Дитячий садок: перша школа життя

Здавалося б, лише вчора ви принесли своє немовля з пологового будинку, а ось уже й відпустка з догляду за ним добігає кінця. Три роки промайнули як один день, і настав час повертатися до колишнього життя, виходити на роботу. Або — не виходити. Та все одно в цей період перед багатьма мамами постає питання: чи віддавати дитину до дитячого садка? А можливо, навіть питання так не стоїть, до садка в будь-якому разі віддавати доведеться, і в мами задовго до цього моменту виникає страх і невпевненість: як моє, таке домашнє, єдине й улюблене маля залишиться без мене в незнайомій для нього обстановці?

Фахівці називають період звикання до садка адаптаційним. Він буває легким, швидким і майже безболісним, а буває — тяжкий, максимально виражений. Це залежить від багатьох факторів, починаючи з умов протікання вагітності й закінчуючи особливостями центральної нервової системи дитини та стилю виховання, прийнятого в сім’ї. Зазвичай досвідчений лікар-педіатр може точно визначити, наскільки легко чи тяжко протікатиме адаптаційний період у вашого маляти. Але за будь-якого прогнозу негативні зрушення в організмі дитини все-таки неминучі. Те, що ви спостерігаєте в поведінці маляти, — лише надводна частина айсберга. Весь організм і психіка дитини в цей час постійно перебувають у сильній нервово-психічній напрузі. Можна сказати, що ваше дитя перебуває, у кращому випадку, на межі стресу, а, швидше за все, відчуває його повною мірою.

Якщо виразність стресу мінімальна, незабаром ви забудете про негативні зрушення адаптаційного періоду, як про страшний сон. Але це в разі легкої адаптації. Якщо ж стрес повною мірою охопив дитину (у випадку важкого типу адаптації), будьте готові — незабаром станеться зрив, і вона, швидше за все, занедужає.

Тепер трохи докладніше про те, що відбувається з дитячою психікою у цей період. Ваше маля неначе підмінили. З будь-якого приводу — істерики та капризи. Воно втратило всі навички самообслуговування, якими володіло, в нього знову намокають штанці, воно начебто забуло, як користуватися ложкою, і майже перестало говорити, принаймні — реченнями. Таке відчуття, що вашій дитині не три роки, а ледь виповнилося два. Психологи називають це явище регресом. Так будь-яка людина, особливо маленька, реагує на стрес, ніби «відступає» у своєму розвитку на крок назад. Зазвичай усе повертається на свої місця досить швидко, тільки-но закінчується адаптаційний період. А ще ваша дитина стає нервовою і полохливою, а найголовніше — чомусь зовсім не хоче ходити до дитячого садочка. Ще вчора вона квапила вас, питала, коли ж піде гратися з іншими дітлахами, а сьогодні... Вранці діймає вас плачем, та таким гірким, що серце кров’ю обливається, просить не вести її нікуди, обіцяє, що поводитиметься добре, нехай тільки мама залишить її вдома. Та вона просто боїться йти до садка. Страх — звичайний супутник адаптаційного періоду. В новій обстановці дитина в усьому бачить приховану загрозу для себе. Вона боїться незнайомих дітей, нового приміщення, чужих дорослих, яких вона відтепер має слухатися, боїться зробити щось не так і бути покараною. І нарешті, вона панічно боїться, що ви про неї забудете, не прийдете за нею. А ще більшості дітей дуже нелегко дається встановлення контакту з незнайомими дітьми. Досі поруч завжди була мама, за якою, в разі чого, можна було сховатися. А тепер вона сама за себе. До речі, як тільки ваше маля налагодить контакт з однолітками в групі, адаптаційний період, вважайте, минув. Це наймогутніший стимул, що відволікає від будь-яких страхів і туги за мамою. Ви й озирнутися не встигнете, як настане такий момент: відпросившися з роботи, ви летите до дитячого садка, з жахом уявляючи собі, як ваше маля стоїть під дверима, чекає на вас і плаче, плаче... Ви залітаєте в групу і з подивом бачите своє чадо, котре зовсім не рюмсає, а весело грається з іншими дітьми. Мало того: воно слізно благає вас не забирати його, а дати погратися ще трошки.

Але це ще попереду. А поки ваше маля охопив стрес. Що ж провокує цей стан дитини в період адаптації до дитячого садка? Це — відрив від матері. Адже мама — найголовніше, що є в неї, її повітря, її життя. І раптом мама «обміняла» її на якусь роботу. Зрадила. Саме так розцінює цю ситуацію трирічна дитина. Така улюблена і найкраща мама на світі, можна сказати, кинула її напризволяще серед жахливої нової обстановки та незнайомих дітей. Щоб у цій обстановці «вижити», необхідно поводитися тут не так, як удома. Але маля ще не знає цієї нової форми поведінки й тому страждає, побоюючись зробити щось не так. При легкому ступені адаптації дитина швидко (до одного місяця) виробляє новий стиль поведінки. Якщо цей перший урок виживання засвоєно успішно, надалі ваше дитя буде швидко адаптуватися у будь-якій новій обстановці протягом усього життя. І це один з основних аргументів прихильників дитячого садка. Стрес перших тижнів провокує швидкий розвиток усіх адаптаційних механізмів дитини, що є для неї чудовою школою життя і «заділом» на довгі роки.

