ДІТИ АСФАЛЬТУ

Той, хто не поїхав із батьками на Кіпр чи до Болгарії, не зустрічав світанку в селі на риболовлі, не підставляв плечі південному сонцю Криму і не відпочивав у таборі (колишньому піонерському) — той залишився в асфальтовому полоні міста. Між футболом, шкільним міським табором і телевізором. Якщо запитати наших дітей, чи подобається їм таке літо, вони напевно скажуть: це все ж краще, ніж ходити до школи. Та є й інший спосіб проведення часу, якому влітку під час таких великих канікул частина дітей віддає свої сили. Це — робота, що дозволяє заробити на свою мрію, яку не завжди можуть втілити в життя батьки.

Дитячий бізнес у багатьох країнах розвинений давно. Є безліч справ, де влітку (і не тільки влітку) задіяні підлітки. В Америці, приміром, дуже розвинене бебісітерство, або, простіше кажучи, догляд за дитиною. Юні гувернантки і навіть гувернери можуть побути з дитиною, побавити її грою, погодувати та вкласти спати, поки батьки малюка увечері відсутні. Залишати дитину на бебісітера- старшокласника вважається у США такою ж звичайною справою, як використовувати юних американців на бензоколонках, в обслуговуванні автокемпінгів, де так звані «роликові офіціанти», переїжджаючи на роликах від машини до машини, швидко забезпечують їжею десятки автомобілістів. Більшості старшокласників коледжу і на думку не спадає випрошувати в батьків пару десятків доларів на купівлю, скажімо, нового плеєра. Така дитина просто заробить потрібне сама.

В Європі діти дуже часто працюють волонтерами в таборах відпочинку, у госпіталях, кур’єрами для доставки пошти. Нерідко використовують активність і молоду енергію дітей у промоутерівських акціях. Рекламна кампанія будується найчастіше саме на тому, що її рухають приємні дитячі обличчя та дзвінкі голоси.

А чим же зайняті наші діти, які вирішили заробити влітку?

Торгівля. Оскільки це найпростіший і доступний вид заробітку, саме в ньому зайнята більшість дітей, які прагнуть заробити. Вони продають на ринку дари садів і городів із не меншою серйозністю, ніж дорослі. Звичайно, особлива заповзятливість відчувається в тих випадках, коли батьки дозволяють їм зароблені гроші витрачати на себе. Кілометри пляжів проходять засмаглі дітлахи, голосно пропонуючи:

— Кому варену кукурудзу!

— Виноград!

— Пахлава медяна!

— Креветки екологічно чисті!

— Пиріжки, пальчики оближеш!

У громадському транспорті, найчастіше в метро, невтомні продавці газет і журналів лунко, немов на лінійці, вигукують заголовки газет, інтригуючи публіку:

— Про що думав серійний маніяк?

— Вісімдесятилітня аргентинка народила здорового хлопчика!

Розмовляючи з одним юним продавцем періодики, я довідалася, що середній заробіток розповсюджувача преси — так їх називають роботодавці, становить від 50 до 100 грн. на місяць, якщо працювати кілька годин у будні дні, і від 100 до 200, а то й 250 грн., якщо продавати кілька видань, й особливо в години пік, у святкові та вихідні дні.

Успіху юний бізнесмен може досягти у два способи. По-перше (так само, як і дорослі) — купити дешевше, продати дорожче. По-друге, скориставшися працею і кмітливістю, потім плоди праці продати. Тому гаряча варена кукурудза з олією і сіллю, якщо її продавати в місцях великого скупчення народу (підземні переходи, виходи з метро, біля ринків), або холодна фанта й морозиво на пляжі, які приносять прямо до тапчана, — словом, своєрідна суміш торгівлі з послугою — цікавіша для споживача, отже, вигідніша для юного продавця.

Послуги. Ще один досить швидкий вид заробітку. Участь дітей у кур’єрській доставці дуже полегшує життя багатьом комерційним структурам. Хоч працювати тут потрібно ногами й плата невелика, зате у хвилини відпочинку можна придивитися до роботи в офісі, комп’ютерів і поміркувати про майбутню кар’єру.

Миття машин біля готелів. Тут роками встановлюється склад мийників і, оскільки заробітки для дитини надто великі, свої правила та стосунки. Але, оскільки мета цього матеріалу — не розкриття таємниці, а лише власне явища, скажемо коротко: мийником машин можна стати тільки по знайомству.

Рекламні агентства, яким пощастило на тямущих, із фантазією працівників, часто наймають старшокласників або студентів училищ для роботи в рекламних акціях. Це може бути промоушн фірми на виставці або роздача флаєрів із друкарською рекламою в метро. Часто серед струмочків і рік перехожих доводиться бачити такий закличний плакат із вихвалянням стоматологічних послуг або запрошенням до комп’ютерного магазину, який висить на спині та грудях у підлітка.

Музика. Скільки юних обдарувань вибрали собі сценічним майданчиком підземні переходи наших міст! І хоча там співають та грають і дорослі музиканти, конкуренції з юними вони не витримують ніколи. Річ тут не в якості виконання музичних творів, а в особливостях психіки слухачів, тобто нас із вами. Коли ми чуємо звуки му… від якогось першокурсника з училища імені Глієра, ми неодмінно розчулюємося: яка талановита дитина! І летять копійки, а то й зім’ята гривня до розкритого футляру скрипки, чохла гітари — на навчання й удосконалення в музиці. Цей напрямок діяльності останнім часом набув такого розвитку, що в столиці практично не залишилося підземних переходів, не охоплених (швидше, не захоплених) музикантами. Діти, як уже було сказано, тут поза конкуренцією. Заробітки різні, як розповідають самі хлопці, інколи можна заробити 30—50 грн. на день, а можна простояти тиждень і ледь набрати на добрий обід.

Отут, до речі, слід пригадати і жебрацтво. У цей «вид діяльності» теж грають діти різного віку. У жебрацтва подвійна мораль. Якщо запитати будь-якого перехожого, чи подобається йому це явище, він, швидше за все, руками сплесне: кому ж може подобатися, коли діти ходять із простягнутою рукою?! Але той самий перехожий, будучи пасажиром у вагоні метро і почувши жалібне скиглення: «Пробачте, люди добрі, що звертаюся до вас...» подасть монетку зашмарканому хлопчику або дівчинці. Хто з нас не чув у метро, на вокзалах і в інших місцях цю жалісливу «пістню»? І робимо ми це за велінням серця, не замислюючись, хоча чудово розуміємо, що за цим малюком стоїть дорослий, який і тексту навчив, і маршрут визначив.

Правовий аспект проблеми залишимо юристам, заглибимося в морально-етичний. Дорослий, який змушує дитину випрошувати гроші в чужих людей, моделює в дитячій свідомості такий стандарт життя, коли можна мати, не працюючи, отримувати, не створюючи. Навіщо потрібне навчання, якщо можна заробляти і без цього? Навіщо потрібно щось переборювати, коли варто лише простягнути руку, пропхинькати: «На хліб не вистачає!» — і до вечора «напхинькати» на хліб з маслом і ковбасою. Не знаю точно, про що думають «благополучні» діти, коли їдуть із батьками у вагоні метро і під час лише однієї поїздки мають можливість спостерігати двох-трьох своїх однолітків-прохачів, але в їхніх очах можна помітити дивний блиск...

...Історичні приклади засвідчують, що в різні часи у різних країнах навіть у періоди криз суспільство не підтримувало саму ідею жебрацтва. Воно тенденцію «нічого не роблячи, випрошувати» припиняло. В Америці в роки Великої депресії створювали притулки для бездомних, для сиріт та інвалідів. Там знедолений дорослий чи дитина отримували житло та їжу. У нас, щоправда, теж є приймальники-розподільники для безпритульних дітей. Однак саме суспільство дивиться на жебраків співчутливо, отже, заохочує. Але ж усі ми знаємо мудрі слова: «Хочеш нагодувати голодного — дай йому рибу. Хочеш, щоб він більше не голодував — навчи його ловити рибу». Якби дорослі не заохочували юних Остапів Бендерів і баронів Мюнхгаузенів у їхніх, безумовно, талановитих фантазіях на тему відсутності коштів для існування, а запропонували їм заробити і навчили, як це зробити,— може, й виросло б морально здорове покоління...

Особлива тема — освоєння школярами Інтернету, заробляння грошей через Інтернет і з його допомогою. Ті хлоп’ята, котрі дружать із комп’ютером, мають змогу у школі в класах інформатики, в Інтернет-кафе (їх зараз досить багато) вивчати величезні можливості Мережі як глобальної комунікаційної системи. Це так звані «юзери, які шарять», що в перекладі зі сленгу означає «грамотні користувачі комп’ютера». Опанування великою кількістю інформації дозволяє тінейджерам нею обмінюватися. Приміром, «юзер» може відіслати електронною поштою лист, практично, будь-якому молодіжному кумирові або рок-групі — як правило, усі вони мають в Інтернеті свої адреси. Ця послуга коштує від 2 до 3 у.о. Сюди ж входить отримання відповіді, якщо така буде (що трапляється нечасто) на сайт «листоноші». Переписування ігор, комп’ютерних програм і іншого «софта» може бути оплачене блоком жуйки або пляшкою «Пепсі». І, оскільки в Інтернеті є, практично, все, ті, хто вміє з ним працювати, мають необмежену можливість заробляти.

Список способів заробітку можна було б продовжити, згадавши і рознощиків телеграм, і юних художників, які продають свої зовсім не бездарні роботи на Андріївському узвозі. Головне, що ці гроші згодом перетворюються в магнітофони, роликові ковзани, «круті» велосипеди, кросівки та інші іграшки, без яких немає дитинства. Головне, що ці гроші не виймають із порожніх гаманців батьки, і без того знекровлені постійним підвищенням цін на продукти, проїзд у транспорті, тарифів на комунальні послуги. Головне, що ці гроші дістаються не простим простяганням руки — вони зароблені, отже, принесли задоволення їхньому юному власникові...

Ми багато років намагалися дати дітям можливість безхмарно прожити в щасливому дитинстві, до 20 літ не знаючи, звідки беруться гроші. Тепер ми говоримо про юнацький інфантилізм і про те, що на шиї в старих батьків дорослі діти сидять ледве чи не до своєї власної старості. То де ж істина?

Засмаглі школярі повертаються з півдня. Менш засмаглі діти асфальту зустрічаються з ними на подвір’ях і в шкільних класах. І одним, і другим є чим поділитися, згадуючи літо.