгарськими ЗМІ, російський президент окремо зазначив, що Росія з повагою ставиться до мотивів, якими керується Болгарія при виборі системи гарантування національної безпеки.

Москва вчинила по-римськи мудро. Римський принцип divide et impera передбачав гнучку систему взаємин Риму з союзниками, що грунтувалася на різниці їхнього статусу. Загальним для всіх союзників був лише обов’язок не вести самостійної зовнішньої політики і надавати допомогу Риму під час воєн. При цьому найвища категорія «союзники латинського племені» мала в Римі право голосувати в коміціях й інші римські громадянські права, тоді як нижча — «колонії латинського права» — були взагалі позбавлені громадянських прав і громадянської гідності (civitas sine honoribus).

Довільно нагороджуючи титулом «друзі римського народу», «союзники римського народу» і тавруючи клеймом «вороги римського народу», сенат будував зовнішню політику Риму на обопільних умовах і не вдавався до загальнозначущих стандартів і широких договорів (Італійський союз являв собою не союз італійських громад між собою, а сукупність обопільних умов цих громад із Римом). Висловлюючись сучасною політичною мовою, Рим широко й успішно використовував «подвійні стандарти в політиці».

Тому немає нічого дивного й суперечливого в тому, що одночасно із заявою Володимира Путіна про шанобливе ставлення Росії до болгарського вибору Надзвичайний і Повноважний Посол «сучасної і демократичної Росії» в Україні міг заявити щось геть протилежне стосовно вибору моєї країни.

«Будь ласка, вступайте, коли вважаєте, що так потрібно, — пояснив Віктор Черномирдін сучасні третьоримські принципи євразійського простору. — Ми просто пояснюємо: вступаєте в НАТО — ми змушені будемо переглянути наші відносини. Оскільки Україна — найбільший наш сусід, у нас занадто тісні зв’язки». На запитання, в чому може виражатися такий перегляд відносин, Черномирдін заявив: «В усьому!»

«Занадто тісні зв’язки» — суть зв’язки родинні. А влада старшого в сім’ї є владою панською, такою, що дозволяє вказувати, якою мовою молодший має розмовляти, яку історію вчити, із ким дружити, у чиїй пісочниці гратися. У нас із Росією немає «давніх традицій дружби», бо не було дружби, а тільки занадто тісні сімейні зв’язки. Які підлягають найшвидшому розірванню, щоб ми могли змінити свій статус бідних провінційних родичів на почесний титул «друзі третьоримського народу».