Отже, загальна схема така: розлука з матір’ю — страх незнайомої обстановки — стрес — або швидка адаптація, або — зрив. Якщо спеціаліст попередив вас про можливість тяжкої форми адаптації у вашої дитини, краще віддати її до дитячого садка не в три роки, а небагато пізніше, в міру вдосконалювання її адаптаційних механізмів.

Психологи висувають іще один аргумент проти того, щоб віддавати маля до садка в три роки, як це чомусь прийнято. Про кризу трьох років написано та сказано багато, і будь-яка бодай трохи грамотна мама про нього чула немало. У віці трьох років маля уперше починає відчувати себе особистістю і прагне, щоб це бачили й інші. Проте нам принаймні спочатку, легше та звичніше, щоб усе залишалося, як раніше. Тому дитина змушена відстоювати перед нами свою особистість, і психіка її у цей період перебуває у крайній напрузі. Вона стає вразливішою, ніж колись, гостріше реагує на різні обставини навколишнього середовища. І ось саме в той час, коли ваше дитя як ніколи потребує вас, вашого розуміння, а головне — підтримки, коли вам необхідно щадити його ослаблену нервову систему, ви, начебто спеціально, на додачу до психологічного навантаження кризи трьох років, мимоволі звалюєте на плечі маляти ще один важкий тягар. Тягар адаптації до дитсадка. За законами нашої країни, мати може виходити на роботу, коли дитині виповниться три роки. Для когось цей вихід, повернення до колишнього життя є бажаним і довгоочікуваним, для когось — необхідністю. Але перш ніж приймати рішення про вихід на роботу, подивіться уважно на свою дитину: якщо криза трьох років у розпалі, краще перечекати цей період, тим більше що триває він не так довго.

Чи можна якось полегшити нашому маляті період звикання до нової обстановки? Можна й потрібно. Ось кілька порад, як це зробити.

Намагайтеся якомога раніше, буквально від самого народження тренувати систему адаптаційних механізмів дитини, привчаючи її заздалегідь до умов і ситуацій, у яких їй потрібно змінювати форму поведінки. І не бійтеся — ваше маля зовсім не така теплична істота, як вам здається. Хоча вам цілком під силу зробити з нього таку.

Ні в якому разі не обговорюйте у присутності дитини проблеми, пов’язані з дитячим садком, які турбують вас. Не виказуйте їй, що ви хвилюєтеся, боїтеся або в чомусь невпевнені. Діти в цьому віці вкрай чутливі до найменших нюансів нашого настрою, легко «зчитують» емоції близьких, особливо матері, хоч би як вона намагалася приховати свій стан за посмішкою або словами.

Довідайтеся про всі нові моменти в режимі дня у дитячому садку та введіть їх у режим дня дитини заздалегідь, поки вона перебуває вдома. Якомога раніше познайомте маля з дітьми в дитячому садку та вихователями в групі, куди вона незабаром прийде. Дуже добре, якщо там виявляться діти, з якими ваша дитина вже гралася раніше, наприклад, у дворі. Налаштовуйте її якомога позитивніше до її перебування у дитсадку. Готуйте до тимчасової розлуки з вами і давайте їй зрозуміти, що це неминуче, оскільки вона вже велика. Говоріть про те, як це чудово, що вона вже така доросла. І найголовніше — постійно пояснюйте дитині, що вона для вас, як і раніше, дорога й улюблена.

Ні в якому разі не погрожуйте вашому чаду садком як покаранням за те, що воно погано поводиться! Намагайтеся спланувати свій час так, щоб у перший тиждень відвідування дитсадка дитина не залишалася там більш як дві-три години. В родині в цей період необхідно створити спокійний і безконфліктний клімат для вашого маляти. Щадіть його ослаблену нервову систему! Не реагуйте на його витівки й не карайте за капризи. Краще на якийсь час скасувати походи в кіно, цирк, у гості, скоротити час перегляду телевізора. У вихідні дні намагайтеся дотримуватися вдома такого ж режиму, як у дитячому садку.

Щоб прийняти рішення, необхідно знати всі доводи і «за» і «проти», а «той, хто попереджений, той — озброєний». Плюсів у відвідуванні дитячого садка анітрохи не менше. Наприклад, психологи впевнені (і це підтверджують конкретні наукові дані), що діти, які відвідують дитячий садок, і фізично, і психічно набагато стійкіші й набагато швидше розвиваються. Ніякі суперняні, ніяке дозоване спілкування з однолітками в пісочниці у дворі під наглядом бабусі не дадуть вашій дитині такої школи життя, як перебування в дитячому садку. А період звикання обов’язково закінчується.