Драматургія долі

«Бог дивиться на тебе — так зроби, щоб йому було цікаво».

Драма — це несподіваний катаклізм, історія болісного долання, втрат, несподіваних, непередбачуваних ходів сюжету. І, розвиваючи думку Шекспіра, ми всі — драматичні актори. Якщо ми намагаємося прожити життя-казку, зробити долю передбачуваною, драма розгортається сама собою. Світу не цікавий спокійний щасливий сюжет — йому потрібна драма. Нудних акторів просто прибирають зі сцени. Оглядаюся довкола і бачу приклади того, що всіх людей можуть спіткати драматичні події. Причому саме в ту мить, коли здається — ще трохи й настане ідилія. А якщо ознак драми в долі не спостерігається, то справа ще гірша. Це може свідчити про душевну хворобу, приховані пороки і ще про бозна-що (у тихому болоті, як відомо, чорти водяться). Висновок начебто песимістичний. А, може, й ні. Що ж виходить — якщо драми не уникнути, то, можливо, слід самому її планувати і здійснювати, але в тому вигляді, який сам вибрав? Можливо, саме цим пояснюється успішність людей, які не бояться круто змінювати своє життя, здійснювати нерозумні, з погляду більшості, вчинки. Здається, у них немає жодних шансів. Ба ні. Таки виходить. «Окаянних небо любить»?

Думаю, кожна людина, котра хоче прожити цікаве, повноцінне, насичене життя, реалізувати себе в якійсь професії чи бізнесі, ставила собі запитання: «А за якими законами будується щасливе життя й успішний бізнес?». Опрацювавши значний обсяг літератури, я раптом виявив, що закони формування успішної особистості та успішного бізнесу багато в чому подібні. У сучасному світі для досягнення успіху людині мало якісно й сумлінно виконувати свою роботу, а фірмі випускати якісний товар за прийнятну ціну. Сьогодні це вже норма. Потрібно щось іще. Потрібна місія — те, що особистість чи фірма несуть світові, Велика Мета служіння людям. Тобто вигідно бути високоморальною людиною з суто егоїстичних міркувань.

Говорячи просто, місія — це те, що людина любить робити, що робить краще за інших, і це заняття приносить користь людям. Віднайшовши місію, людина знаходить сенс і вектор руху. Саме на цьому шляху розкриваються таланти і приходить успіх. В.Франкл обґрунтував, що людина здатна витримати будь-які знегоди і подолати будь-які перешкоди, якщо бачить у цьому сенс.

Припустімо, людина знайшла свою місію. Чи буде її життєвий шлях послідовно успішним? Навряд чи. На шляху до мети потрібна ще й тактика поведінки. Щомиті змінюються тисячі чинників, і логічно прорахувати їхні наслідки неможливо. Тому най­ефективнішою може бути тактика гри. Хороший гравець займається фізичною підготовкою, відпрацьовує до автоматизму технічні прийоми, але під час самої гри починає діяти інтуїтивно. Він забуває про все і входить у стан «потоку» (М.Чіксентміхаї). Гравець немовби бачить кінцевий результат і дозволяє йому відбутися. Саме така тактика робить гру красивою і, можливо, саме ця краса врятує світ.

Інтуїтивно люди відчувають ці закономірності. «Весь світ — театр і люди в нім актори...» і «Життя — гра». Пам’ятаєте?
Й.Гейзінга навіть називає людину Homo ludens (людина, що грає). На його думку, гра в основі своїй ірраціональна, нелогічна для зовнішнього глядача, і саме вона є основою культури суспільства.

Зовсім недавно наука отримала математичний спосіб опису складних нелінійних систем. Цей прорив багато в чому було зроблено завдяки роботам Мандельброта в галузі фрактальної геометрії та І.Пригожина у сфері нерівновагих дисипативних (розсіяних) систем. Виявилося, що людину, фірму, суспільство можна розглядати як складні нелінійні системи, котрі перебувають у динамічній рівновазі й еволюціонують. У певні моменти ці системи стійкі навіть до сильних впливів, а в інші (точки біфуркацій) — переживають катастрофічні зміни за слабкого впливу («ефект метелика» — говорячи метафорично, помах крил метелика в одній частині землі може викликати ураган в іншій). Що ж можна виснувати в практичному плані з цих складних теорій?

Перше: біологічні та соціальні (людина, фірма, суспільство) об’єкти — це складні нелінійні системи. Можна вловити тенденції та закономірності їхньої еволюції лише на певному проміжку часу — до точки біфуркації. Потім відбувається кардинальна перебудова, і система переходить у новий стан плавного розвитку.

Друге: неможливо зі стовідсотковою впевненістю передбачити стан системи на тривалий період.

Третє: рівного, прямого шляху до бажаної мети просто не існує.

Ми живемо в світі, описуваному теорією самоорганізовуваного хаосу з періодичними кризами, і логічно точно прорахувати, що буде далі, неможливо. Це нормальний хід розвитку, і дуже можлива ситуація, коли все правильно розраховуєш, багато працюєш, а в результаті отримуєш зовсім не те, на що розраховував. Для сучасної раціональної людини це дуже болісно. Так виникає фрустрація, коли починаєш почуватися бездарним актором, що грає в п’єсі, написаній ідіотом.

Розглянемо геометричну фігуру атрактор (у даному разі — це дивний атрактор Лоренца). Він дає змогу в спрощеній формі уявити поведінку складної нелінійної системи, і якось дуже вже схожий на те, чим так любить повертатися Фортуна (див.рис.).

Точки перетину ліній — це точки біфуркацій (катастроф). Безпосередньо перед точкою біфуркації лінії починають зближатися і стають подібними до прямих. Метафорично кажучи, коли зближуються суперечливі тенденції і розвиток відбувається лінійно, чекай катастрофи. Ми так прагнемо об’єднати суперечливі процеси і домогтися, щоб життя стало лінійно-передбачуваним. Цим прагненням ми наближаємо точку біфуркації-катастрофи. Здавалося б, ось тільки-но домігся спокою і перед­бачуваності, а доля починає посилати шторми. Є в цьому щось інтуїтивно впізнаване. Можливо, після проходження точки біфуркації стан системи буде сприятливіший, але пережити катастрофу все ж доведеться. Щось на кшталт набування через розпач. Чи готова людина пройти заради набутку через розпач? Якщо ні — сиди в болоті і нарікай на несправедливість долі.

Уявімо собі таку ситуацію. В особистій долі розігралася драма. Втрачаєш те, чим дорожив, усе йде шкереберть. Гарячково намагаєшся виправити ситуацію, а стає ще гірше. Честолюбні плани не збулися, усе втратив — це крах. Немає сенсу скаржитися, впадати у відчай, ображатися на себе та інших — усе безглуздо. Приходить усвідомлення — я перебуваю в найглибшій і найбридкішій точці атрактора Лоренца. На планах і надіях можна ставити хрест, і байдуже, хто винний у тому, що сталося. Смійтеся, засуджуйте, знущайтеся, але є так, як є. Єдине, що я можу, — це зберігати гідність і допомагати людям, близьким і тим, кому можу допомогти. Достатньо лише ухвалити таке рішення, пропустити його крізь серце і тихо почати щось робити, як раптом самі собою відкриються нові обрії, з’являться нові можливості. Причому ті, про які навіть не підозрював. Просто містика якась.

Читаючи біографії людей, котрі домоглися успіху, дізнаєшся, що їм довелося зазнати злиднів, хвороб, відторгнення, втрат, і тільки потім прийшли досягнення й достаток. Мимоволі хочеться того ж, тільки без усіх цих неприємностей. Кожному здається, що він таки буде розумніший, спритніший і зуміє уникнути ударів долі. Не зуміє — такий закон жанру. Якщо все ж таки сам викрутишся — доля вдарить по близьких.

Очевидно, природа не терпить не лише порожнечі, а й спокою. Вона постійно намагається зруйнувати з труднощами вибудований благополучний спокій і влаштувати драму. Людині так хочеться простих і легких рішень в особистому житті, кар’єрі, бізнесі. Удача ж часто вислизає, коли вона вже майже була в руках. Доля начебто сміється з людини. Гадаю, річ у тім, що ми здатні розуміти світ і його закони, лише значно спрощуючи їх. Коли ж приглядаєшся ближче й пильніше, усе виявляється значно складнішим. Еволюція має тенденцію до ускладнення і підвищення стійкості до впливу зовнішніх чинників. Спрощують свою будову лише паразити. Напевно, про це говорить російська приказка, котрої я довго не міг зрозуміти: «Простота — хуже воровства».

Підсумувавши сказане, можна зробити висновок, що для успіху необхідно не лише постійно вчитися, чітко, методично прораховувати свої дії. Необхідно ставитися до життя як до гри — імпровізувати, робити ірраціональні, нелогічні вчинки, якщо їх підказує серце. Чинити так, щоб люди могли сказати: «Ах, яка була гра!». Дуже корисно іноді забути про свої амбіції, інтереси й почати просто щиро (саме щиро) піклуватися про інших. Зрештою, це навіть вигідно. А чи пам’ятаємо ми взагалі, що таке щирість? Напевно, щирість означає — із Божою іскрою в душі, з довірою до себе, людей і до світу